Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.02.2018 року у справі №822/1178/16

ВЕРХОВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.02.2018 Київ К/9901/8836/18 822/1178/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Желтобрюх І. Л., Шарапа В.М.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №822/1178/16

за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про визнання дій і бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду, прийняту 22 вересня 2016 року у складі: головуючого - Шевчука О.П. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду, постановлену 8 листопада 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Курка О.П., суддів: Білоуса О.В., Совгири Д.І.,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, в якому просила:

- визнати протиправними дії та бездіяльність УПФУ у м. Хмельницькому щодо ненадання їй належним чином виготовлених та завірених копій: акту УПФУ у м. Хмельницькому від 11.01.2005 року; довідки про заробітну плату №05-02/31 від 12.03.2004 року, виданої Хмельницьким обласним дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії (далі - ХОДП ДАК) "Хліб України" та довідки (додаток до довідки від 12.03.2004 року), з розрахунком сум заробітної плати, що нараховані за період більше одного місяця;

- зобов'язати УПФУ у м. Хмельницькому надати позивачу належним чином виготовлені та завірені копії вказаних документів та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що в лютому 2016 року вона звернулась до УПФУ у м. Хмельницькому із запитом про надання належним чином завірених копій вищевказаних документів та витягу від 03.07.2015 року з помісячних розрахунково-платіжних відомостей про заробіток ОСОБА_1 за календарними місяцями роботи у ХОДП ДАК "Хліб України" з 01.07.1995 року по 31.07.2001 року.

Листом відповідача їй було надіслано копії акту УПФУ у м. Хмельницькому від 11.01.2005 року; довідки про заробітну плату №05-02/31 від 12.03.2004 року та витягу від 03.07.2015 року з помісячних розрахунково-платіжних відомостей та повідомлено, що у пенсійній справі відсутні інші запитувані позивачем документи. Крім того, позивач зазначає, що надані копії документів є нечитабельними, текст покритий чорною фарбою, а окремі фрагменти документів не скопійовані. Під час візиту позивача до УПФУ у м. Хмельницькому працівниками відповідача ОСОБА_1 відмовлено в її особистому прийомі керівництвом відповідача та повідомлено, що копії запитуваних документів у кращій якості надати неможливо з незалежних від відповідача причин.

Позивач вважає, що їй протиправно відмовлено у наданні запитуваних документів в належній якості, з огляду на що заподіяно значної моральної шкоди, яку оцінює у розмірі 5000,00 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України у м.Хмельницькому щодо ненадання ОСОБА_1 належним чином виготовлених та відповідно завірених копій: акту управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому від 11.01.2005 року, довідки про заробітну плату №05-02/31 від 12.03.2004 року, виданої Хмельницьким обласним дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії "Хліб України".

Зобов'язано управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому надати ОСОБА_1 належним чином виготовлені та відповідно завірені копії: акту управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому від 11.01.2005 року, довідки про заробітну плату №05-02/31 від 12.03.2004 року, виданої Хмельницьким обласним дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії "Хліб України".

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що відсутність матеріально-технічного забезпечення УПФУ у Хмельницькій області на достатньому рівні не є підставою для неналежного розгляду звернення позивача, як це передбачено ст.19 Закону України "Про звернення громадян".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем не наведено жодних доказів, які вказують на спричинення їй моральної шкоди та дають можливість встановити її розмір.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог повністю або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки посиланням позивача на ту обставину, що довідка (додаток до довідки від 12.03.2004 року), з розрахунком сум заробітної плати, що нараховані за період більше одного місяця, була незаконно вилучена із матеріалів пенсійної справи посадовими особами УПФУ у Хмельницькій області. Крім того, судами проігноровано доводи позивача щодо завдання їй моральної шкоди працівниками управління Пенсійного фонду та протиправно відмовлено у задоволенні позову в цій частині.

Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що відповідачем належним чином виконано обов'язок щодо надання позивачу запитуваної інформації. Разом з тим, у зв'язку із відсутністю належного матеріально-технічного забезпечення Управління, а також із поганою якістю оригіналів запитуваних документів, що містяться в матеріалах пенсійної справи, надати копії таких документів кращої якості не вбачається за можливе.

24 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Справу розглянуто у порядку письмового провадження із врахуванням положень, встановлених статтею 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.02.2016 року позивач звернулась до УПФУ у м. Хмельницькому із заявою про надання їй завірених копії документів, що містяться у її пенсійній справі, а саме: 1) акту УПФУ у м. Хмельницькому від 11.01.2005 року; 2) довідки про заробітну плату №05-02/31 від 12.03.2004 року, виданої ХОДП ДАК "Хліб України"; 3) довідки (додатку до довідки від 12.03.2004 року) у розділі ІІ якої наведено суми заробітної плати, що нараховані за період більше одного місяця, які у розділі І довідки від 12.03.2004 року відображені у місяці, в якому вони виплачені; 4) витягу від 03.07.2015 року з помісячних розрахунково-платіжних відомостей про заробіток ОСОБА_1 за календарними місяцями її роботи у ХОДП ДАК "Хліб України" з 01.07.1995 року по 31.07.2001 року.

Листом №78/3-12 від 19.02.2016 року УПФУ у м. Хмельницькому повідомив позивача про розгляд її звернення на надав копії: акту УПФУ у м. Хмельницькому від 11.01.2005 року; довідки про заробітну плату №05-02/31 від 12.03.2004 року, виданої ХОДП ДАК "Хліб України", за якою обчислено пенсію позивача з 12.04.2004 року та витягу від 03.07.2015 року з щомісячних розрахунково-платіжних відомостей про заробіток позивача за календарними місяцями її роботи у ХОДП ДАК "Хліб України" з 01.07.1995 року по 31.07.2001 року.

Вказаним листом відповідач повідомив ОСОБА_1, про те, що інші документи, зазначені в її письмовому зверненні в пенсійній справі відсутні та роз'яснено, що згідно Закону України "Про звернення громадян" позивач має право оскаржити дану відповідь до органу Пенсійного фонду України вищого рівня або в судовому порядку.

Оглядом наданих позивачу копій вищевказаних документів, які наявні у матеріалах справи, суди попередніх інстанцій встановили, що відомості, зазначені у них, частково нечитабельні - зображення місцями не чітке, окремі фрагменти тексту не скопійовані; через наявність дефектів копії у вигляді чорних смуг з країв аркуша, встановити повний зміст документу не виявляється можливим.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, необхідно враховувати, що оцінюючи рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, суд дотримується вимог частини 3 статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах про оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди повинні перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, забезпечення громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення врегульовано Законом України "Про звернення громадян" №393/96-ВР від 02.10.1996 року (далі - Закон №393/96-ВР).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно з частинами 1, 3 Закону №393/96-ВР, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Частиною 3 статті 15 Закону №393/96-ВР передбачено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

За вимогами статті 19 Закону №393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, зокрема, зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.

В результаті огляду пенсійної справи суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що наявні у ній акт УПФУ у м. Хмельницькому від 11.01.2005 року, довідка про заробітну плату №05-02/31 від 12.03.2004 року, видана ХОДП ДАК "Хліб України", за якою обчислено пенсію позивача з 12.04.2004 року є чіткими, містять розбірливі відомості, стан аркушів задовільний.

Доказів неможливості надання ОСОБА_1 копій зазначених документів в належній якості відповідачем суду не надано.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій управління Пенсійного фонду України у м.Хмельницькому щодо ненадання ОСОБА_1 належним чином виготовлених та відповідно завірених копій: акту управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому від 11.01.2005 року, довідки про заробітну плату №05-02/31 від 12.03.2004 року, виданої Хмельницьким обласним дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії "Хліб України" та зобов'язання відповідача надати позивачу належним чином виготовлені та відповідно завірені копії цих документів.

Разом з тим, щодо позовних вимог в частині, яка стосується надання належним чином завіреної копії довідки (додаток до довідки від 12.03.2004 року), з розрахунком сум заробітної плати, що нараховані за період більше одного місяця, що була незаконно вилучена із матеріалів пенсійної справи посадовими особами УПФУ у Хмельницькій області, колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що пенсійна справа ОСОБА_1 не містить запитуваної позивачем довідки (додатку до довідки від 12.03.2004 року) у розділі ІІ якої наведено суми заробітної плати, що нараховані за період більше одного місяця, які у розділі І довідки від 12.03.2004 року відображені у місяці, в якому вони виплачені.

У пенсійній справі позивача відсутні будь-які докази вилучення вказаного документу.

Під час дослідження судом першої інстанції технічних записів судових засідань першої та апеляційної інстанції по адміністративній справі №2А-160-06 судами також не встановлено наявності вказаного додатку до довідки в пенсійній справі позивача.

Проте, обставини відсутності у пенсійній справі позивача вказаної довідки сторонами не оспорюються.

Разом з тим, позивач просить суд зобов'язати відповідача надати їй копії довідки, яка відсутня у матеріалах справи та протиправно вилучена із матеріалів пенсійної справи.

З цього приводу колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу на наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року по справі "Олександр Волков проти України" (Заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.

Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

В разі задоволення позовних вимог щодо надання позивачеві належним чином завірену копію довідки, яка відсутня у матеріалах пенсійної справи та існування якої на момент розгляду даної справи не підтверджено належними та допустимими доказами, виконання такого рішення суду буде неможливим, а, отже, не дозволить ефективно захистити порушені права позивача.

В частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що протиправними діями, а саме - ненаданням їй належним чином виготовлених та завірених копій документів, а також умисне вилучення працівниками Управління пенсійного фонду із матеріалів пенсійної справи довідки (додатку до довідки від 12.03.2004 року), відповідач завдав їй нестерпних душевних страждань, що посилювались відчуттям приниження та тривалого морального дискомфорту, яке провокувало підвищення артеріального тиску, болі у серці та безсоння.

Проте, суди попередніх інстанцій не знайшли підстав для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання їй такої шкоди та не було доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову.

В контексті зазначеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду даної справи судом касаційної інстанції), за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якого Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до статей 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Із врахування вищезазначених правових норм, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Проте, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем не надано жодних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, завдання шкоди її здоров'ю, чи завдання їй інших втрат немайнового характеру з яких суд при обрахуванні розміру компенсації міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, матеріальні витрати, понесені позивачем.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи відсутність будь-яких підтверджуючих даних стосовно заявленої позовної вимоги, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині у зв'язку з неможливістю встановлення обсягу та характеру заподіяної моральної шкоди, що дозволило б судам обрахувати суму компенсації.

Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець

Судді В.М. Шарапа

І. Л. Желтобрюх