Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.03.2020 року у справі №160/4957/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 160/4957/19

адміністративне провадження № К/9901/6895/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Желєзного І. В.,

суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Міністерства оборони України

на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів:

Чепурнова Д. В., Мельника В. В., Сафронової С. В. від 10 лютого 2020 року

у справі №160/4957/19

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

третя особа Військова частина А 1126

про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі також -позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 49 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 29 березня 2019 року №40, про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності з 28 січня 2019 року внаслідок отриманої травми, пов'язаної із захистом Батьківщини;

- зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із первинним встановленням йому третьої групи інвалідності з 28 січня 2019 року внаслідок отриманої травми, пов'язаної із захистом Батьківщини в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у якому встановлено третю групу інвалідності.

2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 8 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 29 березня 2019 року №40, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому третьої групи інвалідності з 28 січня 2019 року внаслідок отриманої травми, пов'язаної із захистом Батьківщини. Зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із первинним встановленням йому третьої групи інвалідності з 28 січня 2019 року внаслідок отриманої травми, пов'язаної із захистом Батьківщини в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у якому встановлено третю групу інвалідності.

3. Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанцій Міністерство оборони України 04 грудня 2019 року подало до апеляційного суду апеляційну скаргу.

4. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року визнано неповажними наведені скаржником причини пропуску строку на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу залишено без руху.

5. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження.

6.11 березня 2020 року від Міністерства оборони України до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, у якій просить таку скасувати та направити справу для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження до суду апеляційної інстанції.

7. Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі №160/4957/19.

II. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції виходив з того, що копію рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року Міністерство оборони України отримало 17 вересня 2019 року (підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення), а з апеляційною скаргою заявник звернувся засобами поштового зв'язку лише 04 грудня 2019 року, тобто з пропуском встановленого законом процесуального строку. Причини пропуску процесуального строку, вказані заявником є неповажними, оскільки створення нового підрозділу в структурі Міністерства оборони України не надає суб'єкту владних повноважень можливості звернення з апеляційною скаргою майже через три місяці з дня отримання копії оскаржуваного рішення.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції виходив з того, що підстави, наведені скаржником в апеляційній скарзі для поновлення строку апеляційного, визнано неповажними, з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке містить поважні підстави такого пропуску, у встановлений судом строк апелянт не звертався.

ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

20. Касаційна скарга обґрунтована тим, що уповноважений орган Міністерства оборони України, на який покладено функції щодо захисту прав та інтересів Міністерства оборони України у судах та інших юрисдикційних органах, лише 04 грудня 2019 року (Південно-Східний територіальний юридичний відділ) отримав рішення суду першої інстанції та у той же день направив на адресу суду апеляційну скаргу, що є поважною причиною пропуску процесуального строку.

ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

22. Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

23. Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

24. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

25. Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

26. Згідно з частиною 3 статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених частиною 3 статті 298 КАС України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

27. Пунктом 4 частини 1 статті 299 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

28. Тобто, статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС Україниодавчою нормою встановлено дві обставини, за яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження: якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та якщо наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

29. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 420/5137/18 та від 27 лютого 2020 року у справі № 826/9915/18.

24. Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

25. Частиною 2 статті 295 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

26. З оскаржуваної ухали суду апеляційної інстанції вбачається, що підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження стало саме те, що скаржником не виконано вимоги ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року та не усунуто недоліків апеляційної скарги, оскільки не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

27. Як встановлено судом апеляційної інстанції, копію рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року Міністерство оборони України отримало 17 вересня 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.

28. З апеляційною скаргою скаржник звернувся засобами поштового зв'язку 04 грудня 2019 року, що підтверджується поштовим конвертом.

29. В обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження скаржник зазначив, що в м. Дніпро створено Південно-Східний територіальний юридичний відділ Міністерства оборони України, а тому територіальна віддаленість від м.

Київ зумовила пропуск зазначеного строку.

30. Відповідно до частини 2 статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

31. Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частини 1 статті 121 КАС України встановлено неможливість такого поновлення.

32. Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

33. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

34. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з апеляційною скаргою.

35 З огляду на викладене, особа, яка подала апеляційну скаргу, з пропуском строку, передбаченого статтею 295 КАС України, мала навести чіткі та обґрунтовані поважні причини пропуску нею строку на апеляційне оскарження рішення суду, які б виправдовували втручання у принцип res judicata (принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами).

36. Отже, такі підстави (причини) для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження спірного судового рішення, як, територіальна віддаленість від м. Київ Південно-Східного територіального юридичного відділу Міністерства оборони України не може бути безумовною підставою для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження.

37. Неналежне ведення документообігу чи будь-які інші організаційні неузгодженості відповідача належать до питань організації внутрішньої діяльності суб'єкта владних повноважень, не пов'язані із зовнішніми об'єктивними обставинами і не можуть свідчити про поважність причин пропуску встановленого процесуальним законом строку апеляційного оскарження, який є однаковим для всіх осіб, які беруть участь у справі.

38. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №635/2683/14-а.

39. Відповідач у касаційній скарзі не наводить жодних доводів, які б дозволили вважати, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності поважних причин пропуску відповідачем строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі.

40. Крім того, касаційна скарга не містить доводів щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які регулюють порядок прийняття апеляційної скарги.

41. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

42. Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

43. Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

44. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

45. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі №160/4957/19.

46. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції.

47. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

48. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

49. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

50. У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" ( № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

51. Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

52. Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sаndеrs S.А. v. Spain" № 11681/85).

53. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви № 17160/06 та № 35548/06; п. 33).

54. Суд у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

55. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

56. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 350 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

57. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Судді: Я. О. Берназюк

Н. В. Коваленко