Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.05.2020 року у справі №826/7120/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 травня 2020 року

Київ

справа №826/7120/16

адміністративне провадження №К/9901/26083/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2016 року, додаткову постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2016 року (суддя Келеберда В.І.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року (судді: Межевич М.В. (головуючий), Земляна Г.В., Сорочко Є.О.)

у справі № 826/7120/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКВІЛ»

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНКВІЛ» (далі - ТОВ «ІНКВІЛ») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09 лютого 2016 року № 0552615131, № 0532615131, № 0542615131та № 0562615131.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків контролюючого органу щодо порушення ТОВ «ІНКВІЛ» вимог податкового законодавства, оскільки господарські операції позивача з контрагентами, зазначеними в акті перевірки, мали реальний характер, повністю виконані та відповідно відображені в податковому та бухгалтерському обліку. Вказані обставини підтверджені належним чином оформленою первинною документацією.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 09 червня 2016 року задовольнив адміністративний позов ТОВ «ІНКВІЛ» у повному обсязі.

Додатковою постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2016 року присуджено на користь позивача судові витрати в розмірі 40 988,88 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 вересня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2016 року та додаткову постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2016 року залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що наявними в матеріалах справи первинними документами, які були досліджені в ході перевірки позивача, в повному обсязі підтверджено факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДФС у м. Києві звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ТОВ «ІНКВІЛ» у повному обсязі.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою контролюючого органу.

Позивач не скористався своїм правом подати заперечення/відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

20 лютого 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ІНКВІЛ» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року до 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 26 січня 2016 року № 17/26-15-13-01-01/36630198.

У ході перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 683 816,00 грн та завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податком на прибуток (р. 7 Декларації) на загальну суму 1 172 395,00 грн;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 235 987,00 грн та завищення залишку від`ємного значення податку на додану вартість (р. 24 Декларації) на суму 446 294,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки 09 лютого 2016 року відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

- № 0552615131, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 259 133,00 грн, зокрема за основним платежем - 207 306,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 51 827,00 грн;

- № 0532615131, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств на 854 770,00 грн, зокрема за основним платежем - 683 816,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 170 954,00 грн;

- № 0542615131, згідно з яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств на 1 172 395,00 грн;

- № 0562615131, згідно з яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 446 294,00 грн.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

За положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, а також включення витрат до складу оподатковуваного доходу наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суму податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених у статті 72 цього Кодексу.

Правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідач обґрунтовує тим, що господарські операції позивача із контрагентами: ТОВ «ТРІНІТІ ГРУП УКРАЇНА», ТОВ «ЕС.КЬЮ.ЕМ. МЕНЕДЖМЕНТ», ТОВ «ДЖЕЙ ЕС АЙ УКРАЇНА», ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «ЕН-АЙ-ЕС», ТОВ «КИЇВСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ» не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, тому ТОВ «ІНКВІЛ» неправомірно сформувало дані податкового обліку за результатами таких операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 грудня 2009 року між ПАТ «БЛОКБАСТЕР-КИЇВ» (власник РТЦ «Блокбастер») та ТОВ «ІНКВІЛ» (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень в РТЦ «Блокбастер» за адресою: м.Київ, проспект Московський, 34-В, загальною площею 22 603, 60 кв.м.

Таким чином, позивач є орендарем значної частини приміщень РТЦ «Блокбастер», які використовує шляхом здачі їх у суборенду.

01 листопада 2012 року між ТОВ «ІНКВІЛ» (замовник) та ТОВ «ТРІНІТІ ГРУП УКРАЇНА» (виконавець) укладено договір № 01/11-12 про надання послуг на території орендованих приміщень в РТЦ «Блокбастер», відповідно до якого виконавець зобов`язався надавати наступні послуги: організація діяльності РТЦ, спрямована на забезпечення щоденної його роботи; здійснення контролю за діяльністю орендарів та суборендарів приміщень РТЦ; організація, управління та контроль за діяльністю внутрішніх служб, призначених для забезпечення нормальної діяльності РТЦ; контроль за дотриманням орендарями, суборендарями, відвідувачами, підрядними організаціями, залученими до роботи у РТЦ, правил внутрішнього розпорядку; підбір постачальників та підрядних організацій для виконання окремих робіт та здійсненням контролю за їх діяльністю та інші.

Згідно з пунктом 2 додатку № 1 до договору про надання послуг визначено розмір винагороди, яку виконавець отримував за управління орендованими приміщеннями та персоналом ТОВ «ІНКВІЛ», що складала 86 578,71 грн на місяць, що еквівалентно 10 831, 82 доларів США.

Необхідність укладення вказаного договору позивач обґрунтував необхідністю залучення до організації управління діяльністю РТЦ (частини орендованих приміщень) кваліфікованого персоналу. Позивач стверджував, що засновники та керівники ТОВ «ТРІНІТІ ГРУП УКРАЇНА» є досвідченими професіоналами на ринку консалтингових послуг.

На підтвердження виконання умов договору, укладеного з ТОВ «ТРІНІТІ ГРУП УКРАЇНА», позивачем надано копії актів про надання послуг та податкових накладних.

Щодо доводів відповідача про те, що під час перевірки не встановлено, хто саме від виконавця надавав послуги, які саме послуги були надані та затрат часу на виконання робіт, то колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що законодавством не встановлена обов`язковість відображення у первинній чи податковій документації конкретного працівника, який надавав послугу або ж кількість годин, які він витратив.

Посилання скаржника на те, що ТОВ «ТРІНІТІ ГРУП УКРАЇНА» має штат п`ять осіб, є також необґрунтованими, оскільки такі дані взяті контролюючим органом станом на час проведення перевірки, а не на час укладання та виконання договору від 01 листопада 2012 року № 01/11-12. При цьому, відповідачем жодним чином не спростовано того, що 5, 6 чи 7 працівників (кількість штатних одиниць ТОВ «ТРІНІТІ ГРУП УКРАЇНА» змінювалася у період спірних правовідносин) не мали змоги надати послуги, визначені у договорі.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що господарські операції між позивачем та ТОВ «ТРІНІТІ ГРУП УКРАЇНА» фактично виконувалися та підтверджені документально.

28 серпня 2010 року між ТОВ «ІНКВІЛ» та ТОВ «ЕС.КЬЮ.ЕМ. МЕНЕДЖМЕНТ» (посередник) укладено договір про надання посередницьких послуг, відповідно до якого компанія посередник зобов`язувалася вести пошук суборендарів для заповнення комерційних площ в приміщеннях РТЦ «Блокбастер». Детальний перелік та умови надання посередницьких послуг визначено в пункті 1-2 зазначеного договору.

Згідно з пунктом 4.1 договору про надання посередницьких послуг винагорода виконавця розраховується як певний відсоток від суми середньорічної базової орендної плати за кожен договір суборенди.

Необхідність укладення вказаного договору позивач обґрунтував необхідністю залучення до пошуку суборендарів приміщень РТЦ (частини орендованих приміщень) спеціалізованого підприємства, яке б здійснювало надання брокерських (посередницьких) послуг.

На підтвердження виконання умов зазначеного вище договору позивачем надано копії актів виконаних робіт та податкових накладних.

Доводи відповідача ґрунтуються на відсутності доказів того, що пошук суборендарів здійснював саме ТОВ «ЕС.КЬЮ.ЕМ. МЕНЕДЖМЕНТ», а не безпосередньо позивач, а також доказів на підтвердження того, хто саме із працівників ТОВ «ЕС.КЬЮ.ЕМ. МЕНЕДЖМЕНТ» здійснював пошук суборендарів.

З цього приводу суди попередніх інстанцій встановили, що в актах виконаних робіт міститься посилання на об`єкт суборенди, розмір винагороди та назву (ім`я) суборендаря, пошук якого здійснювало ТОВ «ЕС.КЬЮ.ЕМ. МЕНЕДЖМЕНТ», у зв`язку з чим дійшли висновку про необґрунтованість доводів контролюючого органу.

02 грудня 2013 року між ТОВ «ІНКВІЛ» (замовник) та ТОВ «ДЖЕЙ ЕС АЙ УКРАЇНА» (виконавець) укладено договір про надання консультаційних, дизайнерських і рекламних послуг № 021213, відповідно до якого виконавець зобов`язався на вимогу замовника, серед іншого, розробити дизайн (макет) та надрукувати рекламно-інформаційну поліграфічну продукцію (флаєри (1 000 шт) та календарі (3 000 шт), які носять рекламно-інформаційний характер.

Також 13 січня 2014 року між ТОВ «ІНКВІЛ» та ТОВ «ДЖЕЙ ЕС АЙ УКРАЇНА» укладено договір № 1301 на виготовлення поліграфічної продукції, предметом якого є купівля поліграфічної продукції для використання у дитячій розважальній зоні «Парк професій «КІДЛАНДІЯ»», а саме: ігрові гроші (20 000 шт); ігрові паспорти (10 000 шт).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивач надав копії податкових та видаткових накладних з номенклатурою товару «ігрові чеки», «ігрові паспорти», «ігрові гроші».

Також до матеріалів справи долучено зразки макетів флаєрів, які містять інформацію про розклад руху фірмового автобусу «Блокбастер» (маршрутне таксі до РТЦ «Блокбастер») та інші відомості про розважально-торговий центр «Блокбастер».

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вони дають змогу ідентифікувати конкретний зміст та обсяг наданих послуг щодо розробки дизайну та виготовлення поліграфічної продукції, відтак господарські операції між позивачем та ТОВ «ДЖЕЙ ЕС АЙ УКРАЇНА» були спрямовані на настання реальних правових наслідків.

30 грудня 2013 року між ТОВ «ІНКВІЛ» (замовник) та ТОВ «КИЇВСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ» (виконавець) укладено договір № 01-30/12, відповідно до якого позивач замовив у контрагента виготовлення та монтаж з власних (придбаних) матеріалів Ігрових станцій в розважальній зоні «Парк дитячих професій «КІДЛАНДІЯ», а саме: «Магазин іграшок» та «Магазин професій».

На підтвердження факту виконання умов зазначеного договору позивачем надано копії видаткових та податкових накладних, а також фото наявних ігрових станцій.

Використання придбаних робіт у власній господарській діяльності позивач обґрунтовує тим, що на території РТЦ «БЛОКБАСТЕР» підприємство має розважальну зону «Парк дитячих професій «КІДЛАНДІЯ», на розвиток якої і були спрямовано замовлення зазначених робіт у ТОВ «КИЇВСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ».

Відповідач стверджує, що ТОВ «КИЇВСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ» зареєстровано на підроблені документи, однак жодних доказів на підтвердження цього не надав. Матеріали справи не містять документів, які б свідчили про те, що ТОВ «КИЇВСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ» на час виникнення спірних правовідносин із позивачем не здійснювала господарської діяльності, діяла на підставі підроблених документів чи мала інші ознаки фіктивності.

Крім у період, що перевірявся ГУ ДФС у м. Києві позивач уклав декілька договорів із фізичними особами-підприємцями про надання транспортних послуг, а саме: від 16 січня 2012 року № 16/01 з ФОП ОСОБА_1 , від 30 березня 2012 року № 1-04 з ФОП ОСОБА_2 , від 01 жовтня 2014 року № 1 з ФОП ОСОБА_3 .

Відповідно до умов вказаних договорів перевізники зобов`язувалися надавати послуги перевезення пасажирів (відвідувачів РТЦ «Блокбастер») до найближчих станцій метро - «Оболонь» та «Петрівка» без стягнення плати за проїзд.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано копії ліцензій Міністерства транспорту та зв`язку, графіків руху транспорту, актів приймання-здачі робіт.

З приводу доводів відповідача, що ТОВ «ІНКВІЛ» не проводить на території РТЦ «БЛОКБАСТЕР» діяльності, пов`язаної з наданням послуг безпосередньо відвідувачам РТЦ, а тому встановити зв`язок отриманих послуг з господарською діяльністю ТОВ «ІНКВІЛ» не є можливим, суди попередніх інстанцій врахували пояснення позивача та зазначили, що безкоштовні перевезення відвідувачів ТРЦ спрямовані на збільшення його відвідуваності, де позивач здає в суборенду нежитлові приміщення. Наявність більшої кількості відвідувачів в комплексі безпосередньо впливає на попит на оренду приміщень іншими підприємцями.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги твердження контролюючого органу, що компенсація витрат позивачу на маршрутне таксі в складі експлуатаційних витрат проведена суборендарями не в повному обсязі, оскільки надання послуг із перевезення не є залежним від подальшої компенсації цих послуг суборендарями, відносини з якими жодним чином не впливають на формування позивачем сум податкової звітності за результатами операцій із вищезазначеними перевізниками.

Разом із тим, судами встановлено, що договори суборенди нежитлових приміщень, укладені ТОВ «ІНКВІЛ», містять різні умови використання приміщень: певна частина суборендарів повністю компенсує суму витрат на перевезення, пропорційну орендованій площі приміщень; іншій частині суборендарів зазначені витрати не перевиставляються, оскільки вони включені до складу орендної плати; решта орендарів компенсує лише 23,12% від належної їм до сплати пропорційної суми витрат. Частина площ в розмірі 707,5 кв. м. використовується безпосередньо позивачем під розміщення власної дитячої розважальної зони «Парк професій «КІДЛАНДІЯ».

Також на підставі договору оренди нежитлових приміщень від 01 грудня 2009 року, укладеного між ТОВ «ІНКВІЛ» та ПАТ «БЛОКБАСТЕР-КИЇВ», останній компенсує позивачу 23,12% від належної до сплати суми витрат на транспортні перевезення, що складає 45,32% від загального розміру витрат.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що господарські взаємовідносини позивача з ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 мали реальний характер та підтверджуються необхідними документами, що відповідачем не спростовано.

15 січня 2014 року між ТОВ «ІНКВІЛ» та ТОВ «ЕН-АЙ-ЕС» укладено договір поставки №15/01/14, предметом якого є поставка комп`ютерної техніки згідно зі специфікацією до договору.

На підтвердження факту виконання умов зазначеного договору позивач надав копії видаткової та податкової накладних, гарантійного талону. Також позивачем долучено до матеріалів справи фото наявної комп`ютерної техніки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що господарські операції позивача із ТОВ «ТРІНІТІ ГРУП УКРАЇНА», ТОВ «ЕС.КЬЮ.ЕМ. МЕНЕДЖМЕНТ», ТОВ «ДЖЕЙ ЕС АЙ УКРАЇНА», ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «ЕН-АЙ-ЕС», ТОВ «КИЇВСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ» фактично виконувалися та підтверджені документально. Судами попередніх інстанцій не встановлено фактів, які б свідчили про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін, і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання укладених договорів.

Доказів порушення відображення вищевказаних господарських операцій у бухгалтерському та податковому обліку позивача акт перевірки не містить, що свідчить про правомірність такого відображення і спричинення реальних змін майнового стану платника податків.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами факту відсутності реального характеру господарських операцій позивача з контрагентами та правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Касаційна скарга ГУ ДФС у м. Києві не спростовує правильність висновків, якими мотивовані судові рішення, зводиться фактично до переоцінки проаналізованих судами доказів та не дає підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2016 року, додаткову постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова