ПОСТАНОВА

Іменем України

07 березня 2018 року

Київ

справа №804/2115/17

адміністративне провадження №К/9901/4512/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Пасічник С.С. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 липня 2017 року (головуючий суддя Єфанова О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2017 року (головуючий суддя Шальєва В.А., судді: Білак С.В., Олефіренко Н.А.) у справі № 804/2115/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Малбі Фудс» до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Малбі Фудс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки, зазначені у акті перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є суб'єктивною думкою податкового органу і не ґрунтуються на вимогах закону.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 23 січня 2017 року № 0000131402.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що витрати на маркетингові послуги підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами та є достатніми підставами для формування податкового кредиту.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на інформацію з АІС «Податковий блок» щодо відсутності у контрагента позивача можливостей на виконання спірних зобов'язань, а також на інформацію щодо контрагентів по ланцюгу постачання про відсутність попередніх поставок придбаних послуг.

У відзиві на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, вказує на те, що відсутність контрагента за місцем знаходження свідчить лише про недотримання цим контрагентом порядку державної реєстрації або внесення змін до установчих документів та не є доказом нереальності господарських операцій. Крім того, наявними первинними документами підтверджується виконання договору щодо надання маркетингових послуг, а посилання на господарські правовідносини між контрагентом позивача та третіми особами не можуть бути доказами щодо невиконання договірних зобов'язань.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Малбі Фудс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при придбанні товарів (робіт, послуг) від ПП «Орім» за період з 01 січня 2015 року по 31 січня 2015 року, з 01 березня 2015 року по 31 березня 2015 року, встановлено порушення позивачем підпункту «а» пункту 198.1, абзаців 1, 2 пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 231 620, 00 грн. за березень 2015 року та завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на загальну суму 231 620, 00 грн. за березень 2015 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 січня 2017 року № 0000131402, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, по податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2015 року на 231 620, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження дане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга платника податків - без задоволення.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац четвертий пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Орім» укладено договір про надання маркетингових послуг, перелік та види яких зазначаються у додатках.

Реальне виконання даних операцій підтверджується договором з додатками, актами здачі-приймання робіт (наданих послуг), податковими накладними, актом звірки взаєморозрахунків між позивачем та ПП «Орім» щодо відсутності заборгованості, звітами про виконанні роботи, звітами про проведення маркетингових досліджень: «Визначення відносної динаміки продажу продукції ТМ« Любимов» в торговельній мережі« АТБ-маркет», «Визначення обсягів продажів продукції ТМ «Любимов» в торгових точках мережі ТОВ «АТБ-маркет» в грошовому вираженні, які беруть участь в дослідженні в звітному періоді».

Отримання позивачем маркетингових послуг від ПП «Орім» щодо визначення ситуації на ринку кондитерських виробів безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю позивача, оскільки основним видом діяльності ТОВ «Малбі Фудс» є виробництво какао, шоколаду та цукрових кондитерських виробів, а основним видом діяльності ПП «Орім» є дослідження кон'юктури ринку та виявлення громадської думки, що підтверджено витягом є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Контрагент позивача в перевіряємий період мав статус платника податку на додану вартість, а відтак мав право видавати позивачу податкові накладні та інші первинні документи на підтвердження факту отримання останнім маркетингових послуг.

В свою чергу, податкова інформація щодо контрагентів ПП «Орім» по ланцюгу постачання не спростовує реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для їх скасування та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Згідно із частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 липня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2017 року у справі № 804/2115/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.С.Пасічник

Судді І.А.Васильєва

В.П.Юрченко