Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.06.2018 року у справі №826/15056/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2019 року

Київ

справа №826/15056/16

адміністративне провадження №К/9901/16997/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 826/15056/16

за позовом ОСОБА_2

до Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк", Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" Пантіної Любові Олександрівни,

третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 як представника ОСОБА_2

на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 грудня 2016 року (у складі: головуючого судді Іщука І.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року (у складі колегії: головуючого судді Ісаєнка Ю.А., Губської Л.В., Федотова І.В.),

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Старокиївський банк» та уповноваженої особи, в якому просила:

- визнати протиправним неподання уповноваженою особою інформації щодо неї як вкладника за договором вкладу та невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в банку за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- зобов'язати уповноважену особу включити позивача до переліку вкладників ПАТ «Старокиївський банк», які мають право на відшкодування за вкладниками за рахунок Фонду;

- зобов'язати уповноважену особу подати Фонду додаткову інформацію про неї як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в банку за рахунок Фонду;

- зобов'язати Фонд затвердити доповнення до загального реєстру для виплати відшкодувань вкладникам ПАТ «Старокиївській банк» для виплати позивачу відшкодування у сумі 200 тис. грн. за рахунок коштів Фонду;

- покласти на відповідачів судові витрати в сумі 2 320 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 29 грудня 2016 року позовну заяву ОСОБА_2 залишив без розгляду на підставі пункту 9 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України.

При постановленні зазначеної ухвали суд першої інстанції дійшов висновку про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду, що передбачений частиною другою статті 99 КАС України.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково: скасував ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року в частині залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2 до ПАТ «Старокиївській банк» та постановив в цій частині нову ухвалу про закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України; в іншій частині ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року апеляційний суд залишив без змін.

При постановленні зазначеної ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Однак, в частині позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» суд дійшов висновку, що позов підлягає закриттю, оскільки спір між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Старокиївський банк» не носить публічно - правовий характер, та відповідач не є суб'єктом владних повноважень.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині залишення позовної заяви без розгляду, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 01 березня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/15056/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Суддя-доповідач ухвалою від 18 червня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 826/15056/16 та призначив її до розгляду ухвалою від 06 лютого 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 07 лютого 2019 року.

Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що у відповідності до статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Також зазначає, що суди не надали належної оцінки доводам позивача щодо початку перебігу строку для звернення до суду. На думку скаржника, саме 21 вересня 2016 року позивач дізнався про те, що уповноваженою особою порушено його законний інтерес на гарантування державою суми вкладу в банківській установі в межах 200 000 грн. Таким чином, позивач вважає, що ним не було пропущено строк звернення до суду за захистом його права, визначений статтею 99 КАС України.

Від інших учасників відзиву або заперечень на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Суд касаційної інстанції переглядає оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах доводів касаційної інстанції, тобто, тільки щодо залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачем в касаційній скарзі не оскаржуються ці рішення в частині закриття провадження щодо позовних вимог до Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк".

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 грудня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) - адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими Законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини першої статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Для з'ясування питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно встановити фактичну обставину, з настанням якої позивач дізнався або мав би дізнатися про порушення свого права.

Так, судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 21 травня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Старокиївський банк» (банк) та позивачем (вкладник) укладений договір банківського вкладу № 05/1426-2014, відповідно до якого банк відкриває вкладнику вкладний (строковий) рахунок № 26308501921701 «Надійний» у гривні, а вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі 200 000 грн.; дата внесення 21 травня 2014 року; дата повернення вкладу - 21 червня 2014 року.

Також судом першої інстанції встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 17 червня 2014 року № 365, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17 червня 2014 року прийнято рішення № 50 про запровадження з 18 червня 2014 року тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Старокиївський банк» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Пантіної Любові Олександрівни; тимчасову адміністрацію запроваджено строком на 3 місяці з 18 червня 2014 року по 18 вересня 2014 року.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року № 563 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2014 року № 92 про початок здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Пантіної Любові Олександрівни на період з 18 вересня 2014 року по 18 вересня 2015 року включно.

Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л.О. від 29 вересня 2014 року № 61 визнано, зокрема нікчемними трансакції та правочини згідно з переліком, в якому зазначений договір від 21 травня 2014 року № 05/1426-2014.

Як встановлено судом першої інстанції, листом за підписом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» Пантіної Л.О. від 07 листопада 2014 року № 659/09-02 позивачу повідомлено, що договір банківського вкладу від 21 травня 2014 року № 05/1426-2014 та операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Позивач вважаючи, що його протиправно не включили до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Старокиївський банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, звернулася до суду з даним позовом.

Однак, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду, що передбачений частиною другою статті 99 КАС України.

Суд першої інстанції виходив з того, що про порушення прав позивач дізналася у листопаді 2014 року, а до суду звернулася 28 вересня 2016 року, тобто з пропущенням строку звернення до адміністративного суду; при цьому, позовна заява та додані до неї документи не містять обґрунтувань поважності причин пропуску строку звернення до суду.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів Верховного Суду, виходячи з наступного.

Як вже було зазначено вище, відповідно до частини другої статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, листом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» від 07 листопада 2014 року № 659/09-02 позивачу на її лист від 30 вересня 2014 року № 480/09-01 повідомлено, що враховуючи наявність фактів вчинення працівниками та клієнтами банку дій, спрямованих на неправомірне отримання від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами, прийнято рішення про зупинення відповідних виплат та перерахувань; також повідомлено про звернення до правоохоронних органів. Крім цього, зазначеним листом повідомлено позивача, що правочини, в тому числі її договір банківського вкладу від 21 травня 2014 року № 05/1426-2014, операції з внесення грошових коштів по рахункам, відкритим на виконання вказаного договору, які є предметом кримінального провадження, банком визнані нікчемними відповідно до вимог частин другої та третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Про звернення 30 вересня 2014 року до банку не заперечує сам позивач в позовній заяві та касаційній скарзі, в якій зазначає, що у зв'язку із закінченням строку депозиту вона завернулася до банку з вимогою про повернення належним сум.

Тому, суд вважає безпідставними твердження позивача в касаційній скарзі про те, що про порушення свого права вона дізналася лише 21 вересня 2016 року (лист відповідача № 917/09-02), яким позивача повторно попереджено про зупинення виплати коштів за вкладами.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що позивач про порушення своїх прав дізналася у листопаді 2014 року та нею не наведено обґрунтованих підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Таким чином, із ймовірним порушенням свої прав позивач дізналася 07 листопада 2014 року, а з позовною заявою ОСОБА_2 звернулася до суду 28 вересня 2016 року, тобто з пропуском встановленого законодавством шестимісячного строку більше ніж на 1 рік і чотири місяці.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно частини другої статті 34 та частини другої статті 45 закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України»; фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України» не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку.

У зв'язку із чим колегія суддів, погоджується із висновками судів попередніх інстанції, що позивачем не наведено жодної поважної причини пропуску строку звернення до суду, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та не підтверджені належними доказами.

У відповідності до статті 102 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.

Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено та не доведено, - колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Згідно з частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційна скарга не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини "Устименко проти України" (№ 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності".

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85).

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій прийняли рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цього не спростовують, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 як представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко