Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.02.2018 року у справі №826/15087/14

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.02.2018 м. Київ К/9901/3006/18 826/15087/14 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кравчука В.М., суддів: Анцупової Т.О., Коваленко Н.В., розглянув у попередньому засіданні справу за касаційною скаргою Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів Кучми А.Ю., Аліменка В.О., Безименної Н.В.) від 02.04.2015 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішення, а також зобов'язання вчинити певні дії.

І. ПРОЦЕДУРА

1. Позивачі звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом в якому, з урахуванням заяви від 21.11.2014 р., просять суд:

а) визнати протиправним та скасувати рішення, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 28 липня 2014 року № 14750585 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень;

б) зобов'язати відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Головного управління юстиції в м. Києві, прийняти відповідне рішення про реєстрацію прав власності, вчинити дії щодо внесення записів до Державного реєстру речових прав стосовно реєстрації прав власності та надати відповідні витяги про реєстрацію прав власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 за наступними особами: ОСОБА_6 на 1/12 частину, ОСОБА_5 на 1/12 частину, ОСОБА_1 на 1/2 частину, ОСОБА_2 на 1/9 частину, ОСОБА_3 на 1/9 частину та ОСОБА_4 на 1/9 частину, яке виникло у зазначених осіб на підставі рішення по справі № 755/30927/13-ц Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2014р.

2. Позивачі зазначають, що на підставі вищезгаданого судового рішення вони стали власниками нежитлового приміщення у відповідних частинах. 22.07.2014 р. ОСОБА_7, який діяв на підставі доручень від позивачів, були подані заяви про державну реєстрацію прав на вказане вище приміщення.

3. Позивачі також зазначали, що право власності на вказаний об'єкт підтверджується рішенням Дніпровського районного суду м. Києва. Однак, державним реєстратором прийнято рішення про відмову у державній реєстрації оскільки, на думку реєстратора, із заявою звернулася неналежна особа. Реєстратором зазначено, що ОСОБА_1 передала ОСОБА_7 право представляти інтереси третіх осіб, а саме малолітніх дітей, що не відповідає вимогам Цивільного кодексу України.

4. В обґрунтування позовних вимог Позивачі посилалися на положення Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та положення ст. ст. 242, 238, 237, 6, 244, 204 Цивільного кодексу України. Окремо позивачі зазначають, що навіть припустивши, що є нікчемними довіреності на ім'я ОСОБА_7 від ОСОБА_1 відносно представництва інтересів її малолітніх дітей, безпідставною є відмова відносно прав ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_1

5. Відповідач проти позову заперечив, зазначивши про правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні. При цьому, надано також копію наказу про звільнення із займаної посади державного реєстратора, який приймав оскаржуване рішення.

6. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.12.2014 у задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 апеляційну скаргу Позивачів було задоволено частково; постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2014 скасовано та ухвалено нову, якою позовні вимоги Позивачів до Відповідача про визнання протиправним та скасування рішення,а також зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління юстиції в м. Києві в особі Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві № 14750585 від 28.07.2014 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

7. 16.04.2015 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015.

8. У поданій касаційній скарзі Відповідач із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 та прийняти ухвалу, якою залишити постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.12.2014 без змін.

9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.04.2015 у зазначеній справі було відкрито провадження.

10. 15.12.2107 розпочав роботу Верховний суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017.

11. Відповідно до пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» зазначеного закону зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у підпункті 4 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчився до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За результатами автоматизованого розподілу судових справ 10.01.2018 визначено склад суду в адміністративній справі.

12. У касаційній скарзі Відповідачем були заявлені клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 у справі № 826/15087/14 та про слухання справи за участю Відповідача, які були вирішені ухвалою суду від 01.02.2018.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини, що мають значення для справи.

14. 8 вересня 2001 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 був укладений шлюб. У подружжя народилося троє дітей. Відповідно до свідоцтва про народження від 18.07.2012 р. серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 Батьками зазначено ОСОБА_8 та ОСОБА_1. Відповідно до свідоцтва про народження від 12.12.2007 р. серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 Батьками зазначено ОСОБА_8 та ОСОБА_1. Відповідно до свідоцтва про народження від 27.08.2004 р. серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 Батьками зазначено ОСОБА_8 та ОСОБА_1.

15. Згідно з рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2014 р. у справі № 755/30927/13-ц, яке набрало законної сили 05.05.2014 р.:

- Визнано, що частка ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, та частка ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності подружжя на нежилі приміщення з № 1 по № 39 (групи приміщень № 10) площею 888,60 кв.м., що складає 7/100 частини від нежилого будинку загальною площею 12 323,10 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_2, становлять по 1/2 частині за кожним;

- Визнано за ОСОБА_1 право власності у спільному майні подружжя, а саме на 1/2 частину нежилих приміщень з № 1 по № 39 (групи приміщень № 10) площею 888,60 кв.м., що складає 7/100 частини від нежилого будинку загальною площею 12 323,10 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_2.

- Визнано за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/9 частину нежилих приміщень з № 1 по № 39 (групи приміщень № 10) площею 888,60 кв.м., що складає 7/100 частини від нежилого будинку загальною площею 12 323,10 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5.

- Визнано за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на 1/9 частину нежилих приміщень з № 1 по № 39 (групи приміщень № 10) площею 888,60 кв.м., що складає 7/100 частини від нежилого будинку загальною площею 12 323,10 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5.

- Визнано за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на 1/9 частину нежилих приміщень з № 1 по № 39 (групи приміщень № 10) площею 888,60 кв.м., що складає 7/100 частини від нежилого будинку загальною площею 12 323,10 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5.

- Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/12 частину нежилих приміщень з № 1 по № 39 (групи приміщень № 10) площею 888,60 кв.м., що складає 7/100 частини від нежилого будинку загальною площею 12 323,10 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5.

- Визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/12 частину нежилих приміщень з № 1 по № 39 (групи приміщень № 10) площею 888,60 кв.м., що складає 7/100 частини від нежилого будинку загальною площею 12 323,10 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5.

16. 22.07.2014 р. позивачами, від імені яких діяв ОСОБА_9, подані заяви до органу реєстрації прав щодо проведення державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою АДРЕСА_1.

17. Згідно з карткою прийому № 14624178 від 22.07.2014 р. заяви від імені позивачів зареєстровані за однією карткою прийому 22.07.2014 р. за № 7489302. Вказані дії позивачами за даним позовом не оскаржуються та, як вбачається, з матеріалів справи, представником під час реєстрації заяв такі дії ним не заперечувались. Така реєстрація не суперечить положенням останнього абзацу ч. 1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

18. Реєстратору надано також: рішення суду від 22.04.2014 р. у справі № 755/30927/13-ц, копії свідоцтв про народження НОМЕР_1 від 18.07.2012 р., НОМЕР_3, НОМЕР_2, копія свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 27.08.2004, копія довіреності № 1063 від 04.06.2014 р., копія довіреності № 1415 від 03.06.2014 р., копія довіреності № 1815 від 16.07.2014 р.

19. 28.07.2014 р. державним реєстратором Реєстраційної служби ГУ юстиції у м. Києві прийнято оскаржуване рішення № 14750585 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

20. У рішенні зазначено про розгляд заяв, які подані ОСОБА_9, який діє на підставі довіреностей № 1063 від 04.06.2014 р., 1415 від 03.06.2014 р., № 1815 від 16.07.2014 р. І зазначено, що із заявами звернулась неналежна особа.

21. Враховуючи наведене та на підставі ст. 24 Закону України» Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктами 20 та 28 Порядку, затвердженого постановою КМ України від 17.10.2013 р. № 868, вирішено відмовити у державній реєстрації права власності за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6

22. До матеріалів справи надано копію нотаріально посвідченої довіреності від 04.06.2014 р. № 1063, яка складена ОСОБА_1 із зазначенням, що вона діє від свого імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2), ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3).

23. Цією довіреністю уповноважено ОСОБА_9 представляти її інтереси та інтереси неповнолітніх дітей в реєстраційній службі ГУ юстиції м. Києва з питань реєстрації вищезгаданого рішення суду, для чого представнику надано право подавати від імені довірителя та від імені малолітніх дітей заяви, розписуватись за них, сплачувати платежі та виконувати інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Довіреність підписана ОСОБА_1 від свого імені та як законний представник малолітніх дітей.

24. До матеріалів справи також надано копію нотаріально посвідченої довіреності від 03.06.2014 р. №1415, яка складена від імені ОСОБА_5. Цією довіреністю уповноважено ОСОБА_9 здійснювати від імені довірителя юридичні дії з питань реєстрації права власності на належну їй частку вищезгаданого нежитлового приміщення. Надано право представнику діяти від імені довірителя в органах реєстраційної служби України, подавати заяви та підписувати документи. Аналогічна за змістом довіреність складена 16.07.2014 р. № 1815 від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_9

25. Крім того, рішення про відмову у державній реєстрації з підстав звернення із заявою неналежної особи мотивовано тим, що ОСОБА_1 передала третій особі право представляти інтереси третіх осіб, а саме малолітніх дітей, що не відповідає вимогам ЦК України, представником Відповідача, окрім вказаного, також було вказано й інші підстави відмови у державній реєстрації, зокрема довіреністю від 04.06.2014 уповноважено ОСОБА_9 представляти інтереси ОСОБА_1 та інтереси неповнолітніх дітей, а не малолітніх, якими вони являються, а також уповноважено ОСОБА_9 представляти інтереси ОСОБА_1 та інтереси її дітей в реєстраційній службі ГУ юстиції м. Києва з питань реєстрації рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2014, а не реєстрації права власності на нерухоме майно.

26. Вважаючи рішення № 14750585 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

27. Оцінюючи доводи та заперечення сторін, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли таких висновків.

28. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції зазначив, що Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

29. Згідно із ч. 1 ст. 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав), це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

30. Відповідно до положень ч. 1 ст. 15 Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

31. Відповідно до ч. 1 ст. 16 зазначеного Закону заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом.

32. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку (ч. 3 ст. 16 Закону).

33. Ч. 7 ст. 16 передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

34. Під час подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі фізична особа повинна пред'явити документ, що посвідчує її особу, а у разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи - також документ, що підтверджує його повноваження діяти від імені таких осіб. У випадках, установлених законом, представник іноземної особи пред'являє документи, легалізовані в установленому нормативно-правовими актами порядку (ч. 11 ст. 16 Закону). Згідно з ч. 1 ст. 19 зазначеного Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

35. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

36. Пунктом 2 ч. 2 ст. 9 Закону передбачено, що державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав. Водночас, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 24 зазначеного Закону, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа.

37. Частиною 2 ст. 24 Закону встановлено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

38. Водночас, постановою КМ України від 17 жовтня 2013 р. № 868 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок № 868). У пункті 1 цього Порядку визначено, що уповноважена особа, це особа, якій на підставі договору або іншого документа, визначеного законодавством, надано повноваження щодо подання документів для проведення державної реєстрації прав.

39. Виходячи із встановлених судом першої інстанції обставин, останній дійшов висновку, що ОСОБА_1 відповідно до ч. 1 ст. 242 ЦК України в кореспонденції з положеннями ч. 1 ст. 31 ЦК України є та на час подання вищезгаданої заяви про реєстрацію прав була законним представником малолітніх дітей: ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3), ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2) та ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1).

40. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Відповідно до ч. 2 ст. 154 СК України батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

41. Представництво за законом є різновидом представництва, підставою виникнення якого, на відміну від добровільного представництва, виступає не воля особи, яку представляють, а вказані у законі юридичні факти. Так, законне представництво батьків засновується на позитивному юридичному факті походження дітей від батьків, недосягнення дитиною віку, з якого пов'язується можливість самостійного набуття і здійснення цивільних прав та обов'язків, а також на відповідних нормах закону.

42. Наступною характерною рисою представництва за законом є виникнення відповідних повноважень у представників незалежно від їх волі. Самі представницькі повноваження виникають за наявності відповідних юридичних фактів автоматично. Втратити свої повноваження законні представники можуть тільки із втратою свого правового статусу батьків, опікунів, усиновлювачів.

43. В даному випадку, як вбачається із довіреності від 04.06.2014 р. № 1063, яка складена матір'ю від свого імені та від імені малолітніх дітей на ім'я представника (ОСОБА_9), діючи як законний представник малолітніх дітей вона передоручила здійснення прав малолітніх дітей іншій особі, передавши свої повноваження законного представника іншій особі. Фактично за цією довіреністю має місце передоручення матір'ю своїх повноважень законного представника, якими вона наділена відносно реалізації прав цих дітей, іншій особі.

44. Між тим, до вказаних відносин мали б застосовуватися загальні правила ст. 240 ЦК України, відповідно до яких представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

45. Незважаючи на загальний характер норм про передоручення, суд зазначає, що вони не можуть поширюватися на представництво за законом (ст. 242 ЦК). Цей вид представництва докорінно відрізняється від добровільного, де особа, яку представляють, наділяє представника правами на вчинення таких правочинів, які вона сама здатна вчинити. При законному представництві, навпаки, підставою його виникнення є спеціальна вказівка закону, а не воля малолітніх та недієздатних осіб. Відтак, при здійсненні законного представництва особи, яких представляють, позбавлені можливості контролювати виконання своїх функцій представниками, не можуть в односторонньому порядку скасувати представництво. Отже, законні представники мають лише ті повноваження, які для них передбачені спеціальними нормами закону. Серед таких повноважень право на передоручення відсутнє. Тому батькам (усиновлювачам) малолітньої особи, опікуну недієздатної особи неможливо передоручити виконання своїх повноважень іншій особі.

46. Виходячи з наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що надана державному реєстратору разом із заявою довіреність на ім'я ОСОБА_9, складена ОСОБА_1 стосовно передачі нею своїх повноважень законного представника, якими вона наділена відносно реалізації прав її малолітніх дітей, тобто довіреність надана в порядку передоручення щодо реалізації прав малолітніх дітей, не має юридичної значимості для цілей підтвердження повноважень ОСОБА_9 при поданні заяв відносно реєстрації відповідних прав малолітніх дітей ОСОБА_1, оскільки передача повноважень законного представника іншій особі не передбачена законами України.

47. Більш того, вказана заява стосувалася вчинення цією особою дій в реєстраційній службі з реєстрації рішення суду, а саме рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2014 р. у справі № 755/30927/13-ц, що не входить до повноважень та функцій органів реєстрації (реєстрація рішення суду). Суд зверну увагу, що довіреність стосувалась здійснення дій відносно неповнолітніх дітей, що однак, не відповідає фактичним обставинам, а саме - в даному випадку діти належать до малолітніх дітей (діти, які не досягли чотирнадцяти років).

48. За таких обставин суд першої інстанції не побачив підстав для висновку про порушення вимог законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення та, відповідно, підстав для його скасування та задоволення інших вимог, зазначених у позовній заяві. При цьому, оскільки для цілей реєстрації прав заяви були зареєстровані за однією карткою прийому та щодо одного об'єкту, наведене зумовлює прийняття державним реєстратором одного рішення за такою заявою. Відтак, недоліки, невідповідність вимогам законодавства частини поданих документів, наявність підстав для відомими у державній реєстрації прав за оцінкою частини наданих документів, відповідно зумовлює в даному конкретному випадку прийняття рішення за результатами розгляду сукупності документів.

49. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

50. Виходячи із вищенаведеного суд першої інстанції не встановив підстав для скасування оскаржуваного рішення та зобов'язання вчинити інші дії, зазначені у позові, які є похідними від прийняття рішення про реєстрацію прав, у зв'язку з чим дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

51. Колегія суддів апеляційної інстанції не погодилася з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

52. Щодо подання заяви неналежною особою апеляційний суд виходив з того, що згідно частини першої ст. 242 Цивільного кодексу України № 435-IV від 16.01.2003, батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Відповідно до частини другої ст. 177 Сімейного кодексу України № 2947-III від 10.01.2002 батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

видавати письмові зобов'язання від імені дитини;

відмовлятися від майнових прав дитини.

53. У відповідності до частини третьої ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» № 2402-III від 26.04.2001 батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

54. Згідно вимог частини четвертої ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл Органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

55. Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин, що вчиняється батьками не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх дітей.

56. Колегією суддів апеляційної інстанції в даному випадку не було встановлено порушення прав та інтересів малолітніх дітей.

57. Щодо довіреності на здійснення дій стосовно неповнолітніх, а не малолітніх дітей суд апеляційної інстанції зазначив, що по всьому тексту довіреності від 04.06.2014 всюди зазначаються малолітні діти, а не неповнолітні, і лише в другому абзаці довіреності вказано неповнолітні, що ніяким чином не впливає на зміст довіреності та може свідчити про допущення приватним нотаріусом описки. По-друге, всі малолітні діти являються неповнолітніми, що також ніяким чином не впливає та не змінює суть довіреності.

58. Щодо посилань, як на підставу відмови у державній реєстрації, на те що ОСОБА_9 уповноважено представляти інтереси ОСОБА_1 та інтереси її дітей в реєстраційній службі ГУ юстиції м. Києва з питань реєстрації рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2014, а не реєстрації права власності на нерухоме майно, колегія суддів апеляційної інстанції не погодилася.

59. Так, в довіреності вказано, що ОСОБА_9 уповноважено представляти інтереси ОСОБА_1 та її дітей в реєстраційній службі ГУЮ м. Києва, з питань реєстрації рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2014 (справа № 755/30927/13-ц), згідно з яким ОСОБА_1 набула право власності на ? частину нежилих приміщень з № 1 по № 39 (групи приміщень № 10) площею 888, 60 кв.м, що складає 7/100 частини від нежилого будинку загальною площею 12 323, 10 кв.м за адресою: АДРЕСА_2, та малолітні діти по 1/9 частині кожний нежилих приміщень з № 1 по № 39 (групи приміщень № 10) площею 888, 60 кв.м, що складає 7/100 частини від нежилого будинку загальною площею 12 323, 10 кв.м за адресою: АДРЕСА_2. Колегія суддів вважає абсолютно зрозумілим те, що представника уповноважено представляти в реєстраційній службі ГУЮ м. Києва саме інтереси з питань права власності.

60. Крім того, Відповідачем не було обґрунтовано відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_1, так як відмова мотивована лише щодо малолітніх осіб.

61. Щодо позовної вимоги про зобов'язання Відповідача прийняти відповідне рішення про реєстрацію прав власності, вчинити дії щодо внесення записів до Державного реєстру речових прав стосовно реєстрації прав власності та надати відповідні витяги про реєстрацію прав власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 за наступними особами: ОСОБА_6 на 1/12 частину, ОСОБА_5 на 1/12 частину, ОСОБА_1 на 1/2 частину, ОСОБА_2 на 1/9 частину, ОСОБА_3 на 1/9 частину та ОСОБА_4 на 1/9 частину, яке виникло у зазначених осіб на підставі рішення по справі № 755/30927/13-ц Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2014 колегія суддів апеляційної інстанції зазначила таке.

62. Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

63. Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 № П-278/10 встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

64. З урахуванням Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, Постанови Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 № П-278/10, КАС України колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що задоволення вимоги в частині зобов'язання Відповідача прийняти відповідне рішення про реєстрацію прав власності, вчинити дії щодо внесення записів до Державного реєстру речових прав стосовно реєстрації прав власності та надати відповідні витяги про реєстрацію прав власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 за наступними особами: ОСОБА_6 на 1/12 частину, ОСОБА_5 на 1/12 частину, ОСОБА_1 на 1/2 частину, ОСОБА_2 на 1/9 частину, ОСОБА_3 на 1/9 частину та ОСОБА_4 на 1/9 частину, яке виникло у зазначених осіб на підставі рішення по справі №755/30927/13-ц Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2014 буде втручанням в дискреційні повноваження, що в свою чергу забороняється законом.

65. Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - скасуванню: а саме: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління юстиції в м.Києві в особі Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві №14750585 від 28.07.2014 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень; в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

66. Відповідач у своїй касаційній скарзі стверджує, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 не відповідає вимогам чинного законодавства України та підлягає скасуванню з огляду на неповне дослідження судом апеляційної інстанції поданих документів та матеріалів, які мають значення для вирішення справи по суті.

67. Відповідач покликається на те, що рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 28.07.2014 № 14750585 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень є правомірним, оскільки заяву про державну реєстрацію було подано неналежною особою, оскільки у законних представників відсутнє повноваження щодо передоручення.

68. У рішенні зазначено про розгляд заяв, які подані ОСОБА_9, який діяв на підставі довіреностей № 1063 від 04.06.2014 р., 1415 від 03.06.2014 р., № 1815 від 16.07.2014 р. Відповідач обґрунтовує таку відмову тим, що із заявами звернулась неналежна особа. ОСОБА_1 третій особі було передано право представляти інтереси третіх осіб, а саме, малолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, що не відповідає вимогам Цивільного кодексу України.

69. Враховуючи наведене та на підставі ст. 24 Закону України» Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктами 20 та 28 Порядку, затвердженого постановою КМ України від 17.10.2013 р. № 868, вирішено відмовити у державній реєстрації права власності за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 А оскільки для цілей реєстрації прав заяви Позивачів були зареєстровані за однією карткою прийому та щодо одного об'єкту, ці обставини зумовили прийняття державним реєстратором одного рішення за такою заявою, а, отже, було відмовлено й ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_1

70. Крім того, Відповідач покликається, що заява стосувалася вчинення особою дій щодо в реєстраційній службі з питань по реєстрації рішення суду (Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2014 у справі № 755/30927/13-ц). однак реєстрація рішень суду не входить до повноважень та функцій органів реєстрації. Також скаржник вказує, що довіреність стосувалася здійснення дій відносно неповнолітніх дітей, а в даному випадку діти є малолітніми, тобто такими , що не досягли 14 років.

V. ОЦІНКА СУДУ

71. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, заявлені в касаційній скарзі, вже були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів не було зазначено.

72. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.

73. Ч. 4 ст. 328 КАС України вказує, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

74. Касаційний суд є відповідальним за перегляд судових рішень судів попередніх інстанцій на предмет законності. До його повноважень не входить встановлення та дослідження доказів, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання права.

75. У справі "Пономарьов проти України» (Заява N 3236/03) Європейський суд з прав людини підкреслює, що «право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції , має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (п. 40).

76. Додатково Суд звертає увагу, що системний аналіз норм статті 24 Закону № 1952-IV. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дозволив дійти висновку, що законодавець визначив перелік підстав, за яких державний реєстратор, встановивши їх наявність, може прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав. При цьому вказані норми визначають вичерпний перелік підстав для відмови у реєстрації прав. Однією з таких підстав є те, що із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;

77. Відповідно до пп.3 п.1 ст. 9 Закону 1952 - IV державний реєстратор: встановлює відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

78. Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_9 довіреністю від 04.06.2014 (зареєстровано в реєстрі під номером 1063), посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, було уповноважено представляти інтереси ОСОБА_1 та її дітей в реєстраційній службі ГУЮ м. Києва, з питань реєстрації рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 22.04.2014 (справа № 755/30927/13-ц).

79. Тобто на момент подання заяви до державного реєстратора довіреність була чинною, не була скасована та надавала необхідні повноваження ОСОБА_12, тобто останній мав статус «належної для подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень особи».

80. До повноважень державного реєстратора не входить перевірка організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства. Тому Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які відхилили аргумент Відповідача про те, що ОСОБА_12 був неналежною особою для подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень особи з посиланням Відповідача на те, що довіреність від імені ОСОБА_1 та її малолітніх дітей не відповідає вимогам цивільного законодавства. Отже, Суд дійшов висновку, що під час встановлення відповідності поданих документів вимогам законодавства державний реєстратор вийшов за межі наданих йому законом повноважень.

81. Крім того, Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. У ч. 3 цієї ж статті ЦК України встановлено, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

82. Метою інституту представництва є забезпечення реалізації прав та інтересів довірителя шляхом вчинення повіреним правочину в інтересах та від імені довірителя.

83. Зі змісту ч. 1 ст. 242 ЦК України слідує, що повноваження батьків на вчинення юридично значимих дій від імені малолітніх дітей виникають на підставі закону. Дії державного реєстратора з надання відмови у вчиненні реєстраційних дій необхідно розуміти як заперечення можливості батьків здійснити передоручення на вчинення певних дій від імені їх дітей.

84. Водночас, у ч. 1 ст. 240 ЦК України встановлено, що представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

85. Оцінюючи фактичні обставини справи Суд доходить висновку, що Позивач звернулася до ОСОБА_7 з метою реалізації безпосередньо нею, а також її дітьми майнових прав та інтересів щодо зазначеного нежитлового приміщення, права на яке виникли з рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22.04.2014 р. у справі № 755/30927/13-ц .

86. Відсутність реєстрації прав на вказане приміщення, на думку Суду, свідчило б про порушення майнових інтересів малолітніх осіб, тому дії Позивача слід визнати такими, що були спрямовані на охорону інтересів осіб, яких представляє Позивач, тобто її малолітніх дітей.

87. З огляду на зазначене, Суд вважає дії державного реєстратора такими, що порушують вищенаведені положення ЦК України. Крім того, такі дії державного реєстратора призводять також до порушення законодавчо встановленого обов'язку Позивача по відношенню до її малолітніх дітей, встановленого ч. 1 ст. 177 СК України, де визначено, що батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

88. Враховуючи зазначене, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 28 липня 2014 року № 14750585 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень було протиправним та підлягає скасуванню.

89. Також Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що задоволення вимоги в частині зобов'язання Відповідача прийняти відповідне рішення про реєстрацію прав власності, вчинити дії щодо внесення записів до Державного реєстру речових прав стосовно реєстрації прав власності та надати відповідні витяги про реєстрацію прав власності на нежитлове приміщення буде втручанням в дискреційні повноваження, що в свою чергу забороняється законом.

90. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015- залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.М. Кравчук

Суддя Т.О. Анцупова

Суддя Н.В. Коваленко