Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.02.2018 Київ К/9901/1781/18 806/534/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 806/534/16

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про стягнення одноразової грошової допомоги, компенсації за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду, прийняту 25 травня 2016 року у складі головуючого судді Токаревої М. С., та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду, постановлену 27 липня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Одемчка Є. В., суддів: Бучик А. Ю., Майора Г. І.,

в с т а н о в и в :

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - ГУ Національна поліція в Житомирській області), в якому, з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог, просив:

стягнути з ГУ Національної поліції в Житомирській області на користь позивача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 29656,39 грн.;

стягнути з ГУ Національної поліції в Житомирській області моральну шкоду в сумі 10000,00 гривень.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що в період з 15 грудня 1995 року по 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07 листопада 2015 року проходив службу в Національній поліції України, обіймаючи посаду командира роти батальйону патрульної поліції ГУ Національної поліції в Житомирській області, маючи спеціальне звання майора поліції. Наказом ГУ Національної поліції в Житомирській області від 30 грудня 2015 року № 72 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу).

Позивач вказує, що ГУ Національної поліції в Житомирській області несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, а саме: одноразова грошова допомога при звільненні виплачена лише 16 травня 2016 року, у той час, як він звільнений з поліції 30 грудня 2015.

На переконання ОСОБА_1, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Також, стверджує, що непроведення вчасних виплат завдало йому моральної шкоди на суму 10000,00 гривень.

Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувсь до суду з метою захисту своїх законних прав.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнути з ГУ Національної поліції в Житомирській області на користь позивача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 29656,39 гривень.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 січня 2018 року касаційна скарга ГУ Національна поліція в Житомирській області надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 10 січня 2018 року прийнята до провадження.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги вказує на відсутність правового механізму нарахування та виплати одноразової грошової допомоги на момент звільнення позивача із займаної посади.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 15 грудня 1995 року по 31 грудня 2015 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та поліції України на різних посадах, останньою з яких була - командир роти батальйону патрульної поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області.

Наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 30 грудня 2015 року за № 72 о/с звільнено позивача через хворобу за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". Календарна вислуга років на день звільнення складає 21 рік 07 місяців 08 днів, у пільговому обчисленні - 27 років 08 місяців 20 днів.

При цьому, виплата одноразової грошової допомоги при звільненні відповідачем не була проведена у день звільнення ОСОБА_1, що не заперечується сторонами.

Також встановлено, що лише 16 травня 2016 року ГУ Національної поліції в Житомирській області виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 68355,00 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-389а13), а тому застосував до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України.

Зазначена позиція була підтримана і Житомирським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

Верховний Суд висновки судів вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1.18. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ від 31 грудня 2007 року № 499, при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.

Разом з тим, а ні Законом України "Про Національну поліцію", а ні Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з органів внутрішніх справ.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 31 грудня 2015 року у відповідності до наказу ГУ Національної поліції в Житомирській області від 30 грудня 2015 року № 72 о/с, тоді як, фактичний розрахунок (виплату одноразової грошової допомоги) проведено 16 травня 2016 року.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

З огляду на викладене, враховуючи зміст статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необхідності стягнення на користь позивача 12992,96 грн. за час затримки розрахунку при звільненні.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець