Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.02.2018 Київ К/9901/2228/17 285/1619/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу за позовом:

ОСОБА_2

до Інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у місті Житомир лейтенанта поліції Бабича Андрія Віталійовича

про визнання незаконною та скасування постанови,

касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області в складі судді Савицької Л.Й. від 21.06.2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів Охрімчук І.Г. (головуючий суддя), суддів Капустинського М.М., Моніча Б.С. від 29.11.2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у місті Житомир лейтенанта поліції Бабича Андрія Віталійовича про визнання незаконною та скасування постанови серії АР №323313 від 29.04.2017 про накладення на позивача адміністративного стягнення, штрафу у розмірі 425,00 грн., по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення в зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постановою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 21.06.2017, яку ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 залишено без змін, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що автомобіль, яким керував позивач, належить на праві власності ОСОБА_4. 29.04.2017 інспектором роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у місті Житомир Державної патрульної поліції лейтенантом поліції Бабичем Андрієм Віталійовичем складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії АР №323313 від 29.04.2017, якою до ОСОБА_2 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425,00 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 36, частиною 2 статті 122 частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зі змісту постанови слідує, що позивач 29.04.2017 о 08:30 год., рухаючись поза межами населеного пункту автодороги Київ-Чоп, 286 км керував автомобілем без ввімкненого ближнього світла фар і не пред'явив поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив пункт 9.8, підппункт "а" пункту 2.4 Правил дорожнього руху. Суди виходили з того, що факт скоєння правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підтверджується наявним у матеріалах справи відеозаписом його оформлення.

Позивач - ОСОБА_2, подав касаційну скаргу на постанову Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 21.06.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017, в якій просить оскаржувані рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції встановлено відсутність у діях позивача складу правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Водночас, суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги та зробив безпідставний, на думку скаржника, висновок про вчинення ним даного правопорушення. Також, скаржник вважає, що наданий відповідачем відеозапис не може слугувати доказом вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки останній не враховувався при прийнятті оспорюваної постанови. Як зазначає скаржник, визначені законодавством підстави пред'явлення полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на момент його зупинки були відсутні. Крім того, пункт 2.4 Правил дорожнього руху не визначає часових рамок пред'явлення такого полісу.

Відповідачем - Інспектором роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у місті Житомир лейтенантом поліції Бабичем Андрієм Віталійовичем до закінчення визначеного судом строку не було подано відзиву на касаційну скаргу.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних рішень.

Відповідно до пункту 9.8 Правил дорожнього руху, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - Правила), з 1 жовтня по 1 травня на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар.

Згідно з підпунктом "ґ" пункту 2.1 Правил, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Підпунктом "а" пункту 2.4 Правил передбачено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За змістом частини 1 статті 36 Кодексу України про адміністративні правопорушення, при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Суди попередніх інстанцій правильно застосували наведені норми матеріального права та вірно встановили на основі досліджених в ході судового розгляду справи доказів наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, яке полягало у непред'явленні на вимогу відповідача полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Колегія суддів касаційного суду відхиляє аргументи скаржника в частині того, що судом апеляційної інстанції, з виходом за межі апеляційної скарги, встановлено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Як вбачається зі змісту ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017, судом зазначено, що причиною зупинки транспортного засобу, яким керував позивач, стала відсутність увімкненого ближнього світла фар, що підтверджується наявним у справі відеозаписом. Проте, постановою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 21.06.2017, було встановлено, що вчинення позивачем даного адміністративного правопорушення не знайшло свого підтвердження наявними у матеріалах справи доказами. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, дійшов висновку про допущення позивачем виключно адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За приписами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Тому, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, інакше, аніж на підставі встановлених ними фактичних обставин справи. Також, у даному випадку, зазначена невідповідність не свідчить про допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, які б слугували обов'язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень або неправильного застосування норм матеріального права.

Частиною 1 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення закріплено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Отже, наданий відповідачем відеозапис може слугувати доказом в справі про адміністративне правопорушення в розумінні норм даного Кодексу.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, що була чинною на час винесення оскаржуваних судових рішень), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з статтею 86 КАС України (в редакції, що була чинною на час винесення оскаржуваних судових рішень), суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, приймаючи до уваги запис відеофіксації вчиненого позивачем адміністративного правопорушення, діяли в межах норм КАС України і вказаний доказ не визнавався судами неналежним та/або недопустимим.

Частиною 1 статті 350 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на наведене, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 21.06.2017 та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 - залишенню без змін.

Керуючись статтями 341-343, 350, 355-356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 21.06.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 по справі №285/1619/17 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у місті Житомир лейтенанта поліції Бабича Андрія Віталійовича про визнання незаконною та скасування постанови залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач В.М. Шарапа

Судді В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич