Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.05.2018 року у справі №826/7284/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 листопада 2019 року

Київ

справа №826/7284/17

адміністративне провадження №К/9901/49210/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Дашутіна І. В.,

суддів: Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2018 року у складі судді Вєкуа Н. Г. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року у складі суддів: Василека Я. М., Кузьменка В. В., Шурка О. І. у справі №826/7284/17 за позовом ОСОБА_1 до Начальника управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України Осипчука Романа Сергійовича, треті особи: директор Національного антикорупційного бюро України Ситник Артем Сергійович, ОСОБА_2, Національне антикорупційне бюро України, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Начальника управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України Осипчука Романа Сергійовича, в якому просила визнати неправомірними та такими, що порушують статтю 40 Конституції України і Закон України "Про звернення громадян" дії начальника управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України Осипчука Романа Сергійовича щодо надання відповіді на скаргу позивача, в якій не викладені доводи її скарги, не вказано в чиїх і в яких неправомірних діях йдеться в скарзі, та не надано оцінку по суті доводам скарги.

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

3.1.24 травня 2014 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до директора Національного антикорупційного бюро України Ситника Артема Сергійовича з скаргою на дії працівника Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_3.

3.2. Як вбачається з матеріалів справи, доводами скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слугували мотиви неправомірної поведінки працівника Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_3., які виявились у виправленні вхідного номеру скарги (вх. КО 4696), проставлення штампу вхідного номеру на тексті цієї скарги, замість вільного місця за текстом скарги, а також антиетична поведінка вказаного працівника.

3.3. Листом від 29 травня 2017 року № 13-188/18710 позивача повідомлено, що за результатами перевірки твердження ОСОБА_1 щодо неправомірної поведінки працівників Національного антикорупційного бюро не знайшло свого підтвердження.

Зазначено, що порушень вимог чинного законодавства в діях працівників Національного бюро не встановлено, у зв'язку з чим відсутні підстави до вжиття заходів реагування.

4. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із обґрунтованості надання представником відповідача відповіді на звернення громадян, не встановленням за результатами перевірки фактів порушень чинного законодавства в діях працівника Національного антикорупційного бюро України та відсутності підстав для вжиття заходів щодо притягнення відповідних осіб до відповідальності за порушення законодавства про звернення громадян.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Позивач звернулася до суду із касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

5.1. Доводи касаційної скарги полягають у тому, що на думку позивача в оскаржуваній відповіді на звернення громадян немає суджень по суті доводів скаржників, а відповідь містить загальні фрази на поставлені питання.

Відсутність вказаної інформації являється неправомірною у зв'язку з чим відповідь на звернення є невмотивованою.

5.2. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

6. Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

7. Закріплений статтею 40 Конституції України інститут права на звернення має комплексний характер. Його утворюють різні за природою і значенням юридичні засоби (інструменти), метою яких є забезпечення реалізації кожною людиною своїх прав і свобод, а також їх відстоювання, захист та відновлення у разі їх порушення.

8. Реалізація права на звернення має наслідком виникнення кореспондуючого обов'язку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів його розглянути і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

9. З огляду на припис статті 40 Конституції України цей обов'язок не залежного від того, чи він конкретизується як відповідне повноваження органу державної влади в Основному Законі, чи в інших нормативно-правових актах, має виконуватися в порядку, визначеному законом.

10. Питання реалізації громадянами вказаних конституційних прав регулює Закон України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).

11. Статтею 1 Закону №№ 393/96-ВР передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

12. Відповідно до частини першої та третьої статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

13. Як встановлено частиною першою статті 16 Закону № 393/96-ВР, скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

14. Згідно з пунктами 1,6 та 8 статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

15. Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

16. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

17. Європейський суд з прав людини у справі "Пантелеєнко проти України" від 29 червня 2006 року заява № 11901/02 констатував, що дія статті 13 полягає в тому, щоб національний засіб захисту відповідав суті "небезпідставної скарги" за Конвенцією та гарантував належну допомогу; засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 має бути "ефективним" як на практиці, так і за законом.

18. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

19. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

20. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини справа "Волчлі проти Франціїї" від 06 липня 2007 року, заява №35787/03).

21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що керівником Управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України розглянута скарга ОСОБА_1 та надана відповідь, з якої вбачається, що за результатами перевірки порушень в діях працівників Національного бюро України не встановлено, у зв'язку з чим відсутні підстави для вжиття заходів реагування.

22. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, перед наданням відповіді позивачу на скаргу від 24 травня 2017 року щодо неправомірних дій неправомірної поведінки працівників Національного антикорупційного бюро від головного спеціаліста по роботі з громадськістю ОСОБА_3. були відібрані пояснення (26 травня 2017 року) та 29 травня 2017 року складено висновок за результатами розгляду колективного звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 24 травня 2017 року щодо можливих неправомірних дій працівників Національного бюро.

23. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності позовних вимог та необхідності відмови у їх задоволенні з огляду на те, що відповідачем наЗакон України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 рокуну та обґрунтовану відповідь на поставлені заявниками питання в скарзі, а доводи касатора зводяться до надмірного формалізму та не відповідають суті ефективного засобу юридичного захисту.

24. Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

25. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та доказів.

26. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

27. Частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

28. З огляду на наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

29. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

30. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року у справі №826/7284/17 за позовом ОСОБА_1 до Начальника управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України Осипчука Романа Сергійовича, треті особи: директор Національного антикорупційного бюро України Ситник Артем Сергійович, ОСОБА_2, Національне антикорупційне бюро України, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.

31. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко