Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2018 року

Київ

справа №243/6753/17

адміністративне провадження №К/9901/625/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 243/6753/17

за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Костянтинівського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області на постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 02 жовтня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Кузнецова Р.В. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року , постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Гайдара А.В., суддів Василенко Л.А., Ястребової Л.В.,

в с т а н о в и в :

Позивач у позовній заяві просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - Костянтинівське ОУПФ України Донецької області) щодо невиплати їй пенсії;

- зобов'язати відповідача поновити їй нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість за період, починаючи з березня 2016 року, а також утриматись від подальшого призупинення виплати пенсії.

Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 02 жовтня 2017 року, залишеною без зміни ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Костянтинівського ОУПФ України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01 березня 2016 року; зобов'язано Костянтинівське ОУПФ України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість за період, починаючи з 01 березня 2016 року на рахунок ОСОБА_1, відкритий нею раніше у публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України»; допущено до негайного виконання постанову суду в частині присудження виплати позивачу пенсії у межах суми стягнення за один місяць; у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі Костянтинівське ОУПФ України Донецької області заявило вимогу про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Позивач відзиву на касаційну скаргу до суду не надав.

Суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без зміни, оскільки відсутні підстави для їх скасування.

Суди у цій справі встановили, що ОСОБА_1 є пенсіонером, що підтверджено пенсійним посвідченням, № НОМЕР_1, виданим Пенсійним фондом України.

Згідно із довідкою від 25 листопада 2014 року ОСОБА_1 взято на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_1; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Костянтинівському ОУПФ України Донецької області та пенсія виплачена по 29 лютого 2016 року.

Відповідачем припинено виплати пенсії позивачеві з березня 2016 року до проведення перевірки фактичного місця проживання позивача.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції та апеляційний суд, погоджуючись з таким рішення, виходили з того, що відповідач всупереч конституційним гарантіям, без законних підстав, протиправно припинив позивачу виплату пенсії, а тому право на пенсію останнього підлягає захисту шляхом поновлення її виплати.

Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Як встановлено судами, виплату пенсії позивачу з 01 березня 2016 року припинено для з'ясування фактичного місця проживання пенсіонера. Водночас статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено. Крім того, рішення про припинення виплати позивачу пенсії із зазначенням обґрунтованих причин з посиланням на нормативні акти, відповідачем не приймалось.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України та частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки з 01 березня 2016 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу та зобов'язали поновити її нарахування та виплату.

Доводи касаційної скарги відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ», колегія суддів вважає безпідставним, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має вищу юридичну силу.

До того ж, постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, від 01 жовтня 2014 року № 509, на які посилається відповідач, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

З огляду на зазначене, суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Костянтинівського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 02 жовтня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі № 243/6753/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Судді Верховного Суду