Історія справи

Постанова КАС ВП від 21.02.2018 року у справі №806/5392/15
Ухвала КАС ВП від 04.02.2018 року у справі №806/5392/15

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.02.2018 Київ К/9901/7634/18 806/5392/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О., Гриціва М. І., розглянувши в судовому засіданні без повідомлення сторін за наявними матеріалами в касаційному порядку справу за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про зобов'язання знесення самочинно збудованої прибудови, за касаційними скаргами управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України та ОСОБА_3 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року,

УСТАНОВИВ:

Державна архітектурно-будівельна інспекція України звернулася з позовом до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про зобов'язання знесення самочинно збудованої прибудови.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення обґрунтовані відсутністю правових підстав для зобов'язання ОСОБА_2 знести самовільно прибудовану будівлю, оскільки у 2010 році на час виконання нею будівельних робіт на об'єкті, який був предметом перевірки позивачем, чинне законодавство не передбачало здійснення таких робіт на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт, дозволу на проведення підготовчих чи будівельних робіт, тощо. Вимоги ДБН 360-92 "Планування і забудова міських і сільських поселень" не можуть застосовуватись до вказаних правовідносинах з огляду на те, що ними регулюються питання забудови окремих житлових будинків, а квартира, до якої відповідач проводила добудову (реконструкцію), та квартира ОСОБА_3 є частинами єдиного житлового будинку. Також зазначено, що розмежування належних ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельних ділянок в точці спірної прибудови на час проведення зазначених будівельних робіт не здійснено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України та ОСОБА_3 звернулись із касаційними скаргами, в яких просять скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що розмежування земельних ділянок в точці спірної прибудови було здійснено ще до початку проведення ОСОБА_2 будівельних робіт. Оскільки відповідач здійснює самочинне будівництво на частково належній йому земельній ділянці, а позивачем використано усі передбачені чинним законодавством заходи щодо усунення виявлених порушень, вважає, що таке будівництво підлягає знесенню.

Касаційна скарга управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України мотивована тим, що відповідач порушила вимоги ДБН 360-92 "Планування і забудова міських і сільських поселень" щодо дотримання інсоляції та норм освітленості у будинках, внаслідок чого порушено право ОСОБА_3 в доступі до належної йому частини будинку. Зазначає, що для виконання відповідачем будівельних робіт згідно з вимогами чинної на час їх проведення постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року № 1104 «Деякі питання надання дозволів на виконання підготовчих і будівельних робіт» необхідно було отримати повідомлення про початок виконання будівельних робіт або отримати дозвіл на виконання будівельних робіт. Інспекцією вжито всі передбачені заходи щодо усунення порушень містобудівного законодавства з боку ОСОБА_2, а тому самочинно побудований нею об'єкт нерухомості підлягає знесенню.

Встановлено, що відповідно до статті 41 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038 -VI "Про регулювання містобудівної діяльності", згідно з Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року від 23 травня 2011 року № 553, на підставі листа Овруцької міської ради від 18 липня 2014 року № 02-16/876, наказу інспекції Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області від 24 липня 2014 року № 372-ОД, направлення від 24 липня 2014 року № 226/8/14 проведена позапланова перевірка дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ОСОБА_2 на об'єкті будівництва «Реконструкція частини житлового будинку з добудовою АДРЕСА_1.

За результатами перевірки складено акт від 1 серпня 2014 року, у якому зафіксовано, що вказаною особою проводяться роботи по реконструкції житлового будинку з добудовою на приватизованій земельній ділянці без повідомлення про початок виконання будівельних робіт, чим порушено вимоги статті 34 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт».

На цій підставі інспекцією Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області складено припис від 1 серпня 2014 року № 233, у якому від ОСОБА_2 вимагалось усунути порушення відповідно вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил в термін до 1 жовтня 2014 року.

За результатами повторної перевірки на вказаному об'єкті будівництва інспекцією Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області складено акт від 17 грудня 2014 року, у якому зафіксовано, що вимоги припису від 1 серпня 2014 року № 233 ОСОБА_2 не виконані, а саме - не зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт, чим порушено вимоги статей 34, 41 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності", пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт», абзац 3 пункту 14 постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 «Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю».

17 грудня 2014 року інспекцією Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області складено припис № 23/4/14, яким від ОСОБА_2 вимагалось демонтувати збудовану прибудову до частину житлового будинку або перебудувати із дотриманням будівельних норм, державних стандартів та правил в термін до 17 лютого 2015 року.

На підставі наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 8 вересня 2015 року, звернення ОСОБА_3 від 2 листопада 2015 року та направлення на здійснення позапланової перевірки від 5 листопада 2015 року № 91/15-к інспекцією Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил на згаданому об'єкті будівництва.

За результатом її проведення складено акт від 13 листопада 2015 року, у якому зафіксовано, що ОСОБА_2 вимоги припису від 17 грудня 2014 року № 23/4/14 не виконала, порушення містобудівного законодавства не усунено - добудову не перебудовано та не демонтовано, повідомлення про початок виконання будівельних робіт не зареєстровано. Додатково зазначено про порушення відповідачем вимог п.3.25 ДБН 360-92 "Планування і забудова міських і сільських поселень", за змістом якого для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м; при цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. Вказано про намір звернення до суду з позовом про знесення самочинно побудованої прибудови до частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно із пунктом 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законами України.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень).

Відповідно до частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.

У пункті 5 частини четвертої статті 50 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень), зазначено, що в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Так, згідно із частиною першою статті 38 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038 -VI "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Разом з цим у положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 Цивільного кодексу України, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 Цивільного кодексу України).

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

При цьому, за змістом статті 177 ЦК об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав.

З урахуванням норм частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, частини першої статті 15 Цивільного кодексу України правом звернення до суду за захистом наділені: особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів; органи і особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що спір за позовом Державної архітектурної інспекції про зобов'язання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права.

А відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Верховний Суд України у постанові від 15 листопада 2016 року (справа № 21-1959а16) висловив правову позицію про те, що спір за позовом Державної архітектурної інспекції про зобов'язання знесення самочинного будівництва не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням викладеного судові рішення у справі підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Керуючись статтями 238, 341, 344, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України та ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року - скасувати.

Провадження у справі за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про зобов'язання знесення самочинно збудованої прибудови - закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Коваленко

Суддя Я. О. Берназюк

Суддя М. І. Гриців