Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.02.2018

м. Київ

провадження № К/9901/2510/17

справа № 2а-1223/11

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року (головуючий суддя - Гудим Л.Я., судді: Довгополов О.М., Святецький В.В.) у адміністративній справі № 2а-1223/11 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2011 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Виконавчого комітету Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області (надалі - відповідач, виконавчий комітет), третя особа - ОСОБА_2, в якому просив визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення виконавчого комітету від 3 серпня 2010 року № 3 «Про оформлення права власності на нерухоме майно».

Постановою Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

15 серпня 2017 року до Львівського апеляційного адміністративного суду із апеляційними скаргами на постанову Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 червня 2012 року звернулись ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (надалі - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5). У скаргах зазначили, що вони є спадкоємцями третьої особи - ОСОБА_2, про оскаржуване рішення суду першої інстанції дізнались лише у серпні 2017 року, коли звернулись до суду для отримання його копії, а тому строк, на думку скаржників, строк на апеляційне оскарження ними пропущено не було.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року задоволено апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, скасовано постанову Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 червня 2012 року, провадження у справі закрито. Підставою для закриття провадження у справі стало те, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року, ОСОБА_1 оскаржив її в касаційному порядку. У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги позивач також зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 не мали права на апеляційне оскарження постанови Тячівського районного суду від 26 червня 2012 року, оскільки не є особами, чиї права, свободи та інтереси порушенні у спірних правовідносинах.

Окрім того, у своїй скарзі ОСОБА_1 вказав, що вищезазначені особи звернулись до суду із апеляційними скаргами лише через п'ять років після ухвалення рішення судом першої інстанції.

24 січня 2018 року до Верховного Суду ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 направлено заперечення на вищезазначену касаційну скаргу, в яких вказали на її безпідставність та просили залишити без змін ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суд увід 7 листопада 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України; в редакції до 15 грудня 2017 року, що була чинною на момент ухвалення оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції) передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року не відповідає вищенаведеним вимогам КАС України з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Статтею 185 КАС України передбачено, що, зокрема, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми, особа, що не брала участі у справі, має право оскаржити судове рішення лише за умови, що суд вирішував питання про її права. У випадку задоволення скарги таких осіб, суд повинен встановити та зазначити, які саме права цих осіб він відновлює в такий спосіб.

У свою чергу, відповідно до частини четвертої статті 293 КАС України (в редакції з 15 грудня 2017 року) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи із відповідними скаргами до апеляційного суду звернулись ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, які не приймали участі у розгляді справи у суді першої інстанції та при постановленні ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року. Однак, в ухвалі Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року суд не надав процесуального статусу цим особам, не встановив, які саме питання щодо прав цих осіб були вирішені під час ухвалення постанови Тячівського районного суду від 26 червня 2012 року.

Окрім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, скаржники звернулись до суду із апеляційними скаргами на постанову Тячівського районного суду від 26 червня 2012 року у серпні 2017 року (майже через п'ять років після ухвалення рішення судом першої інстанції), тобто скарга подана із пропуском строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Частиною третьою статті 3 КАС України (в редакції від 15 грудня 2017 року) передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції прийшов до передчасних висновків щодо задоволення апеляційних скарг ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та скасування рішення першої інстанції, оскільки не було встановлено процесуального статусу скаржників у цій справі та не вирішено питання щодо строку звернення до суду із апеляційними скаргами.

Також необхідно зазначити, що суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали від 7 листопада 2017 року не дослідив те, що постанова Тячівського районного суду від 26 червня 2012 року вже переглядалась судом апеляційної інстанції і ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року залишена без змін.

За таких обставин, відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України (в редакції від 15 грудня 2017 року) є підстави для скасування ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду на підставі допустимих доказів потрібно встановити процесуальний статус осіб ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 у цій справі, які саме питання щодо прав цих осіб були вирішені під час ухвалення постанови Тячівського районного суду від 26 червня 2012 року.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року у справі № 2а-1223/11.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судді М.М. Гімон

А.Ю. Бучик

Л.Л. Мороз