Правова позиція : Про широкий підхід до підтвердження участі військовослужбовця у бойових діях та права на винагороду

З аналізу пункту 2 Наказу № 164-АГ можна зробити висновок, що у переліку завдань, які визначають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або заходах», відсутня чітка прив`язка до меж, бойових (спеціальних) завдань та операцій здійснення самих бойових дій та заходів. Перелік охоплює широкий спектр військових дій, які можуть виконуватися військовослужбовцями як у районах ведення бойових дій, так і поза їх межами. Це означає, що виконання військовослужбовцем різноманітних військових завдань, як у районах ведення бойових дій, так і поза їх межами, може вважатися підставою для визнання його участі у бойових діях або заходах. Поряд із цим Наказом №164-АГ визначено, що підставою для виплати додаткової винагороди є наказ командира, який видається, у разі, якщо особи беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби). Процедура підтвердження участі у бойових діях (пункт 3), згідно з Наказом № 164-АГ, здійснюється шляхом видачі довідки (додаток №1) на підставі одного з визначених документів: бойового наказу (розпорядження); журналу бойових дій; рапорту начальника, без вимоги надання додаткових документів або сукупності інформації. Начальники органів ДПСУ зобов`язані щомісячно повідомляти органи, де проходять службу відряджені військовослужбовці, про їх участь у бойових діях (додаток №2). Таким чином, ураховуючи положення Наказу № 164-АГ, який дозволяє підтвердження участі у бойових діях або заходах на підставі одного з визначених документів, можна дійти висновку, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах не повинно бути надмірно обмеженим. Навіть якщо надані позивачем документи не повністю відповідають вимогам Наказу № 164-АГ через формальні недоліки у документальному підтвердженні, вони можуть бути достатніми для підтвердження його права на додаткову винагороду.

Історія справи

Постанова КАС ВП від 05.12.2024 року у справі №120/4135/23
Постанова КАС ВП від 16.10.2025 року у справі №120/4135/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 120/4135/23

адміністративне провадження № К/990/25444/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 120/25444/24

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2024 року (головуючий суддя - Сторчаку В.Ю., судді: Полотнянко Ю.П., Граб Л.С.),

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), за участю третьої особи - Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (відповідач, в/ч НОМЕР_2 ), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (постанова КМУ № 168) у розмірі до 100 000 грн, за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпечені заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за період з 07.04.2022 по 30.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 25.06.2022 року (спірний період) пропорційно дням участі у таких діях або заходах;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ № 168 у розмірі до 100 000 грн, за спірний період пропорційно дням участі у бойових діях або заходах.

Позивач обґрунтовує свій позов тим, що, виконуючи завдання у районах бойових дій у складі Військової частини НОМЕР_2 (у відряджені), він має право на додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн щомісячно згідно з постановою Кабінету Міністрів №168 від 28.02.2022, проте командування Військової частини НОМЕР_1 виплатило йому лише 30 000 грн за кожен місяць участі у бойових діях (квітень, травень, червень 2022 року), що, на його думку, є протиправною бездіяльністю.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 позивача направлено у відрядження з 07.04.2022 (наказ №5-вв від 07.04.2022) до оперативного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Позивач перебував у службовому відряджені у НОМЕР_3 прикордонному загоні (в/ч НОМЕР_2 ), який входить до оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (цей факт підтверджується наказами, доданими до відзиву).

Довідка в/ч НОМЕР_2 №1751 від 05.08.2022 засвідчує, що молодший сержант ОСОБА_1 (в/ч НОМЕР_1 ) брав участь у бойових діях та забезпеченні оборони в Чернігівській і Сумській областях:

- 07.04.2022- 30.04.2022,

- 01.05.2022- 31.05.2022,

- 01.06.2022- 25.06.2022.

Підстава: бойове розпорядження Адміністрації державеної прикордонної служби України від 02 квітня 2022 року № 56 (гриф).

Позивач вважає, що НОМЕР_4 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_1 ) допустив бездіяльність, не видавши наказ про виплату додаткової винагороди у 70 000 грн (п. 1 Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022) за спірні періоди, тому звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції, виходив із того, що довідка від 05.08.2022 № 1751, видана на ім`я позивача, є належним, достовірним та достатнім доказом його безпосередньої участі у бойових діях або заходах. Це підтверджує його право на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі за періоди з 07.04.2022 по 25.06.2022. Жодна зі сторін не оспорювала цей факт, а єдиною підставою для невиплати винагороди було ненадіслання інформації у встановленій формі та строки, як того вимагає пункт 4 Наказу № 164-АГ.

Суд не погодився з аргументами Військової частини НОМЕР_1 про те, що підставою для нарахування додаткової винагороди є виключно списки за формою згідно з додатком 2 до Наказу № 164-АГ. Він підкреслив, що надсилання цих списків є процедурним елементом, а право позивача на отримання винагороди підтверджується наданою довідкою. Отже, позивач не може бути позбавлений цього права через невиконання іншою військовою частиною формальних процедур.

З огляду на це, суд визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_4 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди. Він зобов`язав відповідача здійснити нарахування та виплату належних сум, забезпечуючи ефективний захист порушених прав позивача відповідно до принципів адміністративного судочинства.

Сьомий апеляційний адміністративний суд 03 червня 2024 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що довідка, видана позивачу, не є достатнім доказом його безпосередньої участі у бойових діях або заходах за вказані періоди. Суд зазначив, що підставою для виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі є саме списки військовослужбовців за формою, встановленою додатком № 2 до Наказу № 164-АГ, а не персональна довідка. Відсутність таких списків та належного документального підтвердження участі позивача у бойових діях свідчить про відсутність підстав для виплати додаткової винагороди.

Крім того, довідка не містить конкретних дат, місць та видів залучення позивача до бойових дій, а лише підтверджує період його перебування у відрядженні. Матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях, як того вимагає пункт 3 Наказу №164-АГ. Суд також зазначив, що дії військової частини, яка мала надати необхідні документи, не можуть бути оцінені в межах цієї справи, оскільки вона не є відповідачем.

Ураховуючи ці обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки всім обставинам справи та помилково задовольнив позов. Тому рішення суду першої інстанції було скасовано, а в задоволенні позову відмовлено через відсутність правових підстав для виплати додаткової винагороди позивачу.

IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції.

Позиція інших учасників справи

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, представник позивача подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення його позовних вимог (Вінницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року) .

Як на підставу оскарження рішення суду апеляційної інстанції скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування наказу № 164-АГ як підстави для нарахування та виплати додаткової винагороди, що є підставою для касаційного оскарження згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України). Він підкреслює наявність суперечливої судової практики в аналогічних справах, що призводить до нерівності військовослужбовців: одні отримують додаткову винагороду за рішеннями судів, а інші - ні, хоча виконували бойові завдання разом. Це, на думку скаржника, порушує принцип рівності громадян перед законом, закріплений у статті 24 Конституції України.

Додатково, скаржник аргументує, що формальні процедурні недоліки з боку відповідача, такі як ненадіслання необхідних списків, не можуть бути підставою для позбавлення його законного права на додаткову винагороду. Він посилається на рішення Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України щодо принципів правової визначеності та верховенства права. Таким чином, скаржник вважає, що рішення апеляційного суду є незаконним та необґрунтованим і підлягає скасуванню.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А. ухвалою від 17 липня 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Через звільнення судді ОСОБА_5 у зв`язку з поданням заяви про відставку, здійснено перерозподіл цієї справи та визначено новий склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Соколова В.М., суддів - Білак М.В., Єресько Л.О.

Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої чи апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні чи постанові суду або були відхилені ним; вирішувати питання про достовірність доказів; надавати перевагу одним доказам над іншими; збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти їх (частина друга статті 341 КАС України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги відповідача та виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить із такого.

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 , військовослужбовць Держприкордонслужби, просить виплатити йому збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену пунктом 1 постанови КМУ № 168, у розмірі до 100 000 гривень за фактичну участь у бойових діях та заходах з національної безпеки та оборони перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів з 07 по 30.04. 2022, з 01 по 31.05.2022, з 01 по 25.06.2022 року (у період відрядження).

Згідно з частиною першою статті 6 та частиною першою статті 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 3 квітня 2003 року №661-IV, Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, до особового складу якого входять військовослужбовці та працівники. За статтею 16 цього Закону, умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників визначаються законодавством.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, до грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення (надбавки, премії тощо). Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Воно повинно покривати потреби ЗСУ та інших військових формувань. Порядок його виплат встановлюють Міністр оборони України та керівники відповідних органів.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно із змінами, внесеними постановою КМУ № 400 від 01.04.2022).

У пункті 1 цієї постанови Уряд установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та іншим виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби). Тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - постанова № 793) до постанови № 168 були внесені зміни, Зокрема, у пункті 1 абзаці першому слова «додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 грн щомісячно» замінено словами «додаткова винагорода в розмірі до 30 000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць». Також постанову доповнено пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».

В іншій частині зміст пункту 1 постанови № 168, щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України на час виникнення спірних правовідносин (з 10.03.2022 по 30.04.2022), не змінювався.

Ключовими у цій справі є питання наявності підстав для виплати ОСОБА_1 , як військовослужбовцю Держприкордонслужби, збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови КМУ № 168 у спірний період з 07.04. по 25.06.2022.

Реалізація приписів постанови КМУ № 168 вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах. Це було необхідно, оскільки Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, не врегульовувала цих питань.

Протягом періоду, за який позивач просить стягнути підвищену додаткову винагороду (з 07.04.2022 по 25.06.2022), діяв наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 31.03.2022 № 164-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - Наказ № 164-АГ), який застосовується з 24.02.2022.

Пунктом 1 Наказу №164 -АГ визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби виплачується додаткова винагорода (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірі 30000 гривень. Тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплати здійснювати в поточному місяці за попередній місяць.

Відповідно до пункту 2 Наказу №164 -АГ під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» слід розуміти виконання військовослужбовцем:

- бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;

- бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

- бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

- завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районах ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

- бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

- бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

- виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

-здійснення заходів з виводу сил та засобів з-під удару противника (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

- виконання польотів, пов`язаних з евакуацією військовослужбовців, цивільного населення, озброєння та інших матеріальних засобів з районів бойових дій;

- виконання бойових завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій).

Пунктом 3 Наказу №164 передбачено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі одного з таких документів:

- бойового наказу (бойового розпорядження);

- журналу бойових дій або інших відповідних документів;

- рапорту начальника (командира) підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях.

Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах, начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, які ведуть (вели) бойові дії та до яких відряджені військовослужбовці, надавати останнім довідку про участь у вказаних заходах із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі.

Пунктом 4 Наказу №164-АГ визначено, що начальники регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа поточного місяця повідомляють органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, про їх безпосередню участь у бойових діях або заходах (додаток 2).

Пунктом 5 цього наказу визначено, що виплату додаткової винагороди здійснюють на підставі наказу начальника (командира) Держприкордонслужби з обов`язковим зазначенням підстав для його видання.

У подальшому з 1 серпня 2022 року набув чинності Наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 № 392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168», в якому змінено перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 постанови № 168, проте залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у таких бойових діях або заходах.

З аналізу пункту 2 Наказу № 164-АГ можна зробити висновок, що у переліку завдань, які визначають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або заходах», відсутня чітка прив`язка до меж, бойових (спеціальних) завдань та операцій здійснення самих бойових дій та заходів. Перелік охоплює широкий спектр військових дій, які можуть виконуватися військовослужбовцями як у районах ведення бойових дій, так і поза їх межами.

Це означає, що виконання військовослужбовцем різноманітних військових завдань, як у районах ведення бойових дій, так і поза їх межами, може вважатися підставою для визнання його участі у бойових діях або заходах.

Поряд із цим Наказом №164-АГ визначено, що підставою для виплати додаткової винагороди є наказ командира, який видається, у разі, якщо особи беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби).

Процедура підтвердження участі у бойових діях (пункт 3), згідно з Наказом № 164-АГ, здійснюється шляхом видачі довідки (додаток №1) на підставі одного з визначених документів: бойового наказу (розпорядження); журналу бойових дій; рапорту начальника, без вимоги надання додаткових документів або сукупності інформації. Начальники органів ДПСУ зобов`язані щомісячно повідомляти органи, де проходять службу відряджені військовослужбовці, про їх участь у бойових діях (додаток №2).

Таким чином, ураховуючи положення Наказу № 164-АГ, який дозволяє підтвердження участі у бойових діях або заходах на підставі одного з визначених документів, можна дійти висновку, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах не повинно бути надмірно обмеженим. Навіть якщо надані позивачем документи не повністю відповідають вимогам Наказу № 164-АГ через формальні недоліки у документальному підтвердженні, вони можуть бути достатніми для підтвердження його права на додаткову винагороду.

Верховний Суд зазначає, що питання можливості отримання військовослужбовцями збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, неодноразово досліджувалося судом. Практика Верховного Суду свідчить, що виплата додаткової винагороди у розмірі до 100 ?000 гривень обумовлена участю у бойових діях або заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, та підтвердженням цих обставин відповідними документами.

За позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 06 серпня 2024 року справа № 360/290/23 встановлена постановою КМУ № 168 додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 року у справі № 200/193/23 розглядав питання застосовності наказів № 392-АГ та № 628-АГ та Інструкції № 188 у контексті визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, передбаченої постановою КМУ № 168. У цій постанові Верховний Суд підтвердив застосування цих наказів у період їх застосування (№ 392-АГ з 01.08.2022 та № 628-АГ - 01.12.2022) та дійшов висновку, що накази № 392/0/81-22-АГ від 30.07.2022 та № 628/0/81-22-АГ від 09.12.2022 є єдиним механізмом реалізації постанови КМУ № 168 щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби. Також Суд зазначив, що без цих наказів облік та виплата винагороди не здійснювалися б, що могло б призвести до повернення вже виплачених коштів. У зазначеній постанові Суд вказав на помилкове застосування положень Інструкції № 188 для визначення виплат за постановою КМУ № 168 на період воєнного стану, оскільки ця інструкція регулювала виплати за участь у заходах з національної безпеки та оборони, відповідно до постанови КМУ від 20.01.2016 № 18.

Враховуючи згадану вище позицію щодо застосовності наказів № 392-АГ і № 628-АГ до правовідносин, які, подібно до спірних, що виникли у зв`язку з (не)виплатою військовослужбовцям Держприкордонслужби додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови № 168, у справі, що розглядається, варто також дотримуватися послідовності та застосовності наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 31 березня 2022 року № 164-АГ до спірних правовідносин.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 21.12.2023 у справі № 200/193/23, від 26.06.2024 у справі № 200/216/23, від 31.07.2024 у справі № 200/625/23, від 05.08.2024 у справі № 200/4100/23, від 28.08.2024 у справі № 200/1310/23, від 04.09.2024 у справі № 280/2228/23, від 30.09.2024 у справах № 200/232/23 та № 200/440/23 та багатьох інших, саме документальне підтвердження участі позивача як військовослужбовця у бойових діях (заходах) слугує для відповідача підставою для виплати додаткової винагороди відповідно до пункту 1 постанови № 168.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили лише те, що позивача з 07.04.2022 направлено у відрядження до оперативного угрупування «Сіверськ», де він перебував у НОМЕР_3 прикордонному загоні (в/ч НОМЕР_2 ), що входить до складу цього угрупування (підтверджено наказами).

В/ч НОМЕР_2 позивачу видано довідку №1751 від 05.08.2022 про те, що ОСОБА_1 брав участь у бойових діях та забезпеченні оборони в Чернігівській і Сумській областях у період з 07.04.2022- 30.04.2022, 01.05.2022- 31.05.2022, 01.06.2022- 25.06.2022.

Підставою для видачі цієї довідки слугувало: бойове розпорядження Адміністрації ДПСУ № 56 (гриф) від 02.04.2022.

За висновком суду першої інстанції довідка в/ч НОМЕР_2 від 05.08.2022 № 1459, яка видана на підставі бойового розпорядження Адміністрації державної прикордоної служби України 02.04.2022 № 56 (гриф) є належним та достатнім доказом участі позивача у бойових діях згідно з пунктами 3-5 Наказу № 164-АГ, підтверджує право ОСОБА_1 на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100?000 гривень на місяць за безпосередню участь у бойових діях у спірні періоди.

До такого висновку суд першої інстанції дійшов через те, що жоден із суб`єктів спірних правовідносин не заперечує участь ОСОБА_1 у бойових діях, а єдиною підставою для невиплати додаткової винагороди за вказані у довідці періоди, було ненадіслання в/ч НОМЕР_2 інформації за встановленою формою.

Цей суд зазначив, що відсутність вчасно наданих списків за формою додатку 2 до Наказу № 164-АГ не є підставою для відмови у виплаті військовослужбовцю винагороди. Покладення негативних наслідків процедурних недоліків в/ч НОМЕР_2 на позивача порушує його право на матеріальне забезпечення.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору дійшов протилежного висновку та не знайшов підстав до задоволення позову, вказавши що матеріали справи не містять доказів участі позивача у бойових діях або забезпеченні заходів оборони та національної безпеки в зазначені періоди.

Зробивши висновок, що матеріали справи не містять документів, що підтверджують участь позивача у бойових діях або заходах суд апеляційної інстанції зазначив, що довідка № 1459 свідчить лише про відрядження, але не підтверджує фактичну участь у бойових діях, а у ній відсутні конкретні дати, місця та види завдань. Зміст довідки ставить під сумнів виконання бойових завдань позивачем безперервно у зазначений у довідці період.

Зокрема, цей суд зауважив про те, що означена довідка не підтверджує право позивача на виплату додаткової винагороди відповідно до пункту 1 постанови № 168, адже підставою для виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі є саме Списки військовослужбовців.

Колегія суддів вважає помилковою позицію апеляційного суду, що підставою для нарахування додаткової винагороди є виключно списки, які мали направлятись НОМЕР_3 прикордонним загоном (в/ч НОМЕР_2 ).

Надіслання цих списків є частиною процедури виплати додаткової винагороди, тоді як право ОСОБА_1 отримати спірні суми, на думку суду першої інгстанції, підтверджує довідка № 1459 від 05.08.2022, яка видана на підставі бойового розпорядження 56 (гриф) (аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 10.10.2024 у справах № 120/5154/23, № 120/14606/23, № 120/7502/23).

Такий висновок суду апеляційної інстанції не враховує того, що у період перебування військовослужбовця у відряджені за пунктом 4 Наказу № 164-АГ начальники регіональних управлінь і органів Держприкордонслужби до 5 числа кожного місяця інформують органи, де військовослужбовці проходять службу, про їх участь у бойових діях або заходах (додаток 2).

Отже, задовольняючи позов, перша інстанція визнала довідку належним і допустимим доказом через те, що сторони не заперечували проти її змісту і не ставили під сумнів факт участі позивача у бойових діях і заходах.

Суд апеляційної інстанції визначаючи, що довідка не підтверджує (фактичну) безпосередню участь позивача в таких діях не навів обґрунтування чому обставини які визнаються сторонами потребують додаткового підтвердження.

Із судового рішення апеляційного суду не вбачається наведення обґрунтованих мотивів, виходячи з яких була надана інша правова оцінка обставинами справи, встановленим судом першої інстанції, та які були покладені в основу його рішення про часткове задоволення позову.

Апеляційний суд мотивів суду першої інстанції не спростував, а обмежився лише висновками про те, що відсутність належного документального підтвердження участі позивача у бойових діях за спірний період свідчить про неможливість виплати позивачу встановленої пунктом 1 Постанови № 168 додаткової винагороди у збільшеному розмірі за вказані періоди та про недоцільність задоволення позовних вимог.

Водночас цей суд підстави видачі довідки не зясував, списки військовослужбовців не витребував.

Це свідчить про передчасність висновків суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача права на торимання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови № 168.

Висновок апеляційного суду про відсутність доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або перебування в районах їх проведення свідчить про неврахування доводів позивача щодо його участі у бойових діях на території Чернігівської та Сумської областей у періоди 07.04.2022- 30.04.2022, 01.05.2022- 31.05.2022, 01.06.2022- 25.06.2022, що підтверджено довідкою в/ч НОМЕР_2 .

Без установлення, чи підтверджується участь позивача у відповідних діях або заходах цією довідкою у сукупності з іншими доказами, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність права у ОСОБА_1 на виплату збільшеної винагороди є передчасним.

Такий висновок зробив Верховний Суд у справі № 200/4100/2. Направляючи справу № 200/4100/2 на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 05 серпня 2024 року зауважив, що суди не перевірили, чи підтверджується участь позивача у відповідних діях або заходах цією довідкою в окреслений ним період у сукупності з іншими доказами у справі.

Докази в адміністративному судочинстві мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (статті 72- 74 КАС України).

Згідно зі статтею 77 КАС України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.

Стаття 90 КАС України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, базуючись на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.

Також, вирішуючи спір, апеляційний суд повинен був надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв`язку один з одним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не повною мірою врахував усі наявні докази, не зіставив наявну в матеріалах справи інформацію (витяги з наказів) з інформацією з довідки.

Указане призвело до неповного встановлення фактичних обставин щодо участі позивача у бойових діях або заходах, що, у свою чергу, вплинуло на рішення про виплату додаткової винагороди за весь період його участі у бойових діях або заходах.

Верховний Суд, враховуючи доводи позивача із цього приводу, які заявлені в касаційній скарзі, не може залишити це поза увагою.

Зокрема, необхідно врахувати позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23, за змістом якої порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо безпосередньої участі позивача у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, не свідчить про відсутність права у позивача на таку винагороду (аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 23 травня 2024 року у справі № 120/4387/23, від 24 травня 2024 року у справі № 120/4967/23, від 28 травня 2024 року у справі № 120/5170/23 та від 08 серпня 2024 року у справі № 280/2754/23).

Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам для проведення таких виплат.

Отже, фактично суд апеляційної інстанції надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій, без належного мотивування причин цього, що не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 90 КАС України, адже оцінка судом доказів за своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, за якою змістовно тотожні обставини отримують протилежне тлумачення, без зазначення належних причин відходу від попередньої оцінки, чи вказівки на причини визнання її помилковою.

Для учасників справи постановлення немотивованого (недостатньо мотивованого) рішення означає, що доводи та аргументи, а також надані для доведення певних обставин справи докази, не були почуті та належним чином оцінені судом, що, передусім, може призвести до неправильного вирішення спору.

У постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а Верховний Суд наголошував, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням викладеного, Суд, керуючись положеннями статей 2 (засади адміністративного судочинства) та 90 (оцінка доказів) КАС України, вважає за необхідне направити цю справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного дослідження вище вказаного.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

VI. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2024 року скасувати, а справу № 120/4135/23 направити на новий судовий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.М. Соколов М.В. Білак Л.О. Єресько