Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 640/17872/19

провадження № К/990/17258/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №640/17872/22

за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду, прийняту 31 травня 2022 року у складі головуючого судді - Пилипенко О. Є., суддів: Глущенко Я. Б., Собківа Я. М.,

І. Суть спору

1. У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі також - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів, в якому просив:

1.1. визнати бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб - протиправною;

1.2. зобов`язати Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб;

1.3. стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 19 липня 2013 року по день постановлення рішення по цій справі.

2. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2020 року позовну заяву в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 19 липня 2013 року по день постановлення рішення по цій справі, залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

2.1. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.03.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю:

- визнано протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 р - 15 діб.;

- зобов`язано Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб у розмірі 3 844,53 гривень (три тисячі вісімсот сорок чотири гривні, 43 копійки).

2.2. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року в частині визнання протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та зобов`язання Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб у розмірі 2599 (дві тисячі п`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 02 копійки - скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову в цій частині.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року в частині визнання протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня по 19 липня 2013 року - 15 діб та зобов`язання Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня по 19 липня 2013 року - 15 діб у розмірі 1245 (одна тисяча двісті сорок п`ять) гривень 51 копійка - залишено без змін.

2.3. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду - скасовано та направлено справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

2.4. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2020 року прийнято до розгляду справу №640/17872/19 в частині позовних вимог про стягнення з Управління МВС України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 19 липня 2013 року по день постановлення рішення по цій справі.

2.5. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2020 направлено матеріали адміністративної справи №640/17872/19 до Верховного Суду у зв`язку із надходженням касаційної скарги.

2.6. Постановою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у справі № 640/17872/19 у частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну відпустку у період з 01 січня по 31 грудня 2012 року - 30 діб та у період з 01 січня по 19 липня 2013 року - 15 діб скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду, в іншій частині Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року залишено без змін.

2.7. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2020 року змінено, виклавши третій абзац резолютивної частини у наступній редакції:

- зобов`язати Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб у розмірі 3 985 гривень (три тисячі дев`ятсот вісімдесят п`ять) гривень 63 копійок;

- в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2020 року залишено без змін.

3. З урахуванням вищезазначених обставин, не розглянутими залишились позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 20 липня 2013 року по 30 липня 2021 року.

3.1. Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати позивачу компенсації за невикористані відпустки. Повний розрахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з ним було проведено на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року лише 30 липня 2021 року. Тому позивач вважає, що з відповідача належить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 330 321 гривня 27 копійок.

4. Відповідач вважаючи позовні вимоги в цій частині безпідставними, просив у задоволенні позову відмовити.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

5. Наказом начальника УМВС України у Вінницькій області від 25 червня 2008 року №123 о/с лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-196712) призначено на посаду слідчого (за рахунок посади старшого слідчого) слідчого відділення Ладижинського міського відділу УМВС України у Вінницькій області.

6. Наказом начальника УМВС України у Вінницькій області від 19 липня 2013 року №152 о/с старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , слідчого відділення Гайсинського районного відділу УМВС України у Вінницькій області звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 19 липня 2013 року, з виплатою премії по 19 липня 2013 року. Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складає: 08 років 10 місяців 18 днів.

7. Гайсинським районним відділом УМВС України у Вінницькій області 12 травня 2017 року видано Довідку №5750/210/01-2017, яка видана в тім, що в період з 01 січня 2012 року по 19 липня 2013 року ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді слідчого відділення Гайсинського районного відділу Управління МВС України у Вінницькій області, у щорічній та додатковій відпустці не перебував. У період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року невикористана чергова відпустка становить - 30 діб, в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб.

8. Як зазначає позивач, йому не було виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 19 липня 2013 року по день постановлення рішення по цій справі, що стало підставою звернення до суду з даним адміністративним позовом.

9. У той же час, судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 липня 2021 року з позивачем проведено повний розрахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб у розмірі 3 985,63 гривень на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 30 листопада 2021 року, позов задовольнив частково.

10.1. Стягнув з Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20 липня 2013 року по 29 липня 2021 року у розмірі 69 830,95 гривень (шістдесят дев`ять тисяч вісімсот тридцять гривень, 95 копійок).

10.2. В іншій частині позовних вимог відмовив.

10.3. Присудив на користь ОСОБА_1 здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 гривень з бюджетних асигнувань Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області.

11. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення, у зв`язку з чим, з огляду на очевидну неспівмірність несвоєчасно виплачених сум при звільнені позивача з розміром середнього заробітку за час затримки їх виплати при звільненні, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям співмірності, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат є сума 69 830,95 гривень.

12. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 31 травня 2022 року, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року, з урахуванням ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду про виправлення описки, змінив.

12.1. Виклав абзац другий резолютивної частини рішення наступним чином:

«Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20 липня 2013 року по 30 липня 2021 у розмірі 75 117,11 гривень (сімдесят п`ять тисяч сто сімнадцять гривень одинадцять копійок).»

12.2. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року - залишив без змін.

12.3. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

13. Колегія суддів апеляційного суду визнала обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте зазначила, що судом першої інстанції не розраховано суму середнього заробітку та визначено невірний період за який повинно бути стягнуто відповідні кошти, у зв`язку з чим рішення суду змінено у відповідних частинах.

IV. Касаційне оскарження

14. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

14.1. Так, автор скарги посилається на застосування судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення положення статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та підпункту "л" пункту 1, абзацу 3 пункту 2, пунктів 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 823/254/16, від 10 лютого 2022 року у справі № 580/2264/20, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 823/1823/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17.

14.2. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що належним і достатнім способом захисту порушених прав є стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 300 321,27 гривень.

14.3. У зв`язку із наведеним позивач просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

15. Верховний Суд ухвалою від 11 серпня 2022 року, відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі № 640/17872/19 з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

16. Відповідач своїм правом подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі відповідно до статті 338 КАС України не скористався і відзив не подав.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

17. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18.1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

19. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

20. Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

21. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

22. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

23. За приписами статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

23.1. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

23.2. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

24. Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

25. Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

26. Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

27. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

28. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

28.1. Відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).

29. В разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

30. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

31. Зазначений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

VI. Позиція Верховного Суду

32. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

33. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

34. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

35. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

36. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

37. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

38. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

39. Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

40. Приписами статті 117 КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні.

41. Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.

42. В цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що позивач звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил наказом від 19.07.2013 № 152 о/с, з 19 липня 2013 року виплатою премії по 19 липня 2013 року. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 30 липня 2021 року на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року.

43. Вказана обставина сторонами не заперечувалась.

44. Отже, суди встановили, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, а тому Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

45. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

46. З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 грудня 2020 року у справі від 825/1732/17, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вбачається наступне.

47. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

48. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

49. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

50. Дане положення переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

51. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

52. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

53. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

54. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

55. Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, втім, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті позовних вимог не врахував наступних висновків Верховного Суду.

56. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

57. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

58. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

59. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

60. Суд апеляційної інстанції вирішуючи спір по суті вищезазначених висновків Верховного Суду не врахував, що потягло за собою постановлення неправильного рішення.

61. Водночас суд першої інстанції, застосувавши правильну формулу розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не з`ясував розмір усіх належних сум які мали бути виплачені позивачу на день звільнення.

61.1. Так, судом взято до уваги довідку від 25 жовтня 2019 року № 4, та зазначено, що позивачу при звільненні нараховано до виплати та виплачено 4517,18 гривень.

Однак, вказана довідка про доходи свідчить про розмір виплаченої позивачу заробітної плати за останні два місяці що передували його звільненню (травень 2013 року та червень 2013 року) і аж ні як про суму яка підлягала виплаті при звільненні.

61.2. Водночас в довідці зазначено розмір середньоденної заробітної плати яка становить 74 гриві 05 копійок.

62. В той же час для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку судам попередніх інстанцій необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

63. Судами першої та апеляційної інстанцій вищенаведеного не враховано, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій в цій частині.

64. Для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі судам першої та апеляційної інстанцій необхідно врахувати правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

65. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

66. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).

67. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.

68. Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню у частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні із направленням в цій частині справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

VІІ. Судові витрати

69. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.

Керуючись статтями 3 260 262 263 341 344 349 353 355 356 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі № 640/17872/19 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

Н. В. Шевцова