Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.09.2019 року у справі №803/389/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2019 року

Київ

справа № 803/389/14

адміністративне провадження № К/9901/5381/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універмаг "Луцьк" на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року (суддя Костюкевич С. Ф. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року (колегія у складі суддів: Мікули О. І., Качмара В. Я., Кушнерика М. П. ) у справі № 803/389/14 ( № 876/3665/14) за позовом Публічного акціонерного товариства "Універмаг "Луцьк" до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Універмаг "Луцьк" (далі - позивач або Товариство) звернулось до Волинського окружного адміністративного суду із позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач або податковий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення якими збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та зазначено, що Товариство добровільно відмовляється від отримання суми заниження як бюджетного відшкодування, зазначена сума підлягає врахуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що прийняття рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування або прийняття рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів є правом платника податків, а не обов'язком. При цьому, платник податків законодавчо не обмежений строком використання такого права. Звертає увагу, що товариство не відмовлялось від бюджетного відшкодування, а декларувало суму 2 184 418 грн як залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року, в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, с висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що враховуючи те, що позивачем занижено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 2 184 418 грн, зазначена сума не була включена до бюджетного відшкодування до початку проведення перевірки податковим органом, а тому ця сума не може в подальшому бути заявленою платником ПДВ до бюджетного відшкодування, але обліковується в картці особового рахунку платника до повного її використання у рахунок зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів.

Не погодившись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в який зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції зроблені без повного та належного з'ясування всіх обставин, суперечать нормам матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом з 12 грудня 2013 року по 18 грудня 2013 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності показників задекларованих у податкових деклараціях з податку на додану вартість за жовтень 2013 року. За результатами перевірки складений акт № 1828/22.2/01557325 від 19 грудня 2013 року.

Висновками акта встановлені порушення абзацу "а" пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено суму бюджетного відшкодування жовтня 2013 року на загальну суму 2 184 418 грн.

На підставі акта перевірки винесене податкове повідомлення - рішення від 31 грудня 2013 року № 0011342202, яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 2 184 418 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що перевіркою податкових декларації з податку на додану вартість за жовтень 2013 року, додатків до даної декларацій з врахуванням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість поданого в грудні 2013 року за жовтень 2013 року та додатків до нього встановлено, що позивачем в порушення абзацу "а" пункту 200.4 статті 200 ПК України занижено суму бюджетного відшкодування на загальну суму 2 184 418 грн та завищено значення рядка 24 податкової декларації з ПДВ "Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" на загальну суму 2 184 418 грн.

Фактичні обставини взаємовідносин позивача з контрагентами не є спірними між сторонами.

Абзацом "а" пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (тут та надалі нормативно-правові акти в редакції, яка діяли на момент спірних правовідносин) встановлено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Згідно з пунктом 200.14 статті 200 Податкового кодексу України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах; у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що податкове повідомлення-рішення №0011342202 від 31 грудня 2013 року податковим органом винесене у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а відтак є законними.

Суд не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Вступною частиною акта перевірки зазначено, що перевірку проведено згідно із підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

За приписами підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності такої обставини - платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Враховуючи, що уточнюючим розрахунком податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок та доданим до нього розрахунком суми бюджетного відшкодування (том 1 арк. с. 71-76) не заявлено суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню, можливо зробити висновок, що перевірці підлягало від'ємне значення податку на додану вартість.

Проте, в матеріалах справи відсутній наказ про призначення перевірки, отже неможливо впевнено встановити, що саме повинен був перевірити податковий орган.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, чи відповідає фактичний обсяг проведення перевірки підставі, на якій її призначено, та чи відповідає прийняте податкове повідомлення-рішення такій підставі, з урахуванням обмеження, зазначеного у другому абзаці підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання щодо обов'язку платника податку, який має від'ємне значення податку на додану вартість, заявляти таку суму до бюджетного відшкодування, або чи це є його правом. Поза увагою судів залишились питання правомірності дій (бездіяльності) платника податків щодо включення в повному обсязі такого від'ємного значення до податкового кредиту в наступному податковому періоді, чи встановлює Податковий кодекс України обмеження щодо періоду, протягом якого платник податку має право включати таке від'ємне значення до податкового кредиту.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача, вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій про законність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універмаг "Луцьк" задовольнити частково.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року у справі № 803/389/14 ( № 876/3665/14) скасувати, а справу направити на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

В. П. Юрченко

І. А. Васильєва

С. С. Пасічник,

Судді Верховного Суду