Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.02.2018 року у справі №816/4503/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 травня 2018 року

Київ

справа №816/4503/15

адміністративне провадження №К/9901/14321/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2017 року

у справі №816/4503/15

за позовом ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року позивач звернувся в Полтавський окружний адміністративний суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 22.06.2015 №78-17.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність застосування у 2015 році податковим органом положень ст. 267 ПК України та визначення йому податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік, посилаючись на те, що їх застосування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року позов задоволено:

- визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 22.06.2015 №78-17;

- присуджено на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 487, 20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що застосування податковим органом положень ст. 267 Податкового кодексу України (ПК України) з метою оподаткування транспортним податком може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2016 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області задоволено, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначила, що питання сплати транспортного податку визначаються виключно нормами ПК України, а тому факт прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування транспортного податку та обов'язок з його сплати.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2016 року скасовано, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року залишено в силі. Присуджено на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 584 грн. 64 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, Вищий адміністративний суд України зазначив, що рішення місцевих рад стосовно транспортного податку прийняті в 2015 році не могли бути застосовані в цьому році, оскільки останні могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок може вважатися встановленим місцевою радою.

21 грудня 2017 року Державна податкова інспекція у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області звернулась в Верховний суд України з заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2017 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, в якій відповідач просить скасувати зазначене судове рішення.

В якості підстав для перегляду судового рішення податковий орган посилається на випадки неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України норм пп. 267.2.1. п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України, зокрема у справі №826/18692/15 (К/800/10935/16), в якій Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про правомірність справляння транспортного податку у 2015 році та зазначив, що транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 ПК, починаючи з 01 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3.4 ст. 12 ПК.

Відповідно до пункту першого частини першої Розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (в редакції. Що була чинною після 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

01 лютого 2018 року заяву передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2018 року відкрито провадження за заявою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.09.2017 у справі №816/4503/15 за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області.

З урахуванням наведеного, розгляд заяви відповідача здійснюється Верховним Судом за правилами глави третьої Розділу 4 КАС України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII, без повідомлення та виклику учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником транспортного засобу марки TOYOTA, модель CAMRY, 2012 року випуску, з об'ємом двигуна 3 456 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. 34-35).

22 червня 2015 року Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області прийнято податкове повідомлення - рішення №78-17, яким визначено позивачу податкове зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25 000 грн. (а.с. 9).

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування касаційним судом норм права, на які посилається відповідач, Верховний Суд виходить із такого.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIIIзапроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Цим Законом запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону щодо реформи, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпункт 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

В ситуації із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону щодо реформи набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов'язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) не було прийнято.

Отже, для застосування наслідків, передбачених пунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного.

Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.

Таким чином, висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, але не встановила.

Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення транспортного податку, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року, що вірно було враховано судом касаційної інстанції інстанцій під час розгляду даної справи.

З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає правильними висновки суду касаційної інстанцій про те, що відповідачем неправомірно застосовано до позивача норми Податкового кодексу України для визначення грошового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік, а тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2017 року ухвалена відповідно до закону, а судове рішення суду апеляційної інстанції закону не відповідає, а отже правомірно скасоване судом касаційної інстанції.

За таких обставин, заява не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 235-242, 244 244-1 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2017 року у справі №816/4503/15 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова