Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2020 року

Київ

справа №815/2740/16

адміністративне провадження №К/9901/36667/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у місті Києві на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Шеметенко Л.П., Потапчука В.О., Шляхтицького О.І. у справі №815/2740/16 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішення № 29261565, скасування запису та внесення запису про скасування державної реєстрації права власності,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати противоправним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Мироненко Д.О. Управління державної реєстрації Головного територіального управління у м. Київ від 14.04.2016 №29261565 про внесення запису про скасування державної реєстрації права власності форма власності приватна, розмір частки: 1, за номером 8077971, розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 119349980366 (спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно);

- скасувати запис від 14.04.2016 про скасування державної реєстрації для внесення запису про скасування державної реєстрації права власності форма власності приватна, розмір частки 1, за номером 8077971, розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 119349980366 (спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- зобов`язати Управління державної реєстрації Головного територіального управління у м. Київ поновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.

Визнано противоправним та скасовано рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Мироненко Д.О. Управління державної реєстрації Головного територіального управління у м. Київ від 14.04.2016 №29261565 про внесення запису про скасування державної реєстрації права власності форма власності приватна, розмір частки: 1, за номером 8077971, розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 119349980366 (спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно)

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Мироненка Д.О. Управління державної реєстрації Головного територіального управління у м. Києві від 14.04.2016 №29261565 про внесення запису про скасування державної реєстрації права власності є законним, правомірним, обґрунтованим та таким, що прийнято виключно на нормах Закону.

Відзиву на касаційну скаргу учасниками справи до суду не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У ході розгляду справи судами встановлено, що рішенням Приморським районним судом м. Одеси 30.04.2014 визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 18.11.2011, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А.М.; витребувано квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 та повернуто її у власність ОСОБА_1 ; зобов`язано Маршук Олену Володимирівну звільнити квартиру АДРЕСА_1 ; та вселити в квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22.10.2014 у вказаній вище частині рішення Приморського районного суду від 30.04.2014 було залишено без змін.

09.12.2014 державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 8077971.

Надалі, ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ від 28.01.2015 були скасовані рішення Приморського районного суду від 30.04.2014 та рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22.10.2014, а справа була передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі вказаної ухвали 14.04.2016 Державним реєстратором прав на нерухоме майно Мироненко Д.О. Управління державної реєстрації Головного територіального управління у м. Київ прийнято рішення №29261565 про внесення запису про скасування державної реєстрації права власності форма власності приватна, розмір частки: 1, за номером 8077971, розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 119349980366 (спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

Не погоджуючись з такими діями державного реєстратора, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення про внесення запису про скасування державної реєстрації права власності винесене відповідачем, є правомірним, оскільки винесено на підставі ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ від 28.01.2015, результатом якої було скасування рішення Приморського районного суду від 30.04.2014 та рішення Апеляційного суду Одеської області від 22.10.2014, якими договір дарування визнано нечинним, а відтак на теперішній час він є дійсним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що колегією суддів не було встановлено, що державному реєстратору було надано рішення суду про скасування рішення державного реєстратора - про державну реєстрацію права власності форма власності приватна, розмір частки: 1, за номером 8077971, розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 119349980366 (спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), що набрало законної сили. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач діяв не в межах процедури прийняття і розгляду заяв щодо внесення запису про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно яка передбачена чинним законодавством України.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судом першої інстанції належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати рішення державного реєстратора про скасування права власності на вищевказане нерухоме майно. Тобто, позовні вимоги заявлено з метою відновлення порушеного цивільного права позивача.

Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що спір про скасування рішення щодо скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на майно з іншою особою. Належним відповідачем у такій справі є особа, яка оскаржує право на майно позивач. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

При цьому слід звернути увагу на те, що розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб`єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 757/1660/17-ц).

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо такого майно з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16, від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 23 січня 2019 року у справі № 821/1297/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Керуючись ст. 343, 349, 354, 356 КАС України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року та постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року скасувати.

Провадження у справі №815/2740/16 закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного суду та що він вправі протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук