Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2020 року

Київ

справа №809/1507/17

адміністративне провадження №К/9901/46617/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду ( суддя Матуляк Я.П.) від 22.11.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2018 (головуючий суддя Обрізко І.М., судді: Яворський І.О., Онишкевич Т.В.) у справі № 809/1507/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.05.2017 року за №59862-13 та за № 59864-13.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач в порушення положень Податкового кодексу України необґрунтовано та безпідставно зробив висновок про наявність у нього обов`язку щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, в результаті чого протиправно оскаржуваними податковими повідомленнями рішеннями від 31.05.2017 року за № 59862-13 визначив суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 847,47 грн. та за № 59864-13 визначив суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 23536,24 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2018 позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення за №59862-13 та №59864-13 від 31.05.2017 року.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком, особливість якого полягає в тому, що він за законом не може бути встановлений безпосередньо рішенням Верховної Ради України, а є компетенцією відповідних місцевих рад. При прийнятті рішень суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що застосування контролюючим органом положень ПК України може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2017 року. Разом з тим, судом апеляційної інстанції зроблено висновок про приналежність належних позивачу об`єктів нерухомості до промислових будівель, які в свою чергу не є об`єктами оподаткування.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати прийняті у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме:підпунктів 266.1.1 пункту 266.1, 266.2.1 пункту 266.2,підпункту 266.5.1 пункту 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК). За доводами відповідача, позивач зобов`язаний сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у відповідності до норм ст. 266 ПК України за ставками, встановленими рішенням Березівської сільської ради від 31.01.2016 № 1-1-3-2016 та рішенням Лисецької селищної ради від 27.01.2016 року, оскільки є власником нерухомого майна. Також зазначає, що суди не дослідили належними та допустимими доказами, на яких підставах об`єкти нерухомості (виробничий цех) , що належать позивачу на праві власності відносяться до класу (код 1251) «Будівлі промислові», а отже є такими , що звільняються від оподаткування.

У відзиві на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать наступні об`єкти нерухомого майна:

- 1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею - 369 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу виробничого цеху від 16.11.2007 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 17919883 від 28.02.2008 року;

- 1/3 частки відпочинкового комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 1708 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно за індексним номером 25119161 від 04.08.2014 року та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 25119571 від 04.08.2014 року.

На підставі даних АІС "Податковий блок" та даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з підпунктом 54.3.3. пункту 54.3. статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2. пункту 266.7. статті 266 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області визначено ОСОБА_1 за податковий період - 2016 рік суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 847,47 грн. згідно податкового повідомлення рішення форми "Ф" від 31.05.2017 року за № 59862-13 та в сумі 23536,24 грн. відповідно до податкового повідомлення рішення форми "Ф" від 31.05.2017 року за № 59864-13.

Також встановлено, що позивач скористався правом адміністративного оскарження рішень контролюючого органу. Рішенням контролюючого органу від 29.09.2017 року за № 12866/9/99-99-11-02-01-14 залишено без змін податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 31.05.2017 року № 59864-13 та № 59862-13, а скаргу в зазначеній частині фізичної особи ОСОБА_1 - залишено без задоволення; збільшено грошове зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 1739,20 грн., визначене у податковому повідомленні-рішенні ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 31.05.2017 року № 59862-13.

Не погоджуючись з наведеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з позовом.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Так, 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII), яким, зокрема, викладено в новій редакції ст. 266 ПК України та введено новий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 ст. 266 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов`язків у яких виник спір) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 цієї статті об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування, у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 цієї статті, є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 ст. 266 цього Кодексу встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.6 ст. 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

За приписами підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Тобто, за умовами дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте, а отже і зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2017 року.

Так, Законом України від 24.12.2015 № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» (далі - Закон № 909-VIII) внесено зміни до статті 266 ПК, які набрали чинності з 1 січня 2016 року.

Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII визначено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві положення» наведеного Закону рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.

На виконання вказаних норм Лисецькою селищною радою Тисменицького району Івано-Франківської області прийнято рішення від 27.01.2016 року та Березівською сільською радою Тисменицького району Івано-Франківської області прийнято рішення від 31.01.2016 року за № 1-1-3/2016 та викладено Положення про ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що є Додатком № 2 до рішення сесії Лисецької селищної ради від 27.01.2016 року та Положення про податок на майно, яке є Додатком до рішення сільської ради від 31.01.2016 року за № 1-1-3/2016, якими визначено механізм справляння, розміри, порядок обчислення та сплати до бюджету податку на майно.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про недотримання порядку застосування рішень органів місцевого самоврядування, якими встановлені місцеві податки і збори, які, на їх думку, мають застосовуватися податковим органом у 2017 році, а сплачуватись платником податків у 2018 році, з урахуванням того, що пунктом 4 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 01 січня 2016 року, визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Також, спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно (виробничий цех), що належить позивачу об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно за індексним номером 25119161 від 04 серпня 2014 року та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 25119571 від 04.08.2014 року у власності позивача знаходиться 1/3 частина відпочинкового комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1; 1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу виробничого цеху від 16.11.2007 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 17919883 від 28.02.2008 року;

Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.

Підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак згідно з ДК 018-2000 та використання таких об`єктів за функціональним призначенням.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №820/3556/17 (постанова від 17.02.2020), застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Як вже вказувалось в цій постанові, судами встановлено, що позивачу на праві приватної власності належать об`єкти нерухомого майна: 1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 1126,3 кв.м.

Проте, приналежність зазначеного об`єкту нерухомості до будівель промисловості та використання його за функціональним призначенням (промислове виробництво), судами попередніх інстанцій не досліджувалась.

Відтак судами, враховуючи наведені положення матеріального закону та в контексті спірних правовідносин, які є предметом дослідження у справі, не надано правової оцінки всім обставинам, з якими позивач пов`язує порушення відповідачем норм податкового законодавства.

Крім цього, судами попередніх інстанцій не з`ясовувалися обставини , на які посилався відповідач, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення за №59862/13 від 31.05.2017 є скасованим на підставі рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 29.09.2017 та прийнято нове податкове повідомлення-рішення за №162517-13, яким збільшено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно.

Частинами 4 та 5 ст. 11 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017р.) передбачено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Аналогічні приписи наведені в ч.4 ст.9, ч.3 ст.77 КАС України, в редакції чинній після 15.12.2017р.

Всупереч наведених законодавчих приписів судами попередніх інстанцій не витребувано у відповідача належних доказів, які б підтверджували або спростовували факт скасування рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 29.09.2017 оскаржуваного податкового повідомлення-рішення за №59862/13 від 31.05.2017, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на це, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову в цілому не можна визнати повними, всебічними та обґрунтованими.

Як встановлено статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За правилами частин 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права (частина 3 згаданої статті Кодексу).

Враховуючи наведене, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2018 у справі № 809/1507/17 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду