ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
05 лютого 2019 року
справа №813/3060/16
адміністративне провадження №К/9901/35973/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Керуючого санацією Приватного підприємства "Реліквія" - арбітражного керуючого Марко Андрія Тарасовича
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року у складі судді Клименко О.М.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2017 року у складі колегії суддів Довгої О.І., Матковської З.М., Запотічного І.І.
у справі №813/3060/16
за позовом Приватного підприємства "Реліквія"
до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу
У С Т А Н О В И В :
У вересні 2016 року Приватне підприємство "Реліквія" (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу з єдиного внеску (недоїмки) від 18 травня 2016 року 3Ю-1280-25.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2017 року, відмовлено в задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій висновувалися з того, що відповідач правомірно виставив позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-1280-25 від 18 травня 2016 року на загальну суму 150248,25 грн.
У березні 2017 року позивачем подано до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій Підприємство, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
У касаційній скарзі позивач посилаючись на статті 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначає про порушення відповідачем обов'язку доказування правомірності винесення ним оскаржуваної вимоги, а також вказує, що оскаржувана вимога не містить жодної правової причини виникнення боргу.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства та витребувано справу № 813/3060/16 з Львівського окружного адміністративного суду.
12 березня 2018 року матеріали касаційного провадження №К/9901/35973/18 передані з Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2018 року матеріали касаційного провадження прийнято до провадження, справа №813/3060/16 повторно витребувана з суду першої інстанції.
29 березня 2018 року справа № 813/3060/16 надійшла на адресу Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу Підприємства від податкового органу не надходив, що не перешкоджає перегляду судового рішення.
Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів попередніх інстанцій, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач зареєстрований як юридична особа 19 грудня 2000 року, є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та перебуває на обліку як платник єдиного внеску в Залізничній об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Львівській області.
15 червня 2016 року Підприємство отримало вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 18 травня 2016 року № Ю-1280-25 в сумі 150248,25 грн.
Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся до податкового органу зі скаргою від 22 червня 2016 року. Зазначена скарга залишена без розгляду рішенням відповідача від 15 липня 2016 року.
20 липня 2016 року позивач звернувся з повторною скаргою на вимогу про сплату боргу до Державної фіскальної служби України, яка залишена без розгляду рішенням Державної фіскальної служби України від 23 серпня 2016 року.
При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.
За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги Суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для їх скасування, виходячи з наступного.
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон від 08 липня 2010 року № 2464-VI) визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Частиною першою статті 4 цього Закону визначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконуванні роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 цього ж Закону платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця (пункт 8 статті 9 цього ж Закону).
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом від 08 липня 2010 року № 2464-VI є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до частини четвертої статті 25 вказаного Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Порядок і умови направлення платнику вимоги про сплату боргу визначено Інструкцією про порядок нарахування і слати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20 квітня 2015 року (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках: якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами; якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Згідно з пунктом 5 розділу VI Інструкції протягом десяти календарних днів з дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у вимозі суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі незгоди з розрахунком фіскального органу суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з фіскальним органом шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.
У разі якщо згоди з фіскальним органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного фіскального органу або оскаржити вимогу до фіскального органу вищого рівня чи в судовому порядку.
Згідно з пунктами 6.3, 6.4 Інструкції у разі, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску та/або борги зі сплати фінансових санкцій органи доходів і зборів, протягом 5 робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплата єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій) надсилають вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з карток особових рахунків платників на суму боргу, що перевищує 10 грн.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Аналогічне правило закріплено в статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 18 травня 2016 року згідно з обліковими даними картки особового рахунку платника за позивачем рахується заборгованість на загальну суму 150248,25 грн. Інших належних та допустимих доказів, які б вказували на відсутність боргу, не надано.
З огляду на наведене та з урахуванням вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Інструкції про порядок нарахування і слати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18 травня 2016 року № Ю-1280-25 на загальну суму 150248,25 грн.
Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Керуючого санацією Приватного підприємства "Реліквія" - арбітражного керуючого Марко Андрія Тарасовича залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2017 року у справі №813/3060/16 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф.Ханова
Судді: І.А.Гончарова
І.Я.Олендер