Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2018 року

Київ

справа №815/2020/16

провадження №К/9901/8906/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Смоковича М.І.,

суддів: Білоуса О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу № 815/2020/16

за позовомМалиновської районної адміністрації Одеської міської ради до Малиновського відділу Державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Малиновського відділу Державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду,прийняту 30 червня 2016 року у складі головуючого судді Бойко О.Я., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду,постановлену 28 вересня 2016 рокуу складі колегії суддів: головуючого - Осіпова Ю.В., суддів: Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.

в с т а н о в и в :

У квітні 2016 року Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради (далі також - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд:

скасувати постанову державного виконавця відділу ДВС Центрального РУЮ м.Одеси Вронського С.В. від 05 серпня 2002року АА №057994 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на будинок (гуртожиток) АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що до Малиновської районної адміністрації звернулися мешканці будинку АДРЕСА_1 в м. Одесі, в якому зазначили про неможливість скористатися своїм правом на приватизацію кімнат в даному гуртожитку, оскільки існує постанова від 05 серпня 2002 року про арешт цього будинку, яка, на думку позивача, винесена із порушенням чинного на той час законодавства.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 30 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року, позов задовольнив.

Скасувавпостанову державного виконавця відділу ДВС Центрального РУЮ Вронського С.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 серпня 2002 року серії АА № 057994, якою накладено арешт на будинок АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій були винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, просив скасувати їх рішення, та ухвалити нове яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Малиновська районна адміністрація ОМР - є виконавчим органом Одеської міської ради, а також є правонаступником Малиновської районної адміністрації виконавчого комітету ОМР.

Малиновський відділ ДВС м.Одеси ГТУЮ в Одеській області, згідно із наказами Міністерства юстиції України №95/5 від 06 листопада 2002 року і №979/5 від 17 червня 2015року, - є правонаступником відділу ДВС Центрального РУЮ м.Одеси.

05 серпня 2002 року державним виконавцем відділу ДВС Центрального РУЮ м.Одеси Вронським С.В., на підставі ухвали Центрального районного суду м. Одеси від 26 липня 2002 року, винесено постанову, якою було накладено арешт на все майно боржника -гр.ОСОБА_3, а саме - на належний йому будинок АДРЕСА_1 та заборона на його відчуження.

Також суди встановили, що ні вказана ухвала суду, ні виконавче провадження, в рамках якого було накладено даний арешт на зазначене вище нерухоме майно, не збереглися.

В серпні-вересні 2015 року до Малиновської райадміністрації звернулися мешканці гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_1 та просили посприяти в реалізації їх права на приватизацію кімнат в даному гуртожитку, яке вони самі не в змозі реалізувати, у зв'язку із тим, що ще з серпня 2002 року існує арешт на цей будинок.

1 вересня 2015 рокупозивачем до КП «Одеського міського БТІ об'єктів нерухомого майна» був направлений запит, на який, в свою чергу, 21 жовтня 2015року отримано лист, зі змісту якого вбачається, що право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1, станом на 31 грудня 2012 року не зареєстровано та раніше таке право ні за ким (в т.ч. і за гр.ОСОБА_3.) не реєструвалося.

10 березня 2016 року голова Малиновської РА звернувся до Малиновського відділу ДВС м.Одеси ГТУЮ в Одеській області із заявою, в якій просив відновити виконавче провадження та скасувати постанову державного виконавця вже давно ліквідованого відділу ДВСЦентрального РУЮ м. Одеси Вронського С.В. від 05 серпня 2002 року та зняти арешт з будинку АДРЕСА_1. Проте, начальник Малиновського відділу ДВС м.Одеси ГТУЮ в Одеській області своїм листом №2554/1 від 21 березня 2016року відмовив Малиновській РА у задоволенні вказаної вище заяви з підстав відсутності відповідної ухвали суду про скасування арешту.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача та наявністю діючої тривалий час спірної постанови державного виконавця від 05 серпня 2002року про накладення арешту на спірний будинок, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржувана постанова державного виконавця відділу ДВС Центрального РУЮ (ліквідованого в листопаді 2002року) про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 серпня 2002 року серії АА №057994, якою накладено арешт на спірний будинок (гуртожиток) АДРЕСА_1 і який, в свою чергу, необґрунтовано і без достатніх підстав (т.б. без наявності виконавчого провадження і цивільної справи) діє тривалий час (т.б. більше 14 років), є протиправною та підлягає скасуванню.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів та зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту приписів статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 2002 року), державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі документи, зокрема, ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом.

Слід зазначити, що дана норма Закону фактично відповідає частині другій статті 17 ЗУ «Про виконавче провадження» (в її редакції яка діяла на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).

Згідно із вимогами статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 2002 року), у виконавчому документі, серед іншого, повинно бути зазначено: - назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ; дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ; - дата набрання чинності рішенням суду.

Аналогічні положення містяться і у статті 18 цього Закону в його редакції на час розгляду справи судами.

Проте, як вбачається з оскаржуваної постанови, в супереч вказаних вище норм Закону, державний виконавець посилається лише на виконання ухвали районного суду без номеру або номеру ц/справи, в рамках якої її було постановлено. Також, в спірній постанові ним не зазначено і дату набрання цією ухвалою законної сили.

За приписами статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 2002 року), державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: - якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; - у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 19 цього Закону.

Як встановлено судами, державний виконавець, не зважаючи на вказані вище недоліки, в порушення вимог статей 19,26 даного Закону, відкрив виконавче провадження та 05 серпня 2002року ухвалив спірну постанову про накладення арешту на все майно боржника - гр.ОСОБА_3, а саме - на нібито належний йому будинок АДРЕСА_1 у м. Одесі.

Разом з тим відповідач зазначає, що дане виконавче провадження, разом із ухвалою Центрального районного суду м. Одеси (який, в свою чергу, ліквідовано в 2005 році) від 26 липня 2002 року, було знищено, хоча належних доказів цього останнім не надано.

Крім того, при винесенні 05 серпня 2002 року оскаржуваної постанови державний виконавець відділу ДВС Центрального РУЮ м.Одеси Вронський С.В., не переконався в тому, що спірний будинок АДРЕСА_1 у м. Одесі, на який він накладає арешт, дійсно належить саме боржнику - громадянину ОСОБА_3, адже, як вже вказувалося вище, право власності на це нерухоме майно (гуртожиток), згідно із повідомленням КП «Одеське міське БТІ об'єктів нерухомого майна» від 21 жовтня 2015року, станом на 31 грудня 2012 року ні за ким не зареєстровано і раніше таке право теж ні за ким не реєструвалося.

Відповідно до довідки директора КП ЖКС «Черьомушки» №427 від 05 квітня 2016 року, будинок АДРЕСА_1 у м.Одесі перебуває на балансі і обслуговується КП «ЖКС» Черьомушки», а отже належить до комунальної власності м.Одеси та фактично знаходиться в оперативному управлінні Малиновської районної адміністрації ОМР.

Аналізуючи встановлені судами обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування постанови державного виконавця відділу ДВС Центрального РУЮ м. Одеси Вронського С.В. від 05 серпня 2002 року АА №057994 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на будинок (гуртожиток) АДРЕСА_1 в м. Одесі.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Малиновського відділу Державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 рокута ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 рокуу цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець