Історія справи

Постанова КАС ВП від 04.02.2026 року у справі №320/37381/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 320/37381/23

касаційне провадження № К/990/30062/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області (далі - Управління) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 (суддя Донець В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2025 (головуючий суддя - Вівдиченко Т.Р., судді - Ганечко О.М., Чаку Є.В.) у справі за позовом Підприємства об`єднання громадян «ЦЕНТР РЕАБІЛІТАЦІЇ «РЕГЕНТ» (далі - Підприємство) до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до суду з позовом до Управління, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.09.2023 №167690705.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що: усі наявні у Позивача документи, у тому числі й вантажні митні декларації (далі - ВМД), були надані позивачем до перевірки та перевірялися контролюючим органом суцільним порядком, про що зазначено на 5 аркуші акту перевірки, при цьому відповідно до того ж акта перевірки відмова у бюджетному відшкодуванні відбулася виключно на підставі ненадання до перевірки запитуваних документів; в липні, вересні та жовтні 2022 року позивачем були здійснені операції з імпорту товарів на митну територію України (одягу, взуття, що були у використанні), що підтверджується ВМД та не заперечувалося Управління, який на 16-57 аркушах акту перевірки вказав перелік відповідних ВМД із зазначенням їх реквізитів, які містяться у інформаційно-аналітичних системах органів ДПС; суми податку на додану вартість, підтверджені ВМД та сплачені митному органу, були включені позивачем до складу податкового кредиту, а в подальшому заявлені що бюджетного відшкодування, що відповідає положенням пункту 201.12 статті 201, підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України; всі ВМД містять заповнену графу 47 «Нарахування платежів» із зазначенням виду надходжень 028, а саме - податку на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання; сплачений позивачем податок на додану вартість при митному оформленні імпортованого товару зарахований до державного бюджету, що не заперечувалося Управлінням.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 16.10.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2025, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 08.09.2023 №167690705.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: під час позапланової документальної перевірки Підприємства контролюючим органом не встановлено несплату задекларованих позивачем сум податку на додану вартість, з урахуванням наявності дозволів на право користування пільгами з оподаткування, а також досліджено ВМД, які підтверджують факти ввезення на митну територію України вживаних одягу та взуття, з огляду на що у позивача було право на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду; у спірному випадку первинним документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається ВМД; доводи Управління щодо ненадання Підприємством до перевірки запитуваних контролюючим органом документів, у тому числі ВМД, є суперечливими, оскільки на 5 аркуші акту перевірки вказано про надання позивачем документів, натомість акту про відмову Підприємства надати документи до перевірки Управлінням надано не було. Також, суди зазначили, що 02.10.2023 Підприємство надіслало до ДПС України скаргу на оспорюване податкове повідомлення-рішення, до якої були додані реєстр ВМД, на підставі яких сформовано від`ємне значення, яке заявлене до бюджетного відшкодування, а також платіжні доручення, які підтверджують факт оплати від`ємного значення з податку на додану вартість, яке заявлене у додатку 3 декларації з податку на додану вартість, проте доказів розгляду ДПС України зазначеної скарги сторонами надано не було.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми підпункту 14.1.8 пункту 14.1 статті 14, статті 44, пункту 85.2 статті 85, статей 198 200 Податкового кодексу України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема: у справах № 826/27811/15, № 420/13197/20, № 380/5557/22 щодо ненадання платником податків під час перевірки необхідних первинних бухгалтерських документів; у справах № 520/11948/19, № 1340/5998/18, № 820/6554/18, № 640/18540/18, № 820/4033/16, № 1.380.2019.002018 щодо декларування заявлених до бюджетного відшкодування сум, оскільки обов`язок у платника податків надати посадовим особам контролюючого органу у повному обсязі всіх документів виникає незалежно від наявності або відсутності у контролюючого органу доступу до інформаційних баз даних, в яких відображається інформація про експортні та імпортні операції платника податків. .

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.07.2025 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 03.02.2026 - визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 04.02.2026.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

У справі, що розглядається, суди установили, що Управління провело документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за травень 2023 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, результати якої оформлені актом від 07.08.2023 № 16783/10-36-07-05/36243220, за висновками якого Підприємством були порушені вимоги пункту 200.1 статті 200, підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України з у рахуванням вимог пункту 200.14 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого Підприємству відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування на рахунок платника в банку за травень 2023 року на загальну суму 29391613,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що причиною виникнення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту (із зазначенням частки загальної суми податкового кредиту звітного (податкового) періоду, у якому виникло від`ємне значення податку на додану вартість, було застосування пункту 8 підрозділу 2 розділу XX ПК України, відповідно до якого, на період до 01.01.2025 за нульовою ставкою оподатковується податком на додану вартість постачання товарів (крім підакцизних товарів) та послуг (крім послуг, що надаються під час проведення лотерей і розважальних ігор та послуг з постачання товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (комісіонера) здійснювати постачання товарів від імені та за дорученням іншої особи (комітента) без передання права власності на такі, товари), що безпосередньо виготовляються підприємствами та організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, які засновані громадськими об`єднаннями осіб з інвалідністю і є їх власністю, де кількість осіб з інвалідністю, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків середньооблікової кількості штатних працівників, і за умови, що фонд оплати праці таких осіб з інвалідністю становить, протягом звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу витрат виробництва.

Також, в акті зазначено, що платником податків задекларовано: за липень 2022 року інші операції, що оподатковуються за нульовою ставкою 415335,11 грн., що становить 100,0% від суми задекларованого податкових зобов`язань (з урахуванням поданого уточнюючого розрахунку від 19.10.2022 №9214404824); вересень 2022 року інші операції, що оподатковуються за нульовою ставкою 48748436,00 грн., що становить 100,0% від суми задекларованого податкових зобов`язань (з урахуванням поданого уточнюючого розрахунку від 05.12.2022 №9259302083); жовтень 2022 року інші операції, що оподатковуються за нульовою ставкою 56250555,00 грн., що становить 100% від суми задекларованого податкових зобов`язань.

Під час перевірки було встановлено що платником податків ввозились на митну територію України товари, необоротні активи (одяг і додаткові речі до одягу та їх частини, вживані, ступінь зносу до 25%, призначені для подальшого використання, невідсортовані, без індивідуальної упаковки, першої, другої та третьої категорії, продезінфіковані в мішках. Взуття вживане, ступінь зносу до 25%, призначене для подальшого використання, без індивідуальної упаковки, першої, другої та третьої категорії в асортименті (зимове, весняно-осіннє, літнє), продезінфіковане в мішках. Вироби з текстильних матеріалів, вживані, ступінь зносу до 25%, призначені для подальшого використання, невідсортовані, без індивідуальної упаковки, першої, другої та третьої категорії в асортименті, продезінфіковані в мішках. Іграшки, ігри та спортивний інвентар, іграшки у вигляді тварин або інших істот, крім людей, м`яко набивні, іграшки не сортовані, що були у вжитку, сумки дамські з плечовим ремінцем та без нього, сумки без ручок, з лицьовою поверхнею з листів пластмаси, вживані, мають помітні ознаки використання, без індивідуальної упаковки (Польща, Німеччина, Велика Британія).

Перевіркою достовірності й правильності визначення суми від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду (показники рядка 19) не встановлено порушень при декларуванні.

Перевіркою достовірності й правильності визначення суми від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 20.2) встановлено порушення податкового законодавства. Підприємством заявлено до бюджетного відшкодування за жовтень 2022 року - 10950811,00 грн., за вересень 2022 року - 8459593,00 грн., за липень 2022 року - 9981209,00 грн.

В акті перевірки було вказано, що на підставі інформаційно-аналітичних систем ДПС платник податку у липні 2022 року здійснював імпорт товарів (вживаних текстильних виробів, одягу, взуття тощо на вагу) згідно з договорами комісії з ТОВ «Бакота», ТОВ «Манагват», ТОВ «Лінейч» згідно ВМД, перелік та реквізити яких наведені на 16-57 аркушах акту перевірки, із зазначенням назви товару, назви відправника, адреси відправника, ваги (нето), загальної фактурної вартості, на підставі дозволів від 28.07.2022, від 30.09.2022, 31.10.2022, постачання яких здійснювалося постачальниками з Польщі, Естонії, Литви, Латвії, Великої Британії, Німеччини, Швейцарії.

Разом з цим, в акті перевірки було зазначено, що перевіркою встановлено ненадання Підприємством до перевірки документів щодо проведення імпортних операцій по сумам, які заявлені до бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника у банку по декларації за липень, вересень, жовтень 2022 року, а саме: ВМД, у зв`язку з чим не можливо встановити хто фактично направляє товар, у якій кількості і за якою ціною; укладених контрактів з імпортерами, у зв`язку з чим неможливо розкрити зміст операцій (предмет контракту, умови поставки, дату поставки, загальної вартості, умови оплати за поставлений товар, умови приймання товару по кількості, асортименту чи зовнішньому вигляду та встановити фактичного нерезидента (постачальника) імпортованого товару; інвойсів, у зв`язку з чим неможливо встановити номенклатуру, кількість та вартість товару; оригінали (копії) міжнародні автомобільні накладні (СМR), товарно-транспортні накладі, в зв`язку з чим неможливо встановити дати фактичних фактичного отримання товарів, фактичного місця завантаження/розвантаження товарів, перевізника товарів; картки рахунку 632, у зв`язку з чим неможливо встановити наявність/відсутність кредиторської/дебіторської заборгованості у Підприємства з нерезидентами - постачальниками товарів.

При цьому, у пункті 2.11 «Перелік документів, які було використано при проведення перевірки» акту перевірки контролюючим органом було вказано, що перевірка здійснена на підставі таких документів за період січень, липень, вересень - грудень 2022 року, січень- березень, травень 2023 року: декларації з податку на додану вартість з додатками; отримані, видані податкові накладні; копії товарно-транспортних накладних; накладні, акти виконаних робіт, чеки на придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг; договори (придбання, поставки, оренди). Контракти; оборотно-сальдові відомості бухгалтерського обліку.

На вказаний акт перевірки Підприємством були подані заперечення, за результатом розгляду яких Управління листом від 06.09.2021 за № 25542/6/13-01-07-05-16 відмовило у їх задоволенні.

На підставі висновків акта перевірки Управління прийняло податкове повідомлення-рішення від 08.09.2023 №167690705, яким відмовило Підприємству в отриманні бюджетного відшкодування на рахунок платника в банку за травень 2023 року на загальну суму 29391613,00 грн.

02.10.2023 Підприємство рекомендованим листом надіслало до ДПС України скаргу на вказане податкове повідомлення-рішення, до якої були додані реєстр ВМД, на підставі яких сформовано від`ємне значення, яке заявлене до бюджетного відшкодування, а також платіжні доручення, які підтверджують факт оплати від`ємного значення з податку на додану вартість, яке заявлене у додатку 3 декларації з податку на додану вартість.

Доказів розгляду ДПС України зазначеної скарги сторонами надано не було.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом «ґ» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до абзацу 1 пункту 201.12 статті 201 ПК України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Отже, у разі наявності фактів ввезення товарів на митну територію України, сплати податку на додану вартість до державного бюджету, наявності митної декларації, оформленої відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку та яка що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, платник податку має право на податковий кредит.

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України визначено, що сума датку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 74 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), імпорт (випуск для вільного обігу) - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.

Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 651 був затверджений Порядок заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 651), який визначає правила заповнення граф митних декларацій (далі - МД) на бланках єдиного адміністративного документа форми МД-2 (далі - ЄАД), додаткових аркушів до нього форми МД-3 (далі - додаткові аркуші), специфікації форми МД-8 (далі - специфікація), порядок унесення відомостей до доповнення форми МД-6 (далі - доповнення), випадки застосування специфікації, а також порядок оформлення, розподілу та використання аркушів МД форм МД-2, МД-3, МД-6, МД-8.

Згідно з пунктом 47 Порядку № 651 графа 47 «Нарахування платежів» заповнюється у разі сплати (необхідності застосування заходів забезпечення сплати відповідно до розділу Х Митного кодексу України) вивізного мита та/або сплати плати за виконання митних формальностей поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для митних органів (далі - плата), за МД. У графі наводяться відомості про нарахування митних платежів. Відомості про нарахування плати наводяться тільки в ЄАД. У першій колонці «Вид» зазначається код виду платежу відповідно до класифікатора видів надходжень бюджету, що контролюються митними органами. У четвертій колонці «Сума» зазначається нарахована сума вивізного мита чи плати. Розмір плати визначається залежно від кількості зазначених у колонці «Основа нарахування» годин з урахуванням установленого законодавством розміру плати за одну годину. У п`ятій колонці «Спосіб платежу» зазначається код способу розрахунку відповідно до класифікатора способів розрахунку.

Відповідно до Класифікатора видів надходжень до бюджету, що контролюється митними органами: код виду надходжень 020 - мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання; код виду надходжень 028 - податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання.

Згідно з абзацом 2 пункту 9 Порядку № 651 графа 9 «Особа, відповідальна за фінансове врегулювання» при декларуванні товарів, що переміщуються за зовнішньоекономічним договором (контрактом) та пов`язаним з ним договором комісії, укладеним між резидентами, у графі зазначаються відомості про комісіонера, що уклав зовнішньоекономічний договір (контракт), і вчиняється запис: «Див. доп.», а в доповненні наводяться відомості про комітента.

Відтак, якщо при ввезенні товарів на митну територію України платником податку сплачено суму податку до бюджету і така сплата підтверджується митними деклараціями, платник податку має право на включення такої суми податку до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду. Таке розуміння ПК України відповідає характеру і змісту правового регулювання податку на додану вартість та суті його адміністрування, оскільки право на податковий кредит перебуває у прямій залежності саме від факту сплати відповідної суми податку на додану вартість до бюджету. При цьому митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, є належним документом, що посвідчує право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту за відповідний період, оскільки вона підтверджує фактичну сплату суми податку до відповідного бюджету.

Таким чином, однією з обов`язкових умов, з якими пов`язується право платника податків на отримання бюджетного відшкодування, є факт сплати таких сум до державного бюджету або постачальникам.

Як установили суди попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, усі ВМД, подані позивачем до перевірки та до суду, містять заповнену графу 47 «Нарахування платежів» із визначенням коду виду надходжень 028, а саме - податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання, а особою, відповідальною за фінансове врегулювання (графа 9 із записом «Див. доп.»), вказано саме Підприємство.

Таким чином, не є спірним між сторонами, що за господарськими операціями з придбання Підприємством товарів у нерезидентів на підставі договорів комісії фактична сплата податку на додану вартість позивачем відбулась.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем були правомірно задекларовані до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість по господарських операціях із придбання товарів у нерезидентів згідно договорів комісії.

Щодо висновків контролюючого органу про ненадання Товариством документів, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Цьому обов`язку кореспондує право посадових осіб контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Таке право закріплене нормою пункту 85.4 статті 85 ПК України.

У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (пункт 85.6 статті 85 ПК України).

Верховний Суд вже неодноразово аналізував положення статей 44, 85 ПК України у їх взаємозв`язку і сформовані ним підходи щодо застосування означених норм податкового законодавства є усталеними.

Так, зокрема, але не виключно, у постановах від 29.05.2020 (справа №826/27811/15), від 06.08.2019 (справа №160/8441/18), від 31.01.2020 (справа №826/15328/18), від 03.10.2023 (справа №420/534/20) Верховний Суд сформулював такий висновок. Надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Поряд з цим, факт відмови надання платником податків документів під час податкової перевірки повинен фіксуватися у визначений законом спосіб, а саме шляхом складання акта про відмову у наданні документів. Про це Верховний Суд неодноразово вказував, зокрема, у постановах від 26.01.2021 у справі №814/3617/14, від 03.03.2021 у справі №824/638/18-а, від 08.09.2022 у справі №640/26351/20, від 11.07.2023 у справі №822/554/17, від 10.01.2023 у справі №814/876/16 тощо).

Крім того, у постанові від 08.09.2019 (справа №802/1069/13-а) Верховний Суд також зауважував, що обставина щодо порушення платником податків обов`язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, надати після початку перевірки всі документи, які пов`язані з предметом перевірки, не означає, що платник не має права додатково їх надати до прийняття контролюючим органом відповідного рішення за результатами перевірки та не звільняє контролюючий орган від обов`язку врахувати при прийнятті рішення додатково надані платником документи у строк, встановлений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, що прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України.

Також у постановах від 08.09.2019 (справа №802/1069/13-а), від 01.04.2020 (справа №640/637/19), від 04.03.2020 (справа №0440/5658/18) Верховний Суд висловив позицію про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки.

При цьому, у постановах від 24.02.2020 (справа №440/4443/18), від 27.04.2022 (справа №420/13197/20) Верховний Суд виснував, що суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим, з огляду на визначені нормами ПК України мету й повноваження контролюючого органу під час проведення податкової перевірки, у разі якщо рішення контролюючого органу вмотивоване саме ненаданням платником податків на вимогу контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і враховувати такі обставини й винятки з них при вирішенні спору.

З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає, що платник податків має право на подання документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, після закінчення такої перевірки. Проте реалізація такого права має здійснюватися відповідно до вимог, встановлених ПК України, і до прийняття рішення за результатами такої перевірки. Поряд з цим, платник податків не позбавлений права довести у судовому процесі, що він вжив всіх залежних від нього заходів для забезпечення повної та об`єктивної перевірки, не ухилявся від її проведення, тобто, його поведінка жодним чином не була спрямована на перешкоджання контролюючому органу у здійсненні податкового контролю.

Як установили суди попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, акта про відмову у наданні Підприємством документів на запит контролюючого органу, який би достеменно підтверджував факт відмови надання платником податків документів під час податкової перевірки, Управлінням під час розгляду справи у судах надано не було. Також, сам акт перевірки містить суперечливу інформацію стосовно ненадання Позивачем документів, з урахуванням обставин, викладених у пункті 2.11 акту перевірки.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 02.10.2023 Підприємство рекомендованим листом надіслало до ДПС України скаргу на вказане податкове повідомлення-рішення, до якої були додані реєстр ВМД, на підставі яких сформовано від`ємне значення, яке заявлене до бюджетного відшкодування, а також платіжні доручення, які підтверджують факт оплати від`ємного значення з податку на додану вартість, яке заявлене у додатку 3 декларації з податку на додану вартість. Доказів розгляду ДПС України зазначеної скарги сторонами надано не було.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Підприємство вживало всіх залежних від нього заходів для забезпечення повної та об`єктивної перевірки, його поведінка жодним чином не була спрямована на перешкоджання контролюючому органу у здійсненні податкового контролю.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвалені у справі судові рішення відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, їх відповідності принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконані всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2025 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова