Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.11.2020 року у справі №815/4953/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 815/4953/16

адміністративне провадження № К/9901/37812/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В. П.,

суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від
20.10.2016 (суддя - С. О. Стефанов) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2017 (колегія суддів: М. П. Коваль, О. В.

Лук'янчук, М. М. Милосердний) у справі №815/4953/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0029711303 від 24.06.2016.

Обґрунтовуючи позов вказав, що правових підстав сплачувати, визначені відповідачем суми земельного податку в нього не має, оскільки рішення органів місцевого самоврядування в яких визначена нормативна грошова оцінка землі, яка була використана відповідачем для визначення розміру такого збору були скасовані в судовому порядку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2017 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м.

Одеси Головного управління ДФС в Одеській області № 0029711303 від 24.06.2016.

Рішення судів мотивовано тим, що на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, рішення Одеської міської ради, на підставі яких цим податковим повідомленням-рішенням і розраховано грошове зобов'язання позивача із земельного податку, скасовані рішенням суду.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, у задоволені позову відмовити з підстав обґрунтованості винесення спірного у справі податкового-повідомлення рішення.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 24.06.2016 ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області згідно з пп. 54.3.3 п.
54.3 ст. 54, п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0029711303, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку, що вноситься фізичними особами, за 2016 рік у сумі 4972,48 грн.

При визначенні розміру земельного податку, що підлягає сплаті позивачем за вказаним податковим повідомленням - рішенням, відповідачем використано показник нормативно - грошової оцінки за 1 м. кв. у розмірі 2504,24 грн., що визначений рішенням Одеської міської ради № 41-VI від 28.12.2010 року "Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Одеси" із змінами згідно № 1268-VІ від 20.09.2011.

Також, при здійсненні розрахунку земельного податку на 2016 рік та при винесені податкового повідомлення-рішення № 0029711303 від 24.06.2016 відповідачем використано інформацію з наявної у нього бази даних щодо розміру земельної ділянки, що числиться за позивачем.

Не погоджуючись із рішеннями податкового органу, позивач звернувся до суду, який задовольнив позов.

Разом з тим, касаційний суд вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України (в чинній редакції), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України (в чинній редакції).

Так судом першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2014 року по справі № 522/11050/14-а визнані протиправними та скасовані рішення Одеської міської ради № 41-VІ від 28.12.2010 року "Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Одеси" та № 1268-VІ від
20.09.2011 року "Про винесення змін до рішення Одеської міської ради № 41-VІ від
28.12.2010 року "Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Одеси".

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2016 вищезазначена постанова залишена без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2016 року касаційну скаргу Одеського міського голови на постанову Приморського районного суду м.

Одеси від 10.12.2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2016 року по справі 522/11050/14-а повернуто особі, яка її подала.

Звідси, суди попередніх інстанцій висловились на тому, що постанова Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2014 по справі 522/11050/14-а набрала законної сили. А тому, був зроблений висновок про те, що на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення рішення Одеської міської ради, на підставі яких цим податковим повідомленням - рішенням і розраховано грошове зобов'язання позивача із земельного податку, скасовані рішенням суд.

Вказані висновки судів хоча і відповідають чинним на той час приписам процесуального Закону, але під час касаційного перегляду справи з'ясувалось, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2017 року (провадження №К/800/11076/16) постанову Приморського районного суду м. Одеси від
10.12.2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від
12.04.2016 року по справі 522/11050/14-а було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи, що судами не досліджувались доводи сторін та надані докази по суті спору, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд, під час якого слід врахувати наступне.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Відповідно до пункту 286.6 статті 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному пункту 286.5 статті 286 ПК України.

Стаття 270 ПК України закріплює, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Положеннями підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

У відповідності до положень пункту 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 ПК України).

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73. пункту
14.1 статті 14 ПК України).

Відтак для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З огляду на викладені норми судам попередніх інстанцій під час нового судового розгляду треба встановити чи перебувало у спірний період у власності позивача нежиле приміщення (його частини) та з якого саме часу, а також необхідно перевірити розмір визначеного позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням земельного податку, в тому числі шляхом встановлення бази його розрахунку.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України (в чинній редакції) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.

Одеси Головного управління ДФС в Одеській області задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2017 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник