Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.05.2018 року у справі №810/2073/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 травня 2018 року

Київ

справа №810/2073/16

адміністративне провадження №К/9901/12839/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2016 у складі судді Виноградова О.І. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016 у складі колегії суддів: Саприкіної І.В. (головуючий), Карпушової О.В., Кучми А.Ю. по справі №810/2073/16 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними та скасування рішень стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення на роботі,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 16.05.2016 №518 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Миронівського ВП" в частині звільнення зі служби в поліції підполковника поліції ОСОБА_2;

- визнати протиправним та скасувати наказ від 15.06.2016 №305о/с "По особовому складу";

- поновити ОСОБА_2 на службі на посаді начальника Таращанського відділення поліції Миронівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 16.05.2016 по день фактичного поновлення на службі).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2016, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що звільнення позивача відбулося внаслідок порушення ним службової дисципліни (вимог ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, ст.18 Закону України "Про Національну поліцію"), на підставі п.п.6 п.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію", а саме: у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення з поліції. Суди зазначили, що у разі притягнення поліцейського до кримінальної відповідальності, звільнення відбувається за відмінною від вказаної у спірних наказах підставою.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить судові рішення скасувати і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги полягають у тому, що до позивача застосовано дисциплінарне стягнення за ознаками кримінального правопорушення, а не за порушення службової дисципліни, в той час як факт злочину на момент видання спірних наказів доведено не було. Вказує на те, що на момент звільнення зі служби в поліції позивач перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, а наказ від 15.06.2016 №305о/с фактично виконано не було: з наказом позивача не ознайомили, розрахунок у зв'язку зі звільненням не провели. Тобто, звільнення відбулося з порушенням закону та процедури. Зауважує, що судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні клопотання про допит свідка, а апеляційним судом не надано правової оцінки такому порушенню процесуальних прав позивача. Вважає, що попередні судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч.2 ст.227 КАС України (в редакції до 15.12.2017), а саме: порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідачем подано заперечення на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. На обґрунтування заперечення відповідач вказує на те, що позивача було звільнено внаслідок порушення службової дисципліни на підставі висновку службового розслідування. Наказ від 16.05.2016 №518 за своєю суттю був наказом про застосування до позивача дисциплінарного стягнення, а, отже, його правомірно видано в строки, передбачені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України. Фактичне звільнення позивача здійснено наказом від 15.06.2016 №305о/с, який видано у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення. Відповідач вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи були дотримані норми процесуального та матеріального права, повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, надано належну оцінку доказам.

За наслідками попереднього розгляду справи колегія суддів касаційного суду, перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, приходить до висновку, що підстави для задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд, визначені статтею 353 КАС України (в редакції після 15.12.2017), інші підстави для скасування судових рішень у справі, відсутні.

Відповідно до статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 29 липня 1998 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ. 7 листопада 2015 року був призначений на посаду начальника Таращанського відділення поліції Миронівського відділу поліції. У цей же день прийняв присягу на вірність Українському народові.

05.04.2016 до Головного управління Національної поліції в Київській області з "Урядової гарячої лінії" надійшла скарга на неправомірні дії позивача, а саме: останній вимагав у працівників патрульної поліції Таращанського відділу поліції здавати грошові кошти на компенсацію пального.

Крім того, 05.05.2016 позивача було затримано під час передачі грошових коштів та пального заступнику начальника відділу моніторингу та інспектування УКЗ Головного управління Національної поліції в Київській області з метою уникнення відповідальності за свої дії щодо вимагання компенсації за пальне з підлеглих працівників.

06.05.2016 позивачу вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369 КК України та обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 14.04.2016 №391 призначено службове розслідування за інформацією про вимагання коштів на пальне, а наказом від 05.05.2016 № 483 - за ознаками вчинення кримінального правопорушення. На основі рапорту заступника начальника відділу моніторингу та інспектування УКЗ від 06.05.2016 об'єднано матеріали вказаних службових розслідувань. 13.05.2016 було затверджено висновок службового розслідування.

Цим висновком встановлено, що ОСОБА_2 вчинив дисциплінарний проступок, що полягає у вимаганні у працівників патрульної поліції грошових коштів на компенсацію пального, а також у передачі грошових коштів та пального працівнику відділу моніторингу та інспектування УКЗ Головного управління Національної поліції в Київській області з метою уникнення відповідальності за свої дії щодо вимагання компенсації за пальне з підлеглих. Цими діями він зганьбив звання офіцера поліції, дискредитував особу поліцейського, що є несумісним з подальшим проходженням служби у Національній поліції України.

Даний висновок, з-поміж іншого, містив пропозицію про звільнення позивача зі служби в поліції за порушення службової дисципліни.

За результатами службового розслідування Головним управлінням Національної поліції в Київській області видано наказ від 16.05.2016 №518 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Миронівського ВП", пунктом 1 якого до ОСОБА_2 за порушення службової дисципліни, що виявилось у порушенні вимог ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України в частині дотримання законодавства, ст.18 Закону України "Про Національну поліцію" (вчинення дій, несумісних з проходженням служби в Національній поліції України) було застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з поліції.

15.06.2016 Головним управлінням Національної поліції в Київській області видано наказ №305 о/с "По особовому складу", яким позивача звільнено зі служби в поліції у запас за п.п.6 п.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію", а саме: у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення з поліції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем доведено правомірність прийняття наказів про звільнення позивача зі служби у зв'язку з вчиненням дій, несумісних з проходженням служби в Національній поліції України.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року N3460-IV (надалі - Дисциплінарний статут), Законом України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-VIII (надалі - Закон №580-VIII).

Обов'язки поліцейського, визначені ст.18 Закону №580-VIII, відповідно до вимог якої поліцейський зобов'язаний:

1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;

3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;

4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;

5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;

6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

Згідно з положеннями ст.19 Закону №580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут.

Відповідно до ст.1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно зі ст.2 названого статуту, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (ст.5 Дисциплінарного статуту).

В силу вимог ст.12 Дисциплінарного статуту звільнення з органів внутрішніх справ є одним з видів дисциплінарних стягнень, які можуть накладатися на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни.

З метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування (ст.14 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до ст.16 Дисциплінарного статуту, у разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування.

Як убачається з п.п.6 ч.1 ст.77 ст.18 Закону №580-VIII (з урахуванням п.9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" від 23 грудня 2015 року №901-VIII), поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту.

Аналізуючи матеріали службового розслідування щодо позивача, суди попередніх інстанцій зазначили, що складеним за його результатами висновком встановлено вчинення ОСОБА_2 дисциплінарного проступку, яким він зганьбив звання офіцера поліції, дискредитував особу поліцейського, що є несумісним з подальшим проходженням служби. При цьому, сам висновок повністю відповідає матеріалам службового розслідування, а саме: поясненням працівників відділення про факт вимагання позивачем грошових коштів на відшкодування витрат на пальне та довідкам про достатнє забезпечення паливом, поясненнями працівників відділу моніторингу та інспектування УКЗ Головного управління Національної поліції в Київській області щодо пропозиції позивачем неправомірної вигоди з метою уникнення відповідальності.

Зазначені обставини повністю спростовують твердження позивача щодо застосування до нього дисциплінарного стягнення за ознаками кримінального правопорушення, та вказують на неспроможність посилань на ухвалу Подільського районного суду м.Києва від 05.09.2016 у справі №758/8818/16-к щодо повернення прокурору обвинувального акта у кримінальному провадженні, яка правомірно не взята до уваги як доказ судами попередніх інстанцій.

На основі висновку службового розслідування Головним управлінням Національної поліції у Київській області прийнято спірний наказ від 16.05.2016 №518 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Миронівського ВП".

Враховуючи те, що накладення дисциплінарного стягнення здійснено відповідачем у повній відповідності з вимогами Закону №580-VIII, Дисциплінарного статуту, з підстав, у строки та в порядку, встановлених Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року №230, наказ від 16.05.2016 №518 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Миронівського ВП" в оспорюваній частині є правомірним та скасуванню не підлягає, про що правильно зазначено у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Крім того, за ст.18 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності.

Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби, та вважаються виконаними після видання наказу по особовому скла

Як встановлено судами попередніх інстанцій, доводи скаржника про перебування на стаціонарному лікуванні на момент звільнення повністю спростовуються наданими ним довідками, з яких вбачається, що ОСОБА_2 перебував на лікуванні з 09.05.2016 по 12.05.2016, 13.05.2016, з 16.05.2016 по 03.06.2016. Наказ про звільнення датований 15.06.2016. При цьому, після виписки з медичного закладу позивач на місце служби не прибув, а також не надав довідки про тимчасову непрацездатність та виписки з медичної картки стаціонарного хворого.

З урахуванням наведеного, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності спірного наказу від 15.06.2016 №305о/с "По особовому складу", яким позивача звільнено зі служби на підставі пп.6 п.1 ст.77 Закону №580-VIII, а саме: у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.

Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо багаторічної сумлінної служби позивача в органах внутрішніх справ, присвоєння звання підполковника поліції, успішне проходження атестації, колегія суддів зазначає, що вчинення навіть одного проступку, який ганьбить звання офіцера поліції, нівелює всі попередні заслуги поліцейського, оскільки дискредитує не лише особу поліцейського, а й поліцію в цілому, як орган, що служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Що стосується посилань скаржника на порушення процесуальних прав позивача відмовою суду першої інстанції у задоволенні клопотання про допит свідка та відсутність оцінки таких порушень апеляційним судом, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ст.ст.69-72, 86 КАС України (в редакції до 15.12.2017) саме суд визначає обсяг доказів, на підставі яких встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Тому, задоволення клопотань сторони про допит свідка є правом, а не обов'язком суду. Пояснення старшого інспектора патрульної служби Таращанського відділу поліції Кустовського С.П. містяться в матеріалах службового розслідування, які були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, та повністю співпадають з поясненнями інших працівників відділення про факт вимагання грошових коштів на відшкодування витрат на пальне, підтверджуються іншими дослідженими судами доказами.

За таких обставин, відсутні підстави для висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

Оскаржувані рішення є правильними по суті, а тому скасуванню з зазначених вище підстав не підлягають.

Крім того, під час розгляду касаційної скарги не знайшли підтвердження і доводи позивача щодо порушення судом першої інстанції пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку), оскільки будь-які висновки про вчинення позивачем злочину у рішенні Київського окружного адміністративного суду відсутні.

З огляду на викладене, судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень було правильно застосовано норми матеріального права і не допущено порушень норм процесуального права, що спростовує доводи касаційної скарги.

Частиною 1 статті 350 КАС України (в редакції після 15.12.2017) встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341-343, 350, 355-356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року у справі №810/2073/16 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними та скасування наказів від 16 травня 2016 року №518 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Миронівського ВП" в частині звільнення зі служби в поліції підполковника поліції ОСОБА_2 та від 15 червня 2016 року №305о/с "По особовому складу", поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

...........................

...........................

...........................

В.М. Шарапа

В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич ,

Судді Верховного Суду