Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.04.2018 року у справі №820/5624/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 червня 2020 року

Київ

справа №820/5624/17

адміністративне провадження №К/9901/46753/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в попередньому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2018 року (судді: Присяжнюк О.В., Русанова В.Б., Курило Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України, Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1), Міністерства юстиції України (далі - відповідач 2), Урядового уповноваженого у справах Європейського Суду з прав людини (відповідач - 3), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо виконання стосовно позивача остаточного рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року № 46852/13 у справі "Бурмич та інші проти України";

- визнати протиправною бездіяльність Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини щодо виконання стосовно позивача остаточного рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року № 46852/13 у справі "Бурмич та інші проти України";

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невідкриття виконавчого провадження з виконання остаточного рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року № 46852/13 у справі "Бурмич та інші проти України" за заявою позивача від 11 листопада 2017 року;

- зобов`язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрити виконавче провадження за заявою позивача від 11 листопада 2017 року про виконання щодо позивача остаточного рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року № 46852/13 у справі "Бурмич та інші проти України" в частині виконання заяви до Європейського суду з прав людини № 43975/13.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у зв`язку з невиконанням щодо нього шести рішень національних судів, він звернувся до Європейського суду з прав людини з відповідною скаргою на Україну. Зазначена скарга була зареєстрована у Європейському суді за № 43975/13 та комуніцирована Уряду.

12 жовтня 2017 року Велика Палата Суду за аналогією з рішенням по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (№40450/04 від 15 жовтня 2009 року) вилучила з реєстру 12143 заяви проти України, серед яких була і зазначена заява позивача, та передала усі вилучені заяви до Комітету Міністрів Ради Європи з метою їх подальшого опрацювання, в межах заходів загального характеру для виконання.

Надалі позивач отримав лист із Суду за підписом заступника Секретаря Великої Палати Сорена Пребенсена про те, що у справі «Бурмич та інші проти України» від 12 жовтня 2017 року № 46852/13 одночасно проголошено і рішення по його заяві № 43975/13.

Не дочекавшись повідомлення від Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини про направлення документів до державної виконавчої служби, позивач направив усі необхідні для відкриття виконавчого провадження документи, які були отримані Міністерством 14 листопада 2017 року.

Підставою для звернення позивача до суду стала протиправна бездіяльність відповідачів з невиконання рішення Суду по справі «Бурмич та інші проти України».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що бездіяльність відповідачів щодо невиконання стосовно позивача Рішення "Бурмич та інші проти України" та не відкриття виконавчого провадження по виконанню цього рішення є протиправною.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2018 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішенням ЄСПЛ у справі «Бурмич проти України» не зобов`язано державу - відповідача (Україну) виплатити відшкодування заявникам, заяви яких вилучено з реєстру справ Суду, а натомість такі заяви, включаючи заяву позивача, передано Комітету Міністрів Ради Європи в рамках вжиття заходів загального характеру, а не для виплати індивідуального відшкодування, як на тому наполягає позивач.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції ухилився від застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», наполягаючи на тому, що ЄСПЛ приєднав його заяву (Калабухова проти України) до аналогічних справ у справі «Бурмич та інші проти України» для опрацювання з метою надання кожному заявнику індивідуального відшкодування відповідно до «пілотного рішення» у справі «Іванов проти України».

Позиція інших учасників справи.

Відповідачами - 1,2 подані відзиви на касаційну скаргу, в яких вони просять залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін, наполягаючи на тому, що висновки апеляційного адміністративного суду є обґрунтованими і правомірними, відповідають практиці Великої Палати Верховного Суду, що ЄСПЛ не приймалося рішення про зобов`язання України виплатити позивачу та іншим заявникам, заяви яких вилучено з реєстру ЄСПЛ, індивідуального відшкодування, визначеного в рішенні по справі «Іванов проти України», а зобов`язано Україну вжити заходів загального характеру, що й було зроблено Урядом.

Рух касаційної скарги.

За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Шарапа В.М. (судді), Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2018 року.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2016 року № 712/0/78/19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді доповідача Шарапи В.М.

За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г. (судді), Єресько Л.О., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2020 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Повідомленням Великої Палати Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року позивача проінформовано, що 26 червня 2017 року Велика Палата прийняла рішення, в якому встановила, що заяви у зазначеній справі, а також заяви, вказані у додатках до рішення, в тому числі заява позивача, є частиною процедури виконання пілотного Рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року № 40450/04 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України".

Суд вирішив, що відшкодування за системну проблему, встановлену в Рішенні у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" має бути надано позивачу в рамках процедури виконання під наглядом Комітету Міністрів. Суд вирішив приєднати заяву ОСОБА_1 до справи "Бурмич та інші проти України" (№№46852/13 та ін.) відповідно до правил 42 §1 Регламенту Суду в поєднанні з правилом 71 § 1. Суд також вирішив вилучити усі об`єднанні заяви з реєстру справ, згідно зі статтею 37 § 1 (с) Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" та передати їх до Комітету Міністрів Ради Європи з метою їх подальшого опрацювання в межах заходів загального характеру щодо виконання Рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України".

На підставі вищезазначеного повідомлення, ОСОБА_1 звернувся до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою від 11 листопада 2017 року про відкриття виконавчого провадження з виконання Рішення "Бурмич та інші проти України" в частині виконання щодо позивача його заяви № 43975/13 та закінчити його відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV у тримісячний термін, тобто не пізніше 12 січня 2018 року. Крім того, повідомив, що питання щодо справедливої сатисфакції вирішено Великою Палатою Європейського суду з прав людини і воно складає згідно Рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", за аналогією якого вирішено справу "Бурмич та інші проти України", 2500 євро, якщо інше не буде вирішено Комітетом Міністрів Ради Європи.

Позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідачів, оскільки він вважає, що за Рішенням "Бурмич та інші проти України", яке вирішено за аналогією Рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", на його користь підлягає виплата відшкодування в розмірі 2500 євро, яка має бути здійснена відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (далі - Закон № 3477-IV).

У статті 37 § 1 (с) Конвенції визначено, що суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини дають підстави дійти висновку, що на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.

Згідно з частинами 1, 2 статті 46 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Остаточне рішення Суду передається Комітетові Міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.

Статтею 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV передбачено, що рішенням Європейського суду є:

а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України;

в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України;

г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

У цьому законі термін «виконання Рішення», це:

а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру;

б) вжиття заходів загального характеру.

Статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що Рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.

Порядок вжиття заходів загального характеру здійснюється відповідно до статей 13-15 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону № 3477-IV заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема:

а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування;

б) внесення змін до адміністративної практики;

в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів;

г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов`язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи;

д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

Щокварталу Орган представництва готує та надсилає до Кабінету Міністрів України подання щодо вжиття заходів загального характеру (частина 1 статті 14 Закону № 3477-IV).

У частинах 1, 4 статті 15 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» 33477-IV визначено, що Прем`єр-міністр України відповідно до подання, передбаченого у статті 14 цього Закону, визначає центральні органи виконавчої влади, які є відповідальними за виконання заходів загального характеру, та невідкладно дає їм відповідні доручення. Відповідні акти мають бути видані та відповідний законопроект має бути внесений Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України протягом трьох місяців від дня видання доручення Прем`єр-міністра України, передбаченого частиною першою цієї статті.

Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Позиція Верховного Суду.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Системний аналіз викладених правових норм міжнародного та національного законодавства надає підстави стверджувати, що остаточне рішення ЄСПЛ є обов`язковим для виконання Україною у визначений в ньому спосіб, який може передбачати один з двох варіантів: вжиття заходів загального характеру або індивідуальне відшкодування на користь конкретної особи.

Разом з тим, для виплати особі певного індивідуального відшкодування, тобто справедливої сатисфакції у розумінні Конвенції, яка передбачає відшкодування завданих їй матеріальних збитків та моральної шкоди, у відповідному рішенні ЄСПЛ має бути чітко визначено, які саме заходи (розміри суми, види збитків тощо) підлягають застосуванню державою на користь такої особи (заявника до ЄСПЛ).

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич та інші проти України» заяву позивача разом з 12 148 інших заяв вилучено з реєстру Суду з метою їх розгляду в рамках саме загальних заходів виконання «пілотного рішення» у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» під наглядом Комітету міністрів Ради Європи. Зазначеним рішенням ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року не передбачено виплати позивачу справедливої сатисфакції, ЄСПЛ не розглядав заяву позивача по суті наведених у ній доводів та підстав його звернення до Суду, не присуджував на його користь жодних виплат, а зобов`язав державу України вжити заходів загального характеру для подолання виниклої системної помилки, з приводу якої подано 12 148 однотипних заяв.

Отже, рішенням ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич та інші проти України» Україну не було зобов`язано виплатити позивачу суми компенсації.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 2а-7995/11, від 20 березня 2018 року у справі № 362/985/14-а, від 10 квітня 2018 року у справі № 728/724/13-а.

Тому, доводи скаржника про те, що ЄСПЛ приєднав його заяву (Калабухов проти України) до аналогічних справ у справі «Бурмич та інші проти України» для опрацювання з метою надання кожному заявнику індивідуального відшкодування відповідно до «пілотного рішення» по справі «Іванов проти України», колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на вищезазначене та наголошує, що вказаним рішенням ЄСПЛ на Україну покладено обов`язок вжити заходи загального характеру щодо заяв вилучених з реєстру Суду, тобто й заяви позивача.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що у п. 218 рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України», зазначено, що рішення Суду про вилучення подальших заяв типу Іванов з реєстру його справ не обмежує повноваження ЄСПЛ щодо поновлення в реєстрі справ таких заяв, якщо це буде виправдано обставинами, тобто існує потенційна можливість індивідуального вирішення заяви позивача.

Доводи апелянта про те, що бездіяльність відповідачів спрямовані на невиконання остаточного рішення ВП ЄСПЛ, прийнятого за його заявою щодо виплати йому індивідуальної компенсації, не відповідають дійсним обставинам справи та не ґрунтуються на нормах законодавства, оскільки, як неодноразово зазначалося судом, рішенням ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року позивачу не присуджено конкретної компенсації і заходи індивідуального характеру саме до нього не вжито.

Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності достатніх правових підстав для задоволення даного позову. Судом апеляційної інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2018 року - без змін.

Судові витрати

З огляду результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов