ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

02 квітня 2019 року

справа №815/296/17

адміністративне провадження №К/9901/41225/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Лиманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2017 року у складі судді Левчук О.А.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року у складі суддів Ступакової І.Г., Бітова А.І., Лук'янчук О.В.

у справі № 815/296/17

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Лиманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Лиманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просила скасувати податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, з мотивів безпідставності їх прийняття.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 25 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року, позов задовольнив у повному обсязі, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 31 грудня 2013 року № 0001181700, №0001191700. Приймаючи рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом при розрахунку загальної суми від здійснення позивачем операцій з поставки товарів (послуг) протягом 12 календарних місяців не відраховано з цієї суми податок на додану вартість, як того вимагає пункт 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, внаслідок чого відповідач прийшов до помилкового висновку про перевищення позивачем встановленої цією нормою граничної суми у 300000 грн.

У вересні 2017 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на не надання належної правової оцінки обставинам справи у їх сукупності, порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме статей 7, 9, 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якім відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У запереченні на касаційну скаргу позивач зазначає, що доводи податкового органу не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що з 22 листопада 2013 року по 28 листопада 2013 року податковим органом проведено документальну планову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 листопада 2010 року по 30 червня 2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2010 року по 30 червня 2013 року, за результатами якої складено акт від 12 грудня 2013 року № 4/1700-2425512622.

Висновками акта перевірки встановлено порушення підпункту 181.1 статті 181, пункту 183.2 статті 183, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 24127,33 грн, а також підпункту 49.18 статті 49, статті 202, пункту 203.1 статті Податкового кодексу України у результаті неподання податкових декларацій про сплату податку на додану вартість, звітів за період, що перевірявся, в тому числі по звітних (податкових) періодах лютий червень 2013 року.

На підставі акта перевірки податковим органом 31 грудня 2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001191700, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 850,00 грн, та № 0001181700, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 24127,33 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 6031,83 грн.

В акті перевірки зазначено, що встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість, в саме загальні валові доходи позивача за 12 місяців - з лютого 2012 року по січень 2013 року включно згідно звітів про використання РРО склали 302 686, 36 грн, тобто перевищили 300 тис. грн.

Податковий орган зазначив, що в порушення підпункту 49.18 статті 49, статті 202, пункту 203.1 статті 203 Податкового кодексу України позивачем не надані податкові декларації по податку на додану вартість за лютий-червень 2013 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Пунктом 181.1. статті 181 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Перевіркою встановлено, що загальні валові доходи позивача за 12 місяців - з лютого 2012 року по січень 2013 року включно, згідно звітів про використання РРО, склали 302 686, 36 грн. Вказаний факт не є спірним між сторонами.

Спірним питанням даної справи є виникнення у позивача обов'язку зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що обов'язок здійснити реєстрацію як платника податків на додану вартість виникає у фізичної особи-підприємця, за умови отримання нею суми в понад 300 000 грн від операцій з поставки товарів (послуг), що підлягають оподаткуванню, без врахування суми податку на додану вартість у ціні придбаних та проданих товарів (робіт, послуг).

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності у позивача станом на лютий 2013 року обов'язку здійснити реєстрацію як платника податку на додану вартість, виходячи із системного тлумачення вимог пунктів 181.1 статті 181, розділу V та розділу ХХ Податкового кодексу України.

За змістом вказаних положень Податкового кодексу України обсяг постачання в розмірі 300 тис. грн без врахування суми податку на додану вартість у ціні придбаних та проданих товарів (робіт, послуг) має бути досягнуто за рахунок оподатковуваних операцій до яких відносяться операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою, нульовою ставкою, звільнені та тимчасово звільнені від оподаткування. Операції, які не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, для визначення необхідного обсягу постачання не враховуються.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності в діях позивача складу податкового правопорушення, передбаченого пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України.

Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до повторення доводів апеляційної скарги, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Лиманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року у справі № 815/296/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер