ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

02 квітня 2019 року

справа №815/1565/14

адміністративне провадження №К/9901/19894/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року у складі судді Балан Я.В.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року у складі суддів Домусчі С.Д., Коваля М.П., Кравця О.О.

у справі № 815/1565/14

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

У березні 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (після реорганізації Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області) (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просила скасувати податкові повідомлення-рішення, якими визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата за землю та плата за землю, з мотивів безпідставності їх прийняття.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 21 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року, у задоволені позову відмовив, з підстав доведеності відповідачем правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

У квітні 2016 року позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якім задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, податковим органом 29 листопада 2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Ф»:

- № 0007111703, яким визначено суму податкового зобов'язання з плати за землю у розмірі 3 081 грн 31 коп.;

- № 0006271703, яким визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати за землю з фізичних осіб у розмірі 1 766 грн 05 коп.

Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням встановлених пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України строків, оскільки вказаною нормою не передбачено можливості нарахування фізичним особам сум податку та видачу відповідних податкових повідомлень-рішень після 1 липня поточного року, проте відповідачем оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято 29 листопада 2013 року. Крім того, податкове повідомлення-рішення №0006271703 від 29 листопада 2013 року прийнято за платежем - орендна плата за землю фізичних осіб, проте відповідних договорів оренди позивачем не укладалось, що свідчить про неправомірність нарахування такого виду податку.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно договорів на дольову участь у землекористуванні, укладених між Одеською міською радою та позивачем, позивач є землекористувачем:

- згідно договору 2298 від 15 листопада 2005 року - 8/1000 частки земельної ділянки площею 7000,89 м2, що складає 56,01 м2, за адресою: АДРЕСА_1. Пунктом 2 вказаного договору визначено, що плата за землю у вигляді орендної плати вноситься землекористувачем у розмірі 37,23 х 56,01 = 2085,25 грн на рік;

- згідно договору 2033 від 14 липня 2005 року - 19/1000 частки земельної ділянки площею 1433,35 м2, що складає 27,23 м2, за адресою: АДРЕСА_2. Пунктом 2 вказаного договору визначено, що плата за долю у користуванні у вигляді орендної плати вноситься землекористувачем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця у розмірі 27,41 х 27,23 = 746,37 грн на рік;

- згідно договору 3500 від 16 січня 2006 року - 13/1000 частки земельної ділянки площею 1381,78 м2, що складає 17,96 м2, за адресою: АДРЕСА_3. Пунктом 2 вказаного договору визначено, що розмір плати за долю у землекористуванні у вигляді орендної плати, яка вноситься землекористувачем у розмірі 41,08 х 17,96 = 737,80 грн на рік;

- згідно договору 1709 від 31 грудня 2004 року - 14/1000 частки земельної ділянки площею 2365,67 м2, що складає 33,12 м2, за адресою: АДРЕСА_4. Пунктом 2 вказаного договору визначено, що розмір плати за долю у землекористуванні у вигляді орендної плати, яка вноситься землекористувачем у розмірі 41,08 х 33,12 = 1360,57 грн на рік.

Вказані договори досліджені судами попередніх інстанцій, копії наявні в матеріалах справи.

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно вищезазначених договорів на дольову участь у землекористуванні, зазначені частки земельних ділянок є об'єктами оподаткування відповідним податком.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За приписами статті 269 Податкового кодексу України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об'єктами оподаткування, згідно статті 270 Податкового кодексу України, є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Як зазначено у пункті 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції, що позивач, як землекористувач за цими договорами, є платником відповідного податку, а земельні ділянки, передані у користування за договорами - об'єктами оподаткування, у зв'язку з чим доводи позивача про відсутність підстав для нарахування земельного податку спростовані матеріалами справи.

Частиною четвертою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до повторення доводів позову та апеляційної скарги, яким надано оцінку судом першої та апеляційної інстанцій, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року у справі № 815/1565/14 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер