Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.02.2020 року у справі №826/6895/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа №826/6895/17

провадження №К/9901/3813/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання рішення протиправним та поновлення на роботі, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Епель О. В., суддів: Ганечко О. М., Степанюка А.

Г.

І. Суть спору

1. У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ МВС України від 06 листопада 2015 року № 2384 о/с про звільнення позивача як такого, що не відповідає вимогам законодавства;

1.2. поновити ОСОБА_1 на роботі в органах МВС України на посаді, аналогічній займаній ним до звільнення з посади начальника штабу Управління МВС України на Південно-Західній залізниці.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що з вересня 1996 року він проходив службу в органах внутрішніх справ на різних посадах та, починаючи з 04 липня 2011 року, обіймав посаду начальника штабу Управління МВС України на Південно-Західній залізниці, маючи спеціальне звання полковника міліції.

2.1. Однак, 06 листопада 2015 року міністром МВС України Аваковим А. Б. видано наказ № 2384 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з 06 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), через скорочення штатів.

2.2. Позивач вказує, що МВС України, звільняючи за скороченням штатів, не вчинено жодних заходів для забезпечення працевлаштування на службі в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з'ясовано намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не було запропоновано, ані аналогічну посаду, ані нижчу, ніж ту, на якій він проходив службу.

2.3. Позивач стверджує, що 19 грудня 2015 року звернувся з аналогічним позовом до Печерського районного суду міста Києва та у період з грудня 2015 року по квітень 2017 року справа розглядалась судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій в порядку цивільного судочинства, внаслідок чого суди дійшли висновку, що такий спір має розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи зазначені обставини, на думку позивача, причини пропуску строку звернення з цим позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва є поважними.

2.5. Вважаючи наказ МВС України від 06 листопада 2015 року № 2384 про звільнення позивача протиправним, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернувсь до суду з вимогою про поновлення його на посаді.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1, починаючи з вересня 1996 року проходив службу в органах внутрішніх справ, обіймаючи на момент звільнення посаду начальника штабу Управління МВС України на Південно-Західній залізниці, маючи спеціальне звання полковника міліції.

4. Відповідно до наказу МВС України від 06 листопада 2015 року № 2384 о/с звільнено з 06 листопада 2015 року полковника міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення № 114, через скорочення штатів.

5. На підставі вищевказаного наказу Управлінням МВС України на Південно-Західній залізниці видано наказ від 06 листопада 2015 року № 103 о/с про звільнення позивача із займаної посади.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

6. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2018 року в позові відмовлено.

7. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні письмові докази того, що позивач у період з 06 серпня 2015 року по 06 листопада 2015 року виявив бажання проходити службу в органах Національної поліції як того вимагає Закон України "Про Національну поліцію", а відтак приймаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади та з органів внутрішніх справ через скорочення штатів, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією України та законами України, оскільки внаслідок організаційно-штатних заходів у відповідача відбулось скорочення штатів.

8. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2018 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено частково.

8.1. Визнано протиправним та скасовано наказ МВС України від 06 листопада 2015 року № 2384 в частині щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника штабу Управління МВС України на Південно-Західній залізниці.

8.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника штабу Управління МВС України на Південно-Західній залізниці з 06 листопада 2015 року.

8.3. Стягнуто з МВС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 листопада 2015 року по 13 січня 2020 року включно в розмірі 291478,36 гривень.

8.4. В решті позову - відмовлено.

9. Шостий апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, прийшов до висновку про недотримання МВС України процедури звільнення, яка встановлена Положенням № 114, яке не втратило сили та є спеціальним законодавством, що регулює спірні правовідносини. Зокрема, не було запропоновано жодної посади для подальшого проходження служби. Крім того, з метою ефективного захисту порушеного права суд, вийшовши за межі позовних вимог, дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

IV. Касаційне оскарження

10. У касаційній скарзі представник МВС України, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

11. Свою касаційну скаргу мотивує неврахуванням судом апеляційної інстанції відсутності волевиявлення позивача, у передбачуваному Законом України "Про Національну поліцію" порядку, про подальше проходження служби в поліції. Таким чином з дати набрання чинності Закону України "Про Національну поліцію", а саме 07 листопада 2015 року, органи внутрішніх справ ліквідуються, всі їхні посади скорочено, що унеможливлює подальше проходження служби в органах внутрішніх справ України, оскільки починають функціонувати органи Національної поліції, які не є правонаступниками органів внутрішніх справ України, що, на думку відповідача, свідчить про правомірність наказу щодо звільнення позивача зі служби в поліції.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

12. Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

13.08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

14. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

15. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

16. Приписами частини 1 статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.

19. Так, відповідно до Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

20. За приписами пункту 64 "г" Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

21. Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію" втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ "Про Національну поліцію".

22. Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1,2,3,7-13,15,17-18 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) Закону України "Про Національну поліцію", які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

23. Закон України "Про Національну поліцію" опублікований в газеті "Голос України" 06 серпня 2015 року за № 141-142 і набрав чинності 07 листопада 2015 року.

24. Враховуючи викладене, пункти 1,2,3,7-13,15,17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України "Про Національну поліцію" набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

25. Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", з дня опублікування Закону України "Про Національну поліцію" всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

26. За правилом встановленим пунктом 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Закону України "Про Національну поліцію", упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону України "Про Національну поліцію" можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

27. Пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" обумовлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

28. Відповідно до пункту 64 "г" Положення № 114 звільнення у зв'язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

29. Пунктами 9,10,11 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Закону України "Про Національну поліцію", упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону України "Про Національну поліцію", можуть були прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію".

30. Приписами пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

31. пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

32. Згідно з частинами 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

33. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

VI. Позиція Верховного Суду

34. З матеріалів справ вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді начальника штабу Управління МВС України на Південно-Західній залізниці.

35. Наказом заступника Міністра внутрішніх справ України "Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції" від 22 червня 2015 року № 741 скорочено всі штатні посади Управління МВС України на Південно-Західній залізниці, крім посад членів комісії з ліквідації Управління МВС України на Південно-Західній залізниці, створеної наказом МВС України від 08 червня 2015 року № 663

36. Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв'язку зі скороченням штатів.

37. В той же час за змістом пункту 64 "г" Положення № 114 звільнення у зв'язку зі скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

38. Слід зазначити, що приписи норм Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та Положення № 114, на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; неприйнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

39. Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

40. Слід зазначити, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження служби, а сам факт відсутності заяви про намір продовжувати службу в органах поліції, не може бути достатнім свідченням того, що звільнення у зв'язку зі скороченням штатів відбулося правомірно.

41. Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

42. Виходячи з нормативного тлумачення частини 1 статті 40, частин 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України, Верховний Суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

43. Слід зауважити, що Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

44. Верховний Суд звертає увагу, що в Законі України "Про Національну поліцію" чи інших нормативно-правових актах не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які були покладені на органи міліції, а відтак, в даному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була.

45. Аналогічність завдань міліції та поліції встановлена статтею 3 Закону України "Про міліцію" та статтею 2 Закону України "Про Національну поліцію" відповідно. Ліквідація обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України свідчить про фактичну ліквідацію державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, та як наслідок, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

46. За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу МВС України від 06 листопада 2015 року № 2384 о/с щодо звільнення позивача із займаної посади.

47. Що стосується питання про стягнення судом апеляційної інстанції на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у спірних правовідносин, Верховний Суд виходить з такого.

48. Приписами частин 1 -2 статті 235 КЗпП України врегульовано, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

49. За змістом частини 2 статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

50. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з метою ефективного захисту порушеного права.

51. Доводи стосовно того, що МВС України є неналежним відповідачем у справі з огляду на те, що позивач перебував у трудових відносинах з Управлінням МВС України на Південно-Західній залізниці, а відтак не має здійснювати виплату коштів, не приймаються до уваги, оскільки ОСОБА_1 обіймав посаду начальника штабу Управління МВС України на Південно-Західній залізниці та був звільнений із займаної посади безпосередньо Міністром внутрішніх справ України відповідно до оскаржуваного наказу саме МВС України.

52. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

53. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.

54. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VII. Судові витрати

55. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, суд

постановив:

1. Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

Н. В. Шевцова