Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.08.2019 року у справі №640/1677/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2019 року

Київ

справа №640/1677/19

адміністративне провадження №К/9901/22603/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №640/1677/19

за позовом ОСОБА_1

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання протиправними дій,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року (у складі колегії: судді-доповідача Літвіної Н. М., суддів Сорочка Є. О., Федотової І. В. ),

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - відповідач), в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:

- визнати неправомірними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати ОСОБА_1 111 167,75 грн пені на підставі рішення Апеляційного суду м.

Києва від 26 липня 2016 року по справі №760/3579/15-ц;

- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатити ОСОБА_1 111
167,75 грн пені позачергово на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2016 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2019 року провадження у справі закрито.

Не погоджуючись з даною ухвалою суду позивач подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2019 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги сім днів з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, зазначена ухвала була мотивована тим, що подана апеляційна скарга оформлена без дотримання вимог, встановлених статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки до неї не доданий документ про сплату судового збору у розмірі, встановленому підпунктом 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір".

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2019 року про закриття провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії повернуто скаржнику.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обставин, якими позивач обґрунтовує апеляційну скаргу та свою позицію щодо пільг зі сплати судового збору за її подання, не є підставою вважати недоліки апеляційної скарги усунутими або такими, що не мали місце.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, вважаючи його прийнятим з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу до цього суду для продовження розгляду.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана до суду 09 серпня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 640/1677/19, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 30 вересня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року № 1023-XII (далі-Закон № 1023-XII) споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Позивач вважає, що зазначені положення поширюються не тільки при поданні позовної заяви, а й на наступних стадіях процесу. Також посилається на те, що така позиці викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду, а саме в постанові від 15 травня 2019 року у справі №817/649/16.

Проте, суд апеляційної інстанції, розглянувши 22 липня 2019 року заяву позивача про усунення недоліків, не прийняв до уваги висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду, а саме в постанові від 15 травня 2019 року у справі №817/649/16 та інших рішеннях і постановив ухвалу про повернення апеляційної скарги позивача у зв'язку з несплатою судового збору, що, на думку позивача, є помилковим.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року не відповідає, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

Зі змісту позовної заяви у справі, що розглядається, убачається, що ОСОБА_1 позивається до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і просить суд визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати його виплатити кошти (пеню в розмірі 111 167,75 грн. ).

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює ~law20~, який установлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ~law21~ споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Згідно із статтею 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - ~law24~) визначає метою ~law25~ створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до ~law26~ фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина 1 статті 1058 Цивільного кодексу України).

За змістом ~law27~ споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов'язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі ~law28~.

Таким чином, вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до банку (виконавця фінансових послуг) за захистом своїх порушених прав, зокрема, у зв'язку з неналежним виконанням договору банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі ~law29~.

Правовий висновок щодо застосування норм права у цих правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №817/649/16 (провадження №11-1032апп18) та постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у цій же справі (провадження К/9901/16314/19).

Суд наголошує, що однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

КАС України також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду.

Даний принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених
КАС України, надається право оскарження прийнятих судом рішень.

Повернення апеляційної скарги в даному випадку суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1,2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129), (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).

Перегляд судових рішень, зокрема, в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

ЄСПЛ у рішенні від 10 липня 1984 року у справі "Гінчо проти Португалії наголосив, що держави - учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку (Guincho v. Portugal, № 8990/80).

Крім того, у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golderv. the United Kingdom, № 18, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід'ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним ", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява серія A № 333-B, пункт 36,). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany), заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м.

Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v.

Romania), заява № 76943/11, пункт 86).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з частиною 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Виходячи з наведеного, касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції скасуванню.

Керуючись статтями 349, 353, 355, 356 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко