Коли договір дарування майна не рятує від примусової сплати боргу.

Як показують історії з життя людей – чи то реальні, чи то вигадані, людям властиве бажання отримання грошей та їх примноження, причому доволі часто за будь-яку ціну. Відповідно, люди готові вдаватися до хитрощів, не завжди реально оцінюючи наслідки таких дій, та вважаючи, що ніхто ніколи не дізнається про їх дії та дійсні наміри, негативні наслідки саме до них не будуть застосовані – хтось просто оформлює право власності не на себе, а на свою маму/дружину тощо, щоб уникнути можливості звернення стягнення на майно, хтось здійснює фінансові маніпуляції з банком, хтось вдається до підкупу посадових осіб.

Варіантів безліч, мета одна – отримати та зберегти гроші.

Так і у справі, яку розглянула Велика Палата Верховного Суду (справа № 369/11268/16-ц), боржник після стягнення з нього боргу у судовому порядку одразу «подарував» своє майно своїм дітям та вважав, що питання збереження майна вирішено – все ж виглядає законно.

Аналізуйте судовий акт: Дарування родичу нерухомості є фіктивним та недійсним, коли дарувальник знає про судове рішення про стягнення з нього боргу (ВСУ у справі №6-1873цс16 від 19 жовтня 2016р.)

А саме, у вказаній справі Банк звернувся до суду, посилаючись на те, що вироком суду Відповідача визнано винним та визначено розмір завданих збитків, суд видав виконавчий лист, державна виконавча служба відкрила виконавче провадження. Банк зазначив, що Відповідач, відчужуючи нерухоме майно на користь своїх дітей, знав про судове рішення про стягнення з нього боргу на користь позивача, тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно. Отже оспорювані правочини є фіктивними.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено. Відповідач подав касаційну скаргу, мотивував її тим, що позивач не довів жодної правової підстави для виникнення у нього цивільних прав щодо об’єкта дарування та не надав суду жодних доказів того, що укладенням оспорюваних договорів дарування порушені його права чи інтереси, вказував, що на момент укладення оскаржуваних правочинів Відповідач був єдиним власником будинку та земельної ділянки і мав право розпоряджатися ними на власний розсуд.

Аналізуйте судовий акт: Про фіктивність договору дарування свідчить передбачення позичальником негативних наслідків у випадку стягнення з нього боргу шляхом звернення на це майно (Апеляційний суд Рівненської області, справа № 569/2178/16-ц, 27.04.17)

Велика Палата Верховного Суду, відмовляючи в задоволенні касаційної скарги, зробила наступні висновки. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Аналізуйте судовий акт: Договір «раптового» дарування майна боржника у виконавчому провадженні може бути визнаний судом фіктивним та як наслідок недійсним за позовом кредитора (ВСУ від 9 серпня 2017р. у справі № 6-2690цс16)

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

При цьому, Верховним Судом вже неодноразово застосовувалися принцип добросовісності та конструкція недопустимості зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора.

Отже, кожна дія має свій наслідок, і, вчиняючи їх, потрібно не лише формально дотримуватися закону (або не порушувати закон), а й діяти відповідно до принципу добросовісності.

Автор статті: Костенко Марина, адвокат, партнер

Аналізуйте судовий акт: Юридичні факти для визнання договору дарування нерухомості удаваним та визначення його договором купівлі-продажу (ВСУ від 7 вересня 2016 р. у справі № 6-1026цс16)