1. Подружнє життя, як правило, є тривалим за характером, тому речами, що належать на праві власності одному з подружжя, протягом спільного життя нерідко користується й інший. Здійснюючи догляд за таким майном, подружжя вкладає в нього спільні кошти та працю. У разі поділу майна, той з подружжя, хто не є його власником, часом просить врахувати зроблені ним грошові або трудові внески у майно і визнати його спільним. Згідно із ч. 1 коментованої статті, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вказана норма вже існувала в сімейному законодавстві (ст. 25 КпШС України), тому можна вважати, що вона знайшла свою перевірку часом.
Для визнання роздільного майна спільним майном подружжя необхідно, щоб вартість роздільного майна в період шлюбу збільшилася істотно. Ця обставина має вирішальне значення. Як правило, суди порівнюють вартість майна до та після зроблених подружжям поліпшень. Якщо спір стосується житлового будинку, то до уваги беруться такі обставини, як капітальний ремонт, перевлаштування будинку, розбір старого та будівництво на його місці нового будинку тощо. Якщо ж у процесі сімейного життя подружжя здійснювало лише поточний ремонт житлового будинку або іншого майна, то це не дає підстав для визнання чайна спільним. У цьому випадку один з подружжя може вимагати лише відшкодування зроблених ним витрат. Таким чином питання про те, наскільки істотно збільшилася вартість спірного майна в період шлюбу, є визначальним при ухваленні судом рішення.
2. На жаль, в новому СК України, власне як і в КпШС України 1969 p., прямо не вирішується одне вкрай важливе питання: чи існує необхідність врахування вартості роздільного майна, що належало одному з подружжя до його поліпшень, три визнанні роздільного майна спільним майном подружжя, чи після визнання цього майна спільним воно розподіляється між подружжям без врахування вартості попереднього майна.
Свого часу це питання не мало однозначного вирішення. В судовій практиці воно також вирішувалося вкрай суперечливо. Можна навести два прямо протилежні судові рішення, кожне з яких мало власну аргументацію. Так, за однією стравою було відзначено, що частина деревини від демонтованого будинку, а також черепиця, що належали дружині на праві власності, після будівництва подружжям нового житлового будинку стали його складовими і невід'ємними частинами. За таких обставин суд визнав спірний будинок спільним сумісним майном подружжя без будь-якого врахування вартості роздільного майна подружжя. За іншою, аналогічною за суттю справою Верховний Суд УРСР зайняв прямо протилежну позицію. Зокрема ним було відзначено, що принцип рівності часток в майні подружжя застосовується по відношенню до того майна, яке є їх спільною власністю, тобто нажите подружжям за час шлюбу. Майно, нажите кожним з подружжя до шлюбу, отримане в період шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Виходячи з цього, суд дійшов висновку: якщо для придбання подружжям майна одним з них зроблено вклади за рахунок власного майна, ці вклади повинні враховуватися при визначенні часток подружжя в спільному майні. За матеріалами справи, до шлюбу одним з подружжя були придбані лісоматеріали, цегла, щебень і шифер. Цей матеріал використано подружжям для будівництва будинку. За таких обставин визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину будинку, без врахування вкладеного відповідачем власного майна в будівництво, суперечить смислу закону. Свою точку зору щодо цього питання висловив також Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 12.06.1998 р. "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України". В ньому зокрема сказано: якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі ст. 25 КпШС України, то ці вкладення мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст.28 КпШС).
Вже після набрання чинності новим СК України в літературі також висловлювалася думка щодо необхідності врахування вартості первинного майна при визнанні права спільної сумісної власності на роздільне майно за умов, передбачених ч. 1 ст. 69 СК України.
Однак з цим важко погодитися. Виходячи з аналізу ч. 1 ст. 62 СК України, можна дійти наступних висновків. У випадку, якщо суд вважає за можливе визнати роздільне майно спільним майном подружжя, воно визнається спільним у повному обсязі (без вирахування вартості роздільного майна). В законі прямо сказано: майно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Жодних додатків або виключень з цього правила немає. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна сумісна власність на майно означає приналежність майна двом або більше особам без визначення часток кожного з них у праві власності. Якщо суд визначає роздільне майно дружини або чоловіка спільним майном подружжя, він не визначає часток кожного з подружжя в праві на це майно, у тому числі з врахуванням вартості первинного майна. Майно вважається спільним без визначення часток. Такі частки можуть визначатися лише у разі поділу майна подружжя. При цьому застосовуються правила ст. 70 СК України. Вказана норма не передбачає можливості збільшення частки одного з подружжя у майні на тій підставі, що у спільне майно "вмонтовано" первісне майно, що було збільшене за час шлюбу. Таким чином розподіл спільного майна подружжя повинен здійснюватися за загальними правилами, тобто порівну (або в нерівних частках, якщо для цього існують передбачені ч. ч. 2, 3 ст. 70 СК України підстави). Відсутність в законі спеціальної вказівки щодо врахування вартості первісного майна (до його поліпшень) не дає можливості це зробити.( Це було б можливо, якби ч. 1 ст. 62 СК України мала відповідну редакцію: "Якщо майно, що є власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому частка того з подружжя, якому належало роздільне майно, може бути збільшена з j рахуванням вартості цього майна".)
В ч. 1 ст. 62 СК України передбачається ситуація, коли між сторонами виникає спір про правовий режим роздільного майна, яке в період шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості в результаті вкладу трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох. Суд розглядає такі спори у випадку, якщо один з подружжя, який є власником, не хоче визнавати прав на майно іншого з подружжя, який зробив такі затрати. Проте роздільне майно може бути визнане спільним майном подружжя не лише за рішенням суду, а й за договором між сторонами при відсутності спору.
3. Законом України від 22.12. 2006 p. № 524-V "Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України" коментована стаття була доповнена частиною другою. В ній сказано: якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
З аналізу цієї статті випливає, що мова йде лише про такі об'єкти права власності подружжя, які дають дохід, приплід або дивіденди. В цілому правовий режим такого майна визначається в ст. 58 СК України, в якій вказується: якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).
Очевидно, законодавець вирішив дещо "пом'якшити" однозначність правила, закріпленого в ст. 58 СК України. Дійсно, якщо один з подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в управлінні чи догляді за майном, що належить другому з подружжя, то було б несправедливим, коли б дохід, приплід або дивіденди від такого майна одержував лише його власник. Тому закон дозволяє другому з подружжя вимагати визнання за ним права на дохід (приплід, дивіденди) від майна, що належить другому з подружжя.
Треба підкреслити, що мова йде про участь саме в управлінні чи догляді за майном. Цей момент є дуже важливим і дозволяє відмежувати ч. 2 ст. 62 від ч. 1 цієї ж статті. Справа в тому, що в ч. 1 ст. 61 СК України передбачається ситуація, коли внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат того з подружжя, який не є власником, майно, що належить другому з подружжя, істотно збільшилося у своїй вартості. Це правило розраховане на ситуації, коли подружжя спільними коштами або за рахунок другого з подружжя покращило річ - зробило капітальний ремонт, переобладнало або перебудувало річ тощо. Внаслідок цього зміни були здійснені саме в речі, яка збільшилася у своїй вартості.
Доповнення ст. 62 СК України розраховані на інші випадки. Тут мова не йде про поліпшення речі, що належить на праві власності одному з подружжя, коштами або працею другого з подружжя. Може так статися, що той з подружжя, який не є власником речі, бере участь в управлінні чи догляді за майном, що належить другому з подружжя. На це витрачаються його кошти або праця. Однак сама річ при цьому не збільшується у своїй вартості, не стає більш коштовною.
Найбільш простою в сімейній сфері можна уявити ситуацію, коли один з подружжя має на праві власності худобу, у той час як другий з подружжя докладе зусиль для постійного догляду за нею. Якщо таке майно дає приплід або доходи (від продажу молока тощо), то другий з подружжя згідно із ч. 2 ст. 62 СК України може розраховувати на визнання його співвласником щодо такого доходу або приплоду. Дещо складніше змоделювати ситуацію, яка б стосувалася дивідендів від роздільного майна подружжя.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Для визнання за одним із подружжя спільної сумісної власності на особисте майно іншого, вирішальне значення має правова природа збільшення вартості такого майна (ВС КЦС справа №462/1305/16-ц від 10.06.2021 р.)
Суд першої інстанції (із яким погодився суд апеляційної інстанції) відмовив у позові повністю, оскільки позивачем не подано жодних допустимих доказів на підтвердження будівництва будинку на місці літньої кухні. ВС КЦС залишив рішення попередніх інстанцій без змін. У своїх доводах Суд зазначив умови застосування статті 62 ЦК України, тобто умови втручання у право особистої приватної власності одного з подружжя: - таке втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: Читати повністюЧоловік подав позов до суду в якому вимагав визнати право спільної сумісної власності на будинок (в порядку статті 62 СК України) та визнати недійсними договори дарування частини такого будинку. Так, його жінка успадкувала від матері домоволодіння, в якому була літня кухня. Він стверджував, що проживаючі в шлюбі із своєю жінкою, він перебудував літню кухню в окремий цегляний житловий будинок та отримав окрему адресу на нього. Але вони з жінкою не можуть дійти порозуміння стосовно власності на нього, крім того, вона подарувала цей будинок дочці та зятю у рівних частках – без згоди позивача (чоловіка).
Аналізуйте судовий акт: Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання майна спільним (КЦС/ВС у справі № 161/17237/19 від 24 березня 2021 року)
Сімейне законодавство України встановлює презумпцію спільної сумісної власності подружжя.
Разом з тим, передбачено, зокрема, що майно дружини, чоловіка набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування є його (її) особистою приватною власністю (ч. 1 ст. 57 СК України).
У ч. 1 ст. 62 СК України вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У цій справі позивач звернувся із позовом до колишньої дружини про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя.
Так, за час подружнього життя відповідач отримала в дарунок від рідного брата позивача незавершений будівництвом житловий будинок.
Позовні вимоги були мотивовані тим, що під час спільного життя за кошти, які заробляв саме позивач було повністю завершено будівництво цього житлового будинку та добудовано господарські будівлі та споруди на території будинковолодіння, проведено ремонтні роботи.
Отож, з точки зору позивача у цій справі, він зробив значний внесок для завершення будівельних та ремонтних робіт по спірному будинковолодінню. Після отримання у дар нерухомості у ній було проведено будівельні, ремонтні роботи в будинку, а також зведено нові господарські будівлі, які в свою чергу також суттєво впливають на вартість будинковолодіння в цілому.
Рішенням суду першої інстанції відмовлено позивачу в частині визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи позивача про те, що внаслідок його праці та вкладення коштів спірний будинок значно збільшився у своїй вартості після набуття його у власність відповідачкою за договором дарування.
Апеляційний суд став на сторону позивача та частково скасував рішення суду першої інстанції.
Позиція ВС: Визнання майна дружини, чоловіка за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя пов`язується із наявністю у сукупності двох умов:
1) істотність збільшення вартості майна;
2) істотність збільшення вартості має бути пов’язана зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Сам факт перебування осіб у шлюбі у період коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов’язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто, вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
ВС погодився з позицією суду першої інстанції, що жодних доказів на обґрунтування збільшення вартості спірного будинку внаслідок праці позивача та вкладення коштів до суду надано не було.
Сам факт незаперечення відповідачем обставин щодо витрат коштів позивача не свідчить про підтвердження таких витрат.
Аналізуйте судовий акт: Чи можна змінити режим особистої власності подружжя на спільну сумісну власність, якщо вартість майна істотно збільшилась під час шлюбу? (ВС/КЦС по справі №214/6174/15-ц від 22.09.2020)
У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.
Питання хто і скільки вклав у майно, коли його придбано та хто з подружжя є власником завжди супроводжують судові процеси про поділ майна.
Після розірвання шлюбу колишня дружина звернулась до суду із позовом про визнання спільною сумісною власністю нежитлового приміщення, його поділ та витребування ½ частки на її користь.
Предметом спору виступав об’єкт нерухомості, що був набутий відповідачем ще до укладення шлюбу, а отже мав статус особистої приватної власності.
Позов обґрунтовано тим, що під час шлюбу подружжя здійснило перепланування та переобладнання даного приміщення, за рахунок спільного кредиту, що призвело до істотного збільшення вартості об’єкта.
Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, з тих підстав, що позивач не довела, що її вклад є достатньо значним для можливості визнання зазначеного майна об`єктом права спільної сумісної власності.
Суд апеляційної інстанції скасував прийняте рішення та задовольнив позов частково.
При цьому, визнав об’єкт спільною сумісною власністю, визначив відсоток у майні, що належить позивачу, витребував його та ще й визнав договір дарування, яким майно було відчужено чоловіком недійсним.
Слід зазначити, що остання вимога позивачем не заявлялась, суд апеляційної інстанції за власною ініціативою визнав договір недійсним. Забігаючи наперед, одразу зауважу, що такими діями суд апеляційної інстанції явно порушив принцип змагальності сторін у процесі.
Остаточне рішення по справі було прийнято ВП ВС.
ВП ВС зазначено, що за загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.
І втручання у право власності особи може бути виправданим лише у виняткових випадках, чітко визначених Законом, як неодноразово зазначалось у практиці ЄСПЛ.
СК України передбачає такі випадки. Мова йде про ст. 62 Кодексу.
Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
При цьому, для визнання особистого нерухомого майна одного з подружжя спільним майном подружжя істотність збільшення вартості майна має відбутися така, що первинний об’єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає несуттєвим, малозначним порівняно з тим об’єктом нерухомого майна, який з’явився під час шлюбу в результаті спільних трудових або грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Істотність такого збільшення має бути пов’язана зі спільними затратами грошових коштів чи трудовими затратами або затратами іншого з подружжя, який не є власником майна.
Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
При цьому, сам факт перебування осіб у шлюбі в період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
За результатами касаційного перегляду, ВП ВС постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Аналізуйте судовий акт: Визнання права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи використанні для самочинного будівництва є неправильно обраним способом захисту цивільного права (ВС/КЦС у справі № 722/1882/16-ц від 03 червня 2020 р.)
Подружжя розлучилося, і стало питання про поділ майна. Все було зроблено «по уму». Чоловік був власником житлового будинку з господарськими будівлями та побутовими спорудами на підставі договору дарування, тобто відповідно до ст. 57 СК України володів цим на праві особистої приватної власності.
Проте дружина довідавшись про статтю 62 СК України вирішила через суд заволодіти половиною всієї нерухомості. Дійсно частина перша цієї статті передбачає, що «якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.»
І дійсно, за час шлюбу була проведена реконструкція, внаслідок якої площа будинку збільшилася, капітальний ремонт, проведені інженерні мережі, облаштовані санвузли, добудовану веранду, тощо. Разом з цим без дозволу на будівельні роботи та затвердженого проекту на території домоволодіння був побудований гараж, сарай, вбиральня, колодязь, літня кухня, та інші споруди.
Дружина просила суд визнати подароване домоволодіння спільною сумісною власністю та поділити навпіл. Водночас визнати будівельні матеріали та конструктивні елементи, які були використані під час самочинного будівництва на території домоволодіння об’єктом спільної сумісної власності та також поділити навпіл.
Суд першої інстанції задовольнив позов обґрунтовуючи це тим, що позивач довів під час розгляду істотне збільшення за час шлюбу вартості домоволодіння внаслідок спільних грошових затрат подружжя, будівельні матеріали та конструктивні елементи були придбані під час шлюбу за спільні кошти, тому є спільною сумісною власністю
Суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.
Вищими судами було зазначено, що майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності на підставі ст. 57 СК України автоматично усе не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом. Частка того з подружжя, якому належало майно, збільшується на суму його вартості до поліпшення.
І в даному випадку взагалі не доведено істотне збільшення вартості домоволодіння. Тобто відсутні докази у матеріалах справи, що саме внаслідок проведених поліпшень та будівельних робіт вартість істотно збільшилася у порівнянні із вартістю на момент дарування. І це при тому, що у матеріалах справа був висновок судової будівельно-технічної експертизи, який повинен був довести істотність збільшення вартості.
Суди також звернули увагу на те, що відповідно до ст. 156 ЖК Української РСР повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту.
З приводу поділу будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких складалися об’єкти незавершеного будівництва на території домоволодіння, суди підкреслили, що така позивна вимога фактично зводиться до узаконення самочинного будівництва у непередбачений законом спосіб, тобто до визнання права власності. Це є неприпустимимо, зокрема згідно ст. 376 ЦК України.
Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).
Тому, визнання права власності (будь-якого) на будівельні матеріали та конструктивні елементи, які використані для самочинного будівництва, є неправильним обраним способом захисту цивільного права, і у такій позовній вимозі слід відмовляти.
Аналізуйте судовий акт: При поділі квартири подружжя при визначенні ознаки істотного збільшення її вартості до уваги ремонтні роботи ,а не придбання техніки та меблів (ВС/КЦС у справі № 640/13553/14-ц від 06.05.2020)
Як відомо кожному юристу, який стикається зі спорами між подружжям або особами, які підтримували фактичні шлюбні стосунки норми Сімейного кодексу України визначають виключний перелік майна, яке є приватною власністю одного з подружжя та, відповідно, не підлягає поділу. Таким майном є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (ст. 57 СК України)
Проте, як і кожне правило, останнє має своє виключення.
Так, згідно ст. 62 СК України у разі якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, поліпшення майна, яке істотно збільшило його вартість є підставою для поділу такого майна. Однак, слід мати на увазі, що збільшення вартості має місце лише у разі здійснення поліпшень, а не збільшення ринкової вартості такого майна внаслідок ринкових коливань.
У правозастосовній практики іноді виникає питання, а що ж саме можна вважати поліпшенням майна, яке потягло за собою істотне збільшення його вартості?
Саме таку проблему у запропонованій постанові вирішив Касаційний цивільний суд.
У даній справі чоловік, вже після розірвання шлюбу, продав належну йому квартиру третій особі.
Проте ,його колишня дружина звернулась до суду із позовом до покупців вказаної квартири у якому поставила питання щодо визнання права спільної сумісної власності на вказане майно та визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.
Позовні вимоги було аргументовано тим, що за її кошти в квартирі було зроблено ремонт, було придбано гардини, меблі, двері та побутову техніку.
Суд першої інстанції у задоволені такого позову відмовив мотивуючи своє рішення тим, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що за її рахунок були придбані будівельні матеріали та проведені ремонтні роботи, внаслідок чого вартість майна збільшена. При цьому, суд першої інстанції врахував, що надані позивачем квитанції містять інформацію про те, що покупцем за ними є не позивач, а інші особи, або інформація про покупця взагалі відсутня.
З таким рішенням погодився і апеляційний суд.
Не погоджуючись із таким рішенням позивачем рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду оскаржено до Касаційного цивільного суду, який також став на бік судів попередніх інстанцій та у задоволенні скарги відмовив.
Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
В свою чергу ст. 57 СК України визначає виключний перелік майна, яке поділу між подружжям не підлягає.
В свою чергу положення ст. 62 СК України вказують на те, що майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
На думку КЦС істотність збільшення вартості майна підлягає з’ясуванню шляхом порівняння вартості майна до, та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
При цьому для застосування передбачених частиною першою статті 62 СК України правил, істотне збільшення вартості майна (у розглядуваній справі - квартири) повинне відбутися саме внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, а не інших чинників (зокрема, загальної зміни цін на ринку нерухомості, інфляційних процесів), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна внаслідок невід`ємних поліпшень, а не придбання у квартиру меблів, побутової техніки тощо, які можуть бути самостійними об`єктами поділу спільного майна.