Стаття 50. Звернення стягнення на об’єкти нерухомого майна, об’єкти незавершеного будівництва, майбутні об’єкти нерухомості фізичної особи

Аналізуйте судовий акт: Звернення стягнення на нерухоме майно - будинок, в якому проживає боржник, може бути застосоване в останню чергу (ВС/КЦС у справі N 199/4891/19-ц від 17 лютого 2021)

Стадія виконавчого провадження може проходити по-різному: дуже довго, дуже швидко, з результатом, чи без нього, загалом - як пощастить!

На мою особисту думку, із появою приватних виконавців з’явився шанс на ефективне виконання рішення. Однак, як показує практика в цьому питанні важливо не перестаратись.

Переслідуючи легітимну мету, спрямовану на задоволення вимог стягувача, виконавець повинен суворо дотримуватись порядку примусового виконання рішення, пам'ятати про принципи сбалансованоств інтересів та співмірності і не допустити втручання в мирне володіння майном.

До суду звернулась жінка із позовом до приватного виконавця про визнання недійсними постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та акт про передачу цього ж майна, скасування свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та скасування державної реєстрації права власності.

Необхідність подачі позову була викликана обставинами, що стались трохи раніше.

Позивач отримала як спадкоємиця не лише майно, але і борг у спадок. В судовому порядку з останньої була стягнута така сума боргу.

Рішення виконувалось в примусовому порядку. Приватний виконавець виявив майно боржника: будинок, земельну ділянку, автомобіль та виставив будинок на продаж з торгів. Після того, як торги відбулись тричі, а майно не було реалізовано, вимоги стягувача були задоволені шляхом передачі будинку у його власність.

З огляду на те, що позивач мала інше майно, на яке виконавець мав звернути стягнення першочергово за Законом, в тому числі, банківські рахунки, остання звернулась до суду за захистом права власності.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що позивач не сприяла у виконанні рішення, а звернення стягнення на будинок, на думку суду, вчинено на законних підставах.

Однак, дане рішення скасовано судом апеляційної інстанції. Зокрема, суд погодився із позивачем, що у приватного виконавця не було правових підстав для першочергового звернення стягнення на житловий будинок, у якому зареєстрована та проживає боржник, за наявності у неї іншого нерухомого та рухомого майна, на яке можливо звернути стягнення.

ВС підтримав позицію суду апеляційної інстанції.

Так, ВС зазначено, що виконавець має право на звернення стягнення на майно боржника в тому числі, на примусову реалізацію, згідно до ст. 48 ЗУ "Про виконавче провадження".

Однак, здійснювати примусове звернення стягнення з боржника необхідно в порядку, врегульованому Законом України "Про виконавче провадження", зокрема, ст. 50 Закону, відповідно до якої першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об'єкти нерухомості.

Отже, звернення стягнення на об'єкти нерухомості здійснюються у виключному випадку у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна.

У даній справі приватний виконавець в порушення встановленого Законом порядку черговості звернення стягнення на різні види майна боржника, звернув стягнення на житловий будинок, в якому проживає боржник, що призвело до незаконного позбавлення особи права власності на житло.

Підсумовуючи, ВС ще раз наголосив на своєму висновку: звернення стягнення на нерухоме майно - будинок, в якому проживає боржник, може бути застосоване в останню чергу, що визначено частинами першою, третьою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження".

Аналізуйте судовий акт: Реалізація майна подружжя на публічних торгах без згоди одного з подружжя порушує право останнього на вільне користування і розпорядження ним (ВС/КЦС у справі № 462/518/18 від 01.04.2020)

У даній справі позивач звернулась до суду із вимогами про визнання недійсними електронних торгів, протоколу та акту проведення таких торгів, а також свідоцтва про право власності виданого на підставі вказаних документів.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що нею у шлюбі разом із чоловіком було придбано квартиру, яка є їх спільною сумісною власністю, однак право власності на вказану квартиру зареєстровано за її чоловіком. Однак у подальшому шлюб було розірвано.

Через деякий час після розірвання шлюбу вказану квартиру було реалізовано на публічних торгах про проведення яких вона не знала та своєї згоди на таку продаж не давала.

Судом першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд позов було задоволено.

Вказані рішення було обґрунтовано тим, що згадана вище квартира є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання. За таких обставин відчуження належної позивачці частки в квартирі на публічних торгах без її згоди порушує її право як співвласника цього майна на вільне користування і розпорядження ним, що є неприпустимим.

В свою чергу організатором публічних торгів на вказані рішення було подано касаційну скаргу, які Касаційний цивільний суд залишив без задоволення з нижче наведених підстав.

Так, КЦС у своїй постанові зазначив, що відповідно до статті 60 СК України, норми якої кореспондуються з положеннями ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Водночас розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ст. 68 СК України)

При цьому згідно ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За положеннями частини третьої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Проте, приватний виконавець у порушення вказаної норми тільки пересвідчився в тому, що квартира зареєстрована на боржника і не з`ясував його сімейний стан та не встановив, чи придбана квартира в період шлюбу.

Таким чином із врахуванням того, що вказана квартира є спільною сумісною власністю пордружжя, як така, що придбана ними у період шлюбу, відчуження належної позивачу частки у квартирі на електронних торгах без її згоди є порушенням прав позивача як співвласника вказаного майна.