Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.07.2021 року у справі №380/3752/20
Постанова від 14.03.2024 року у справі №380/3752/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року

м. Київ

справа №380/3752/20

адміністративне провадження № К/9901/25938/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №380/3752/20

за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року, ухвалені у складі головуючого судді Потабенко В.А., та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року, прийняті в складі колегії суддів: головуючого Запотічного І.І., суддів Глушка І.В., Довгої О.І.,

У С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст позовних вимог і оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, мотиви їхнього ухвалення

1. У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС - голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13 квітня 2020 року №111-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити його на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС з 13 травня 2020 року;

- зобов`язати Галицьку митницю Держмитслужби вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу в Галицьку митницю Держмитслужби;

- стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу без урахування сум обов`язкових до сплати податків та внесків;

- стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь позивача здійснені ним судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 10000 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він працював у митних органах України та обіймав посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС, з якої його протиправно звільнено. Позивач зазначав про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби; що 21 грудня 2019 року Львівською митницею ДФС видано наказ №666 «Про попередження про наступне вивільнення», яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII) згідно списку, до якого було включено також позивача, проте відповідного попередження про наступне вивільнення згідно з чинними на той момент законами йому ніхто так і не вручив. Лише 10 березня 2020 року ОСОБА_1 вручено попередження про наступне вивільнення із займаної посади у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та одночасно повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи. Наказ Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року №111-о, яким ОСОБА_1 15 квітня 2020 року звільнено із займаної посади, на переконання останнього, є протиправним, прийнятим із порушенням норм права, без зазначення передбачених законом підстав звільнення. ОСОБА_1 указував, що Львівська митниця ДФС застосувала законодавство України про працю, яке не могло застосовуватися у правовідносинах у ході реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» (далі - Постанова КМУ від 02 жовтня 2019 року №858) та наказу ДФС України від 25 листопада 2019 року №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС». Рішення про припинення Львівської митниці ДФС внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) 28 листопада 2019 року, тобто до набрання чинності Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» (далі - Закон №440-IX) і Законом України від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», а тому норми цих Законів не підлягали застосуванню до відповідних правовідносин. Також ОСОБА_1 зазначав, що до 13 лютого 2020 року Закон №889-VIII не визначав жодних особливостей попередження про наступне вивільнення державних службовців і до правовідносин щодо попередження про його вивільнення підлягали застосуванню положення КЗпП України, а тому Львівською митницею ДФС порушено порядок попередження позивача про вивільнення, визначений КЗпП України, не виконано обов`язку щодо пропонування іншої роботи, тобто по працевлаштуванню, не застосовано переважне право, не проведено консультацій з профспілковим органом, проведено звільнення в період дії карантину та законодавчих обмежень на звільнення, не враховано його особу.

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року №111-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на роботі в Львівській митниці ДФС на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС з 16 квітня 2020 року. Стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 57965,04 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 7073,16 грн допущено до негайного виконання.

4. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що оскаржуваний наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС - голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13 квітня 2020 року №111-о «Про звільнення ОСОБА_1 » є таким, що прийнятий не у відповідності до закону, безпідставно, не у спосіб, визначений законом, без урахування всіх обставин, що мають значення для справи, відтак, є протиправним і підлягає скасуванню. З огляду на те, що позивача було звільнено з Львівської митниці ДФС 15 квітня 2020 року, він підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого був протиправно звільнений, а саме на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС з 16 квітня 2020 року, зі стягненням на його користь з Львівської митниці ДФС середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 57965,04 грн (345,03 грн (середньоденний заробіток) х 168 робочих днів (з 16 квітня 2020 року по день, що передує поновленню на посаді, - 16 грудня 2020 року включно)).

5. У січні 2021 року представник позивача звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у цій справі щодо стягнення з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 понесених ним судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у сумі 16000 грн.

6. Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року задоволено частково заяву представника позивача про стягнення витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги у цій справі. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 11452 грн судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.

7. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що враховуючи складність справи, обсяг послуг, якість виконаних адвокатом робіт і витрачений час, на користь позивача необхідно стягнути з відповідача - Галицької митниці Держмитслужби - за рахунок бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11452 грн.

8. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року - без змін.

9. Приймаючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання протиправним і скасування оскаржуваного наказу, поновлення позивача на займаній до звільнення посаді та стягнення на його користь з Львівської митниці ДФС середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначивши, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

10. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишено без задоволення, а додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року - без змін.

11. Приймаючи зазначену постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив додаткове судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. Галицька митниця Держмитслужби подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року і прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у частині задоволених позовних вимог та у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

13. Як на підставу оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року скаржник послався на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини третьої статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року.

14. Галицька митниця Держмитслужби стверджує про те, що згідно з частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №440-IX суб`єкт призначення або керівник державної служби не зобов`язаний був пропонувати працівнику іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі; жодного порушення під час звільнення ОСОБА_1 допущено не було; оскаржуваний наказ від 13 квітня 2020 року №111-о «Про звільнення ОСОБА_1 » видано Львівською митницею ДФС з дотриманням норм законодавства, що проігноровано судами попередніх інстанцій.

15. Щодо підстав оскарження додаткового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року, то Галицька митниця Держмитслужби зазначила про формальний підхід судів до розгляду питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу та неврахування усіх доводів митного органу. Скаржник послався на висновки, зроблені Верховним Судом у постановах від 22 грудня 2018 року в справі №826/856/18, від 24 січня 2019 року в справі №910/15944/17, від 15 квітня 2020 року в справі №199/3939/18-ц, від 09 червня 2020 року в справі №466/9758/16-ц, від 11 червня 2020 року в справі №821/227/17, а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц.

IІІ. Рух справи у суді касаційної інстанції

16. 15 липня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року в справі №380/3752/20.

17. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 липня 2021 року для розгляду справи №380/3752/20 (провадження №К/9901/25938/21) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Жука А.В., суддів Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

18. Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року в справі №380/3752/20 залишено без руху.

19. Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2021 року клопотання Галицької митниці Держмитслужби про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Визнано причини пропуску строку на касаційне оскарження поважними та поновлено процесуальний строк. Відкрито касаційне провадження за скаргою Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року в справі №380/3752/20 на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

20. 27 вересня 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Качмара І.О. надійшов відзив на указану касаційну скаргу із проханням залишити її без задовлення, а оскаржувані рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року - без змін, оскільки вони прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.

21. 16 вересня 2022 року до Верховного Суду від Галицької митниці Держмитслужби надійшла заява про поворот виконання судового рішення у справі №380/3752/20.

22. Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Галицької митниці Держмитслужби про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень у справі №380/3752/20.

23. Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року закінчено підготовчі дії у справі №380/3752/20 та призначено її до касаційного розгляду в порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІV. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

24. ОСОБА_1 працював у митних органах України, з 21 червня 2019 року обіймав посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС.

25. Постановою КМУ від 02 жовтня 2019 року №858 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1 (пункт 1 Постанови), у тому числі Галицьку митницю Держмитслужби. До того ж пунктом 2 цієї Постанови вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2, зокрема реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.

26. З метою реалізації пункту 2 Постанови КМУ від 02 жовтня 2019 року №858 ДФС України 25 листопада 2019 року видано наказ №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС», відповідно до пункту 1 якого розпочато реорганізацію митниць ДФС, у тому числі Львівської митниці. Згідно з пунктом 2 цього наказу утворено комісії з реорганізації митниць ДФС, а пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Наказом ДФС України від 24 березня 2020 року №14-рг внесено зміни до пункту 4 наказу від 25 листопада 2019 року №30-рг, замінивши слова «три місяці» на «шість місяців».

27. За даними Реєстру 14 листопада 2019 року проведена державна реєстрація юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.

28. Інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС внесено до Реєстру 28 листопада 2019 року.

29. Розпорядженням КМУ від 04 грудня 2019 року №1217-р «Питання Державної митної служби» погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою КМУ від 06 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.

30. Відповідно до розпорядження КМУ про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 00:00 год 08 грудня 2019 року.

31. 21 грудня 2019 року Львівською митницею ДФС було видано наказ №666 «Про попередження про наступне вивільнення», яким наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII згідно списку, до якого також включено ОСОБА_1 , який про наступне вивільнення попереджений не був.

32. Наказом Львівської митниці ДФС від 07 лютого 2020 року №03 скасовано зазначений наказ від 21 грудня 2019 року №666 як такий, що нереалізований у зв`язку з тривалою відсутністю на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів, передбачених цим наказом, зміною складу Комісії, невиконанням цього наказу, внесенням змін до КЗпП України.

33. Наказом Львівської митниці ДФС від 10 березня 2020 року №07 «Про попередження про наступне вивільнення» наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України згідно списку, до якого також включено ОСОБА_1 .

34. 10 березня 2020 року ОСОБА_1 ознайомлений під підпис з попередженням про наступне вивільнення із займаної посади у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Одночасно ОСОБА_1 було повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи.

35. Наказом в.о. начальника Львівської митниці ДФС - голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13 квітня 2020 року №111-о «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 15 квітня 2020 року із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підстава: попередження про наступне вивільнення від 10 березня 2020 року.

36. Уважаючи своє звільнення незаконним, указаний наказ протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

37. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

38. Спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон №889-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Цим Законом визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

39. Дія Закону №889-VIII поширюється на державних службовців, у тому числі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; інших державних органів (пункти 2, 8 частини другої статті 3 цього Закону).

40. Приписами частин першої-третьої статті 5 Закону №889-VIII закріплено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

41. Частиною п`ятою статті 22 Закону №889-VIII визначено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

42. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

43. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.

44. Приписами частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.

45. За змістом абзацу першого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

46. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає КЗпП України, відповідно до статті 40 якого трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у визначених випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої цієї статті). Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

47. Механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів визначає Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074, у пунктах 1, 4, 5 якого зазначено, що дія цього Порядку поширюється на центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом та їх територіальні органи, крім випадків, коли Конституцією та законами України визначені інші особливості порядку їх утворення, реорганізації або ліквідації. Орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

VІ. Позиція Верховного Суду

48. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

49. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

50. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

51. Касаційне провадження у справі №380/3752/20 відкрите на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

52. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваним судовим рішенням судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.

53. Предметом спору в цій справі є правомірність наказу в.о. начальника Львівської митниці ДФС - голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13 квітня 2020 року №111-о «Про звільнення ОСОБА_1 », яким звільнено позивача 15 квітня 2020 року з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією державного органу.

54. За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

55. У частині третій статті 5 Закону №889-VIII, який є спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, чітко визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

56. Згідно з частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII (у редакції до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - Закон №117-IX)) процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалася законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалося лише у разі, якщо державного службовця не можна було перевести на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовився від такого переведення.

57. 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №117-IX, яким внесені зміни та доповнення до Закону №889-VIII, зокрема частиною першою статті 83 цього Закону (у редакції Закону №117-IX) передбачено, що державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

58. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

59. 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон №440-IX, яким частину третю статті 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом першим такого змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

60. Водночас приписами частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VІІІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX) визначено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

61. Вирішальним для правильного вирішення цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, ураховуючи неодноразове внесення змін до Закону №889-VIII.

62. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

63. Конституційний Суд України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

64. Отже, за загальним правилом, норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тож до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

65. Як наголосив Верховний Суд у постановах від 16 лютого 2022 року в справах №380/3389/20, №380/3435/20, №380/3654/20, №380/4357/20, від 07 липня 2022 року в справі №380/3754/20, від 28 липня 2022 року в справі №380/6958/20 та інших, правовідносини щодо звільнення між роботодавцем і працівником, зокрема у разі реорганізації підприємства, виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення.

66. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що позивач попереджений про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією державного органу 10 березня 2020 року, а 15 квітня 2020 року він звільнений оскаржуваним наказом від 13 квітня 2020 року №111-о.

67. Таким чином, процедура звільнення державного службовця у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне вивільнення, а так само і на момент видання оскаржуваного наказу про звільнення, у цій справі врегульована нормами Закону №889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами №117-IX та №440-IX), що виключає застосування до спірних правовідносин КЗпП України.

68. Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 09 червня 2022 року в справі №380/3269/20, від 28 липня 2022 року в справах №140/6353/20, №380/3613/20, №380/3645/20, №380/3655/20, від 03 серпня 2022 року в справі №380/3764/20 та інших.

69. Після подання касаційної скарги у цій справі Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування норми частини третьої статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №440-IX.

70. Зокрема, у постановах від 28 липня 2021 року в справі №640/11024/20, від 08 грудня 2021 року в справі №380/3646/20, від 16 лютого 2022 року в справах №380/3389/20, №380/3435/20, №380/3654/20, №380/4357/20, від 22 лютого 2022 року в справі №380/3547/20, від 09 червня 2022 року в справах №380/3269/20, №380/3833/20, від 07 липня 2022 року в справі №380/3754/20, від 14 липня 2022 року в справі №380/3838/20, від 19 липня 2022 року в справах №380/3677/20, №380/3753/20, від 28 липня 2022 року в справах №140/6353/20, №380/3613/20, №380/3645/20, №380/3655/20, №380/6958/20, від 03 серпня 2022 року в справі №380/3764/20, від 15 вересня 2022 року в справах №380/3624/20, №380/3661/20, від 19 вересня 2022 року в справі №380/3444/20, від 20 вересня 2022 року в справі №380/3348/20, від 08 грудня 2022 року в справі №380/3644/20, від 15 лютого 2024 року в справі №380/3441/20, від 21 лютого 2024 року в справі №380/3574/20 та інших Верховним Судом досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ (у редакції Закону №117-IX) у сукупності з нормами частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №440-IX).

71. У наведених постановах Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

72. Аналізуючи норми Закону №889-VIII, якими визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оскаржуваного наказу, Верховний Суд зробив висновок про те, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати працівнику іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

73. Водночас не має підстав для застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України щодо обов`язку пропозиції вакантних посад при реорганізації державного органу, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до спеціального закону - Закону №889-VIII, шляхом виключення із попередньої редакції речення, яке визначало наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати обов`язок пропонування посад.

74. Такого підходу Верховний Суд дотримувався і у постанові від 23 грудня 2021 року в справі №380/3551/20, де також зазначив, що вжите у пункті 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII слово «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з переведення без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Вирішення питання переведення чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

75. У цій справі Верховний Суд ураховує, що редакції статей 41, 87 Закону №889-VIIІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX, які набули чинності з 25 вересня 2019 року, та із Законом №440-IX, які набули чинності з 13 лютого 2020 року) були чинними як на момент попередження позивача про наступне вивільнення (10 березня 2020 року), так і на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення (13 квітня 2020 року), та, відповідно, підлягали застосуванню.

76. До того ж Верховний Суд зазначає, що наказом ДФС України від 25 листопада 2019 року №30-рг розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС і утворено Комісію з її реорганізації, проте вказані дії не породжували для позивача правових наслідків, оскільки правовідносини щодо звільнення між роботодавцем і працівником, зокрема у разі реорганізації підприємства, виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Водночас невиконання усіх необхідних заходів з реорганізації у визначені головою Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС строки не зупиняє та не відміняє саму реорганізацію, яка триває до моменту внесення до Реєстру запису про припинення юридичної особи у зв`язку з реорганізацією. Із попередженням про наступне вивільнення позивач ознайомлений 10 березня 2020 року та 15 квітня 2020 року звільнений наказом від 13 квітня 2020 року №111-о. На цей момент діяла редакція Закону №889-VIІI, яка врегульовувала процедуру звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

77. Як слідує із матеріалів цієї справи, Львівською митницею ДФС дотримано обов`язок завчасного попередження позивача про наступне вивільнення у межах строків і в порядку, установлених Законом №889-VIII. Тому висновки судів попередніх інстанцій про недотримання відповідачем строків і порядку попередження позивача про наступне вивільнення є помилковими.

78. З приводу висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності вакантних посад і допущених порушень у частині незабезпечення права позивача на переведення, Верховний Суд указує, що до спірних правовідносин застосовуються норми спеціального закону, тобто Закону №889-VIІI, якими на відповідача не був покладений обов`язок забезпечити працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання переведення законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

79. Ураховуючи викладене, безпідставними є посилання судів на кількісний склад працівників відповідного митного органу.

80. Разом із тим, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуваний наказ від 13 квітня 2020 року №111-о про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин і підстав звільнення останнього, оскільки зі змісту цього наказу слідує, що у ньому вказано підставу для його видання (попередження про наступне вивільнення, у якому чітко й конкретно окреслено, що воно надається у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС) та чітко зазначено підстави звільнення (пункт 4 частини першої статті 83, пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII); у наказі вказано дату припинення трудових відносин.

81. В обсязі установлених судами у цій справі фактичних обставин, ураховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування норм частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №440-IX) та пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-IX), Суд дійшов висновку про дотримання Львівською митницею ДФС установленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII та, відповідно, про відсутність правових підстав для задоволення позову.

82. Суди першої та апеляційної інстанцій не проаналізували належним чином обставини, які склалися у спірних правовідносинах, неправильно розтлумачили норми матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

83. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

84. За таких обставин, з огляду на приписи статей 341 351 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року в справі №380/3752/20 підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

85. Галицька митниця Держмитслужби у цьому касаційному провадженні оскаржує також додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року, яким стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 11452 грн судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року, якою залишено без змін указане додаткове рішення суду першої інстанції.

86. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

87. За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

88. Приписами частини першої статті 252 КАС України визначено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення (частина друга статті 252 КАС України).

89. Отже слідує, що КАС України передбачає процесуальний інститут додаткового судового рішення, яким вирішуються окремі вимоги, які не були вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувалися докази (для рішень/постанов), або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Окрім того, додаткове судове рішення може прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.

90. Наведене свідчить про те, що додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

91. З огляду на результат перегляду в касаційному порядку рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року в справі №380/3752/20, а також ураховуючи, що в разі відмови у задоволенні позовних вимог судові витрати відшкодуванню не підлягають, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року, як і постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року, якою було залишено без змін додаткове рішення суду першої інстанції, у цій справі також підлягають скасуванню.

92. Щодо поданої Галицькою митницею Держмитслужби заяви про поворот виконання судового рішення, Верховний Суд зазначає таке.

93. Як указує Галицька митниця Держмитслужби, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року в справі №380/3752/20 ОСОБА_1 було виплачено 57965,04 грн як суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

94. За правилами пункту 3 частини першої статті 380 КАС України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він відмовляє в позові повністю.

95. Статтею 381 КАС України, якою визначені особливості повороту виконання в окремих категоріях адміністративних справ, передбачено, що поворот виконання рішення, зокрема, про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

96. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19, з`ясовуючи природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, дійшла висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

97. Таким чином, виплачений ОСОБА_1 на виконання судових рішень у справі №380/3752/20 середній заробіток за час вимушеного прогулу не може бути стягнутий з позивача у межах процедури повороту виконання судового рішення.

98. Такого ж підходу дотримувався Верховний Суд у постановах від 20 вересня 2022 року в справі №380/4214/20, від 08 грудня 2022 року в справі №380/3644/20, від 15 лютого 2024 року в справі №380/3441/20 та інших.

99. Із урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Галицької митниці Держмитслужби про поворот виконання судового рішення у справі №380/3752/20.

VІІ. Судові витрати

100. Підстави для здійснення розподілу судових витрат, з огляду на результат касаційного розгляду, відсутні.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 380 381 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задовольнити.

2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року в справі №380/3752/20 скасувати.

3. Ухвалити у справі №380/3752/20 нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю.

4. Додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року в справі №380/3752/20 скасувати і відмовити у задоволенні заяви представника позивача про стягнення судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги у справі №380/3752/20.

5. У задоволенні заяви Галицької митниці Держмитслужби про поворот виконання судового рішення у справі №380/3752/20 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду