30.10.2017 | Автор: Ксенія Гольдарб
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Зняття арешту з майна у кримінальному провадженні: теорія та практика (частина 2).

І. Позитивна судова практика, яка може стати у нагоді адвокату під час підготовки клопотання про скасування арешту майна або апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді про накладення арешту.

  1. Непогано вмотивована ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києві від 28.03.2017 року у справі №761/9724/17: «Зі змісту вказаної ухвали слідчого судді вбачається, що підставою для накладення вказаного арешту стало існування достатніх підстав вважати, що майно, яке зазначене у клопотанні прокурора, підпадає під критерії ст. 98 та ч. 1 ст. 170, п. 1, 4 ч. 2 ст. 170 та ч. 3 ст. 170 КПК України, тому на зазначене майно було накладено арешт з метою забезпечення його збереження (оскільки наявні достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям речового доказу), а також відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, забезпечення заявленого у подальшому цивільного позову.

У відповідності до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження-судом.

Читайте статтю: Зняття арешту з майна у кримінальному провадженні: теорія та практика (частина 1).

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Представник ТОВ "АВЕСТА ТРЕЙДІНГ", як власника майна, не був присутнім при розгляді питання про арешт майна. Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність в ТОВ "АВЕСТА ТРЕЙДІНГ" права на звернення до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.

Згідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та /або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1)збереження речових доказів; 2)спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Згідно ч. 2 ст. 173 ПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати: 1)правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт накладався у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт накладається у випадках, передбачених п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу);4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 5) розумність та спів розмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно із ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обмежень, 3 листопада 2015 року за ТОВ "АВЕСТА ТРЕЙДІНГ" (код ЄЛРПОУ 39142186) було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (літ. "А"), загальною площею 40,8 кв. м, у АДРЕСА_1…

Статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак вони мають бути об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Під час судового розгляду встановлено, що незважаючи на те, що досудове розслідування в кримінальному провадженні триває протягом тривалого часу, відомості про причетність до злочину службових осіб ТОВ "АВЕСТА ТРЕЙДІНГ" не внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, стосовно нього не здійснюється досудове розслідування, жодній посадовій особі ТОВ "АВЕСТА ТРЕЙДІНГ" про підозру у вчиненні злочину не повідомлено, не встановлено потерпілого у кримінальному провадженні у розумінні ст. 55 КПК України, тобто фізичної особи, який внаслідок шахрайського заволодіння вищезазначеним нерухомим майном завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, або юридичної особи, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, не пред'явлено цивільного позову, версія органу досудового розслідування про те, що майно ТОВ "АВЕСТА ТРЕЙДІНГ", зазначене в ухвалі про арешт майна, є предметом, доказом злочину, засобом та знаряддям його вчинення, належним чином не досліджена та не підтверджена допустимими в розумінні ст. 86 КПК України доказами.

Викладені обставини свідчать, що ризики, що стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, а саме арешту майна ТОВ "АВЕСТА ТРЕЙДІНГ", відсутні, що обґрунтовано матеріалами доданими до клопотання та представником заявника у судовому засіданні, тоді як прокурором не наведено додаткових доводів в обґрунтування наявних ризиків, як підстави для подальшого втрачання у права особи, в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Слідчий суддя також приймає до уваги та враховує ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як орган досудового розслідування не представив слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що віднесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом. Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у правомірне володіння ТОВ "АВЕСТА ТРЕЙДІНГ" належним йому майном на підставі зазначених обставин. У зв'язку з чим вважає доцільним скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження».

2. Іншим позитивним для захисників прикладом скасування арешту майна в порядку ст. 174 КПК України є ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09.08.2017 року у справі №757/43411/17-к: «Заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема арешт майна, носить у собі тимчасовий характер. Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Виходячи із аналізу викладеного, вказана норма пов'язує право слідчого судді на скасування арешту майна, із можливістю надання учасникам процесу, доказів та відомостей, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба та доведеності перед слідчим суддею їх законності та переконливості.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ісмаїлов проти Росії" від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі "Бакланов проти Російської Федерації", Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі "Фрізен проти Російської Федерації", Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Слідчому судді не надано даних, що станом на час розгляду даного клопотання про скасування арешту майна в кримінальному провадженні То Тієну Туану повідомлено про підозру, при цьому слід наголосити на тому, що ОСОБА_3 не є жодним, з перелічених у ч. 5 ст. 170 КПК України, суб'єктом кримінального провадження.

У судовому засіданні представником заявника наголошувалось на тому, що ОСОБА_3 є законним та добросовісним власником зазначених ним у клопотанні заарештованого майна, що було придбано та зареєстровано у передбаченому законом порядку та реалізовував своє право щодо свободи користування та розпорядження, як добросовісний набувач майна. За таких обставин, слідчий суддя вважає, що на даній стадії досудового розслідування не доведено, що є необхідність у забезпеченні кримінального провадження, як арешт майна, з чим кримінально процесуальний закон пов'язує можливість скасування арешту майна.

Враховуючи, що у матеріалах клопотання відсутні достатні докази вчинення злочину за участю ОСОБА_3, наявність підстав вважати, що існує правова підстава для арешту майна взагалі спростовується. Тобто спростовується той факт, що арештована майно належне ОСОБА_3, здобутте незаконним шляхом, а відтак клопотання підлягає задоволенню».

3. В ухвалі слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09.12.2016 року у справі №757/54805/16-к зазначається наступне: «При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також за умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна у відповідності до ст. ст. 94, 132, 173 КПК України слідчий суддя повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу арешту майна; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального судочинства.

Водночас, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", п. п. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

У відповідності до положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17.07.97 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Як вбачається з матеріалів клопотання право власності на 1/4 частину квартири, за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_2 набула на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 2-506 від 02.04.2013, чим спростовуються доводи органу досудового розслідування, що вказане майно набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину, чи отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину. Також на переконання слідчого судді підлягає скасуванню арешт на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_4, оскільки його набуто ОСОБА_2 07.10.2010, тобто до початку періоду існування обставин, що інкримінується ОСОБА_3, а саме, 2011-2013 р.р.».

4. Ухвала слідчого судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15.11.2016 року у справі № 219/10484/16-к, якою клопотання власника про скасування арешту майна задоволено, обґрунтоване наступним: «Ухвалою слідчого судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області Чопик О.П. від 07.06.2016 року був накладений арешт у кримінальному провадженні N 42016051100000185 від 06.04.2016 року на 10140 доларів США, які були вилучені за протоколом обшуку від 01.06.2016 року квартири АДРЕСА_1, в якій на підставі договору оренди проживав інспектор прикордонної служби 2 категорії ВПС "Бахмут" ОБПК "Костянтинівка" Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України ОСОБА_2. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 16.06.2016 року ухвала слідчого судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07.06.2016 року про накладення арешту на зазначене майно у вигляді 10140 доларів США залишена без змін. Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4, яка є матір'ю ОСОБА_2, показала, що вилучені 01.06.2016 року за адресою проживання її сина грошові кошти в розмірі 10140 доларів США є власністю родини ОСОБА_2, яка призначалась для організації весілля ОСОБА_2, яке мало відбутися в липні 2016 року.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасований повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. За вимогою ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином, слід визнати, що згадані грошові кошти в розмірі 10140 доларів США як речові докази повинні підтверджувати подію кримінального правопорушення та винуватість певних осіб у вчиненні цього кримінального правопорушення, які є предметом доказування у кримінальному провадженні N 42016051100000185 від 06.04.2016 року.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження. При цьому даний захід забезпечення кримінального провадження може застосовуватися згідно з п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України лише у разі, якщо слідчий, прокурор доведе потреби досудового розслідування у такому ступені втручання у права особи розпоряджатися своєю власністю. Разом з тим, в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження N 42016051100000185 від 06.04.2016 року, яке триває вже більше півроку, не встановлено, що арештовані грошові кошти в розмірі 10140 доларів США є процесуальним доказом наявності події злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та винуватості певних осіб у його вчиненні.

В судовому засіданні прокурором ніяк не спростовані показання свідка ОСОБА_4, що ці кошти є власністю родини ОСОБА_4, які призначались для організації весілля ОСОБА_2 При цьому сам ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності в межах кримінального провадження N 42016051100000185 від 06.04.2016 року як особа, що підозрюється у вчиненні злочину, передбаченому ч. 3 ст. 368 КК України, не притягається. У зв'язку з цим слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання ОСОБА_2 про скасування арешту майна у вигляді грошових коштів у розмірі 10140 доларів США у даному кримінальному провадженні підлягає задоволенню, оскільки в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, обумовлена необхідності досягнення дієвості цього провадження як мети застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження, встановленого ч. 1 ст. 131 КПК України, та виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України, за якими у кримінальному провадженні повинна забезпечуватися охорона прав і законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура».

5. Заслуговує на увагу представників адвокатської спільноти й наступна ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19.09.2017 року у справі №757/53580/17-к: «Як вбачається з матеріалів проваджень, метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів, а саме зернових культур, що належать ТОВ "Девайс ЛТД", які на думку органу слідства здобуті кримінально протиправним шляхом, тобто відповідають критеріям ст. 98 КПК України.

У судовому засіданні встановлено, що відсутні докази, які підтверджують той факт, що службовими особами ТОВ "ДЕВАЙС ЛТД", в порушення діючого законодавства вчинялися дії, спрямовані на незаконне збагачення шляхом ухилення від сплати податків до державного бюджету, а також про те, що зернові культури, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення і відповідають критеріям ст. 98 КПК України.

Прокурором в судовому засіданні не доведено відповідність майна, на яке накладено арешт критеріям, визначеним ст. 98 КПК України. При цьому, долучена прокурором до матеріалів клопотання постанова про визнання вказаних зернових речовими доказами в кримінальному провадженні також таких даних не містить. Приймаючи таке рішення прокурор обмежився виключно цитуванням ст. 98 КПК України, без будь -якої вказівки про можливу належність арештованого майна до речових доказів.

У судовому засіданні встановлено, що слідчим органом належним чином не доведено наявності обґрунтованої підозри в тому, що службовими особами ТОВ "ДЕВАЙС ЛТД", в порушення діючого законодавства вчинялися дії, спрямовані на незаконне збагачення шляхом ухилення від сплати податків до державного бюджету, а також того, що зернові культури, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Також, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу). Окрім того, прокурор у клопотанні про арешт майна, посилався на те, що обставини кримінального провадження стосуються періоду з лютого по квітень 2017 року, а зернові культури на які накладено арешт, закуплено ТОВ "ДЕВАЙС ЛТД" влітку 2017 року, та таким чином воно не може бути взагалі яким-небудь речовим доказом або предметом злочинів, про які вказано в оскаржуваній ухвалі слідчого судді.

Таким чином, вирішуючи питання про арешт майна ТОВ "ДЕВАЙС ЛТД", не була врахована можливість використання зернових культур як доказу у кримінальному провадженні, та в порушення положень частини третьої статті 132 КПК був накладений арешт на майно ТОВ "ДЕВАЙС ЛТД", без доведення прокурором наявності обґрунтованої підозри в тому, що службовими особами підприємства в порушення діючого законодавства вчинялися дії, спрямовані на незаконне збагачення шляхом ухилення від сплати податків до державного бюджету, а також можливості виконання завдання, для виконання якого прокурор звернувся із клопотанням про арешт майна. За таких обставин, слідчий суддя вважає, що на даній стадії досудового розслідування не доведено, що є необхідність у забезпеченні кримінального провадження, як арешт майна ТОВ "ДЕВАЙС ЛТД", з чим кримінально процесуальний закон пов'язує можливість скасування арешту майна».

6. Обґрунтованими та корисними є висновки слідчого судді  Печерського районного суду м. Києва від 11.08.2017 року у справі № 757/40934/17-к: «При накладенні арешту на грошові кошти, які перебувають на рахунках ТОВ "ХОРОС", слідчим суддею, з огляду на дані досудового розслідування в кримінальному провадженні, було встановлено наявність достатніх правових підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, з метою збереження речових доказів, а саме те, що грошові кошти на рахунку ТОВ "ХОРОС" відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Проте, під час розгляду вказаного клопотання про скасування арешту майна, не надано суду не надано допустимих, в розумінні ст. 86 КПК України, доказів на підтвердження того, що арештоване майно було одержане злочинним шляхом, внаслідок вчинення кримінального правопорушення, чи є знаряддям злочину.

Слідчий суддя погоджується з доводами клопотання представників ТОВ "ХОРОС", що грошові кошти у безготівковій формі на банківському рахунку (без найменування номіналів купюр, їх серійних номерів та інших родових та індивідуальних ознак, властивих для готівкових коштів), не підпадають під визначення речових доказів в кримінальному провадженні, оскільки не є матеріальними об'єктами, які можуть зберегти сліди злочинів. Належними та допустимими речовими доказами в даному випадку могли б бути документи про рух коштів, отримані в установленому законом порядку (ст. 160, 162 КПК України).

Крім того, слідчий суддя враховує ту обставину, що орган досудового розслідування звертаючись з клопотанням про арешт майна з метою забезпечення збереження речового доказу, першочергово має визнати майно, на яке він просить накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні шляхом винесення про це постанови, в якій має зазначити підстави визнання майна речовим доказом, з огляду на положення ст. 98 КПК України, проте, таких дій органом досудового розслідування вчинено не було, в матеріалах по розгляду клопотання відсутня постанова про визнання грошових коштів на банківських рахунках ТОВ "ХОРОС" речовими доказами, як і не зазначено та належним чином не обґрунтовано, яким чином грошові кошти мають відношення до кримінального провадження, які саме сліди вчинення злочину могли залишитися на них та чи можна взагалі їх використовували як речовий доказ у кримінальному провадженні.

Наведені обставини свідчать про відсутність підстав для накладення арешту саме з метою забезпечення збереження речового доказу, а іншої мети ініціатором клопотання про накладення арешту не було зазначено та не було визначено слідчим суддею під час розгляду такого клопотання.

ІI. Найпоширеніші підстави для відмови у задоволенні клопотання власника майна (його представника) про скасування арешту в порядку ст. 174 КПК України (рейтинг відмов підготований за результатами аналізу судової практики за 2016-2017 роки):

  1. Арештоване майно визнано речовим доказом по справі, досудове слідство триває і в подальшому може виникнути необхідність у проведенні експертиз та процесуальних дій з вказаним майном (ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 17.08.2017 року у справі № 520/6482/17; ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30.08.2017 року у справі № 761/27453/17; ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.11.2016 року у справі № 757/50979/16-к; ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 29.09.2017 року у справі № 761/32380/17 тощо).
  2. До клопотання про скасування арешту майна не долучено ухвалу слідчого судді, якою арешт на майно був накладений (ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 06.07.2017 року у справі № 520/4767/17; ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 18.05.2017 року у справі № 761/14738/17; ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.07.2017 року у справі № 757/38812/17-к).
  3. Заявником не доведено право власності на арештоване майно (ухвала слідчого судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 22.12.2015 року у справі №219/11562/15-к; ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 06.07.2017 року у справі № 520/4767/17).
  4. Обґрунтованість накладення арешту на майно, належне заявнику, вже була перевірена іншим слідчим суддею, а доказів, які б свідчили про те, що в рамках кримінального провадження відпала потреба в арешті майна, особою, яка звернулася з клопотанням, слідчому судді не надано (ухвала слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 06.03.2017 року у справі № 752/3363/17; ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 17.08.2017 року у справі № 520/6482/17).

Автор статті: Адвокат АО «Гольдарб. Едвайс»

Ксенія Гольдарб

 

31
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення