Спори щодо зобов’язань ФОП, яка на дату подання позову втратила такий статус, перед іншими юрособами розглядаються в порядку господарського судочинства (ВС/ВП № 127/23144/18 від 09.10.2019)

Фабула судового акту: До уваги читача пропонується судове рішення Великої Палати Верховного Суду предметом якої є визначення предметної юрисдикції спорів за зобов’язаннями фізичної особи-підприємця, яка на момент подання позову такий статус втратила.

Незважаючи на те, що дане питання неодноразово вирішувалось вищою судовою інстанцією у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 та від 5 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 запропоноване судове рішення стане у нагоді усім юристам, які практикують в галузі цивільного та господарського судочинства.

У даній справі банк звернувся до суду загальної юрисдикції із позовом до ФОП про стягнення з останньої кредитної заборгованості. При цьому важливим фактом є те, що на момент подачі вказаного позову зазначена особа припинила свою господарську діяльність та була «закрита».

Місцевий загальний суд провадження у справі закрив з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник у зв`язку зі здійсненням відповідачем господарської діяльності. З таким рішенням погодився і апеляційний суд.

На зазначені рішення банком подано касаційну скаргу.

Проте, Велика Палата вирішуючи зазначений юрисдикційний спір зазначила, що відповідно до положень ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Згідно ст. 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу.

Отже господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Порушення предметної юрисдикції не є підставою для скасування заходів забезпечення позову (ВС/КЦС № 243/10605/18 від 02.10.2019)

Законність дій/бездіяльності держвиконавців у зведених виконавчих провадженнях за рішеннями судів різних юрисдикцій розглядається у порядку адміністративного судочинства (ВС/ВП № 805/3267/16-а від 24.04.2019)

Спори щодо речових прав на майно громадських організацій, що є самостійними юридичними особа, відносяться до правовідносин у сфері господарювання і підвідомчі господарським судам (ВП ВС, № 915/1674/15, 22.01.19)

Держказначейство не є органом примусового виконання судових рішень, а тому спори щодо його бездіяльності відносяться до адміністративної юрисдикції (ВС/ВП № 905/2087/17 від 31.10.2018)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 127/23144/18

Провадження № 14-460цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк») на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2018 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В., Стадника І. М. у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2018 року АТ «КБ «Приватбанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 грудня 2013 року фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_1. було підписано заяву про відкриття поточного рахунку в цьому банку, згідно з якою відповідач приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування. Відповідно до укладеного договору ОСОБА_1 встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок в електронному вигляді через установлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта, що визначено та врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг, та надано кредит у розмірі 3000 грн. У зв`язку з невиконанням узятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту у відповідача станом на 10 травня 2018 року виникла заборгованість у сумі 24 322,82 грн, яку АТ «КБ «Приватбанк» просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь у судовому порядку.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2018 року відкрито провадження у цій справі.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2019 року, провадження у справі закрито.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник у зв`язку зі здійсненням відповідачем господарської діяльності.

У квітні 2019 року АТ «КБ «Приватбанк» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу аргументовано тим, що господарська діяльність ОСОБА_1 припинена 5 серпня 2014 року, а тому справу слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 липня 2019 року справу

призначено до судового розгляд, а ухвалою від 7 серпня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення судами правил суб`єктної юрисдикції (частина шоста статті 403 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 серпня 2019 справу прийнято та призначено до розгляду.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Звертаючись до суду із цим позовому вересні 2018 року АТ «КБ «Приватбанк» послалося на те, що 17 грудня 2013 року між ним і ОСОБА_1 як підприємцем укладено кредитний договір у вигляді надання кредитного ліміту на поточний рахунок та надано відповідачеві кредит у сумі 3000 грн. ФОП ОСОБА_1 . належним чином не виконував умов договору банківського обслуговування, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь.

Суди встановили, що ОСОБА_1 взято на облік як ФОП 13 грудня 2013 року.

5 серпня 2014 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1. , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб`єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14?144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 5 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відтак норми процесуальних законів наведено тут і далі у редакціїЗакону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.

Разом з тим статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором, укладеним між ним та ФОП ОСОБА_1 .

Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).

Таким чином, однією з ознакгосподарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (стаття 609 ЦК України).

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною третьою статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (тут і далі - у редакції, чинній на час припинення ФОП ОСОБА_1 ) передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51 52 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про належність спору до господарської юрисдикції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки в касаційній скарзі АТ «КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що вона підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, Велика Палата Верховного Суду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, залишає зазначені судові рішення без змін у зв`язку з додержанням при їх ухваленні норм процесуального права щодо визначення суб`єктної юрисдикції справи.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 141 400 402-404 409 410 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді