ВС/ККС: Передача справи для розслідування від одного органу до іншого можлива лише у разі фактичного неефективного досудового розслідування (ВС/ККС у справі № 725/5014/18 від 28.10.2021)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
ВС/ККС: Передача справи для розслідування від одного органу до іншого можлива лише у разі фактичного неефективного досудового розслідування (ВС/ККС у справі № 725/5014/18 від 28.10.2021) - 0_81691700_1636443552_618a25a0c78ad.jpg

Фабула судового акту: Положеннями статті 216 Кримінального процесуального кодексу України визначено справи про які саме злочини повинен розслідувати той чи інший орган. Саме це положення закону вказує на легітимність органу в частині проведення досудового розслідування.

При цьому згідно норм ч. 5 ст. 36 КПК України Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування.

Дана норма є гарантією уникнення свавільного набуття повноважень на розслідування злочинів, які не віднесено до підслідності того чи іншого органу.

При цьому ключовим у даній гарантії є те, що рішення про доручення проведення досудового розслідування може бути прийнято лише у разі неефективного досудового розслідування.

Але на практиці часто трапляється так, що прокурори лише для проформи у своїх постановах вказують на неефективність такого розслідування незважаючи на те, що належний орган навіть і розпочинав слідство.

Звісно, що на такі витівки особливу увагу звертає сторона захисту, наголошуючи судам про недопустимість доказів зібраних нелегітимним органом, що і тягне за собою в кінці кінців постановлення виправдувальних вироків.

У дані справі двох осіб було виправдано у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 332, ч.3 ст.358 КК України.

Апеляційний суд із висновками місцевого суду погодився та залишив виправдувальний вирок в силі.

На вказані рішення стороною обвинувачення було подано касаційну скаргу.

Втім ККС не визнав доводи прокурора обґрунтованими та судові рішення попередніх інстанцій залишив без зміни.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.

Недодержання вказаних вимог має наслідком визнання доказів недопустимими, вони не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, на них не може послатися суд при ухваленні судового рішення.

При цьому з аналізу норм, визначених ст. 87 КПК України випливає, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Тобто здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.

У даній справі незважаючи на положення ст. 216 КПК України досудове розслідування здійснювалось слідчим підрозділом управління СБ в області.

Проте, з постанови прокурора про визначення підслідності вбачається, що першим заступником прокурора області була винесена постанова не про зміну підслідності в наслідок неефективного розслідування, а одразу було порушено правило підслідності та визначено орган досудового розслідування, який неуповноважений здійснювати досудове розслідування.

Постанова про визначення підслідності у даній справі фактично є немотивованою та містить у собі посилання на обставини, що не відповідають дійсності, оскільки починаючи з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалось лише слідчими відділу УСБУ в області. Органами Національної поліції будь-яке досудове розслідування не здійснювалося, а відтак і таке, яке б можна було визнати неефективним, не було проведено.

Тобто передумовою реалізації прокурором передбачених ч. 5 ст. 36 КПК України повноважень має бути здійснення відповідним органом, визначеним у ст. 216 КПК України, досудового розслідування у кримінальному провадженні та встановлення за наслідками такого розслідування його неефективності.

Тому передбачених ч. 5 ст. 36 КПК України підстав доручати здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні іншому органу ніж той, що прямо визначений у ст. 216 КПК України, у прокурора не було.

Фабула судового акту: Порушення підслідності однозначна підстава для визнання доказів недопустимими (ВС/ККС у справі № 761/34909/17 від 14.04.2020)

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, і суд не може на нього посилатися при ухваленні судового рішення (ВС/ККС, справа № 398/5735/14-к,01.03.18)

ВС/ККС: Відсутність постанови про призначення конкретного слідчого (групи слідчих) тягне за собою визнання усіх доказів недопустимими (ВС/ККС у справі № 724/86/20 від 04.10.2021)

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2021року

м. Київ

Справа № 725/5014/18

Провадження № 51-3231 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С.І.,

суддів: Білик Н.В., Ємця О.П.,

при секретарі Ігнатенку Ю.В.,

за участю прокурора Вараниці В.М.,

захисника Чабан А.В.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 220017260000000059за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч.3 ст. 358 КК України

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с. Гаврилівці, Кіцманського району, Чернівецької області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 332, ч.3 ст.358 КК України,

за касаційною скаргою прокурора на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 26 січня 2021 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 31 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачувались в тому, що за попередньою змовою між собою та іншими, невстановленими під час досудового слідства громадянами України здійснили дії по налагодженню каналу незаконного переправлення осіб через державний кордон України з використанням підроблених документів за грошову винагороду. На виконання свого злочинного наміру, та з метою власного збагачення останні здійснили виготовлення та підробку документа для виїзду за кордон, чим сприяли громадянину у незаконному перетинанні через державний кордон України.

Так, 26 березня 2018 року ОСОБА_1 , приблизно о 17 год.30 хв. поряд з відділенням № 1 ТОВ «Нова Пошта», що розміщене в м. Чернівці по вул. Руська, буд. 248о, зустрівся з ОСОБА_3 . В ході зустрічі останній передав ОСОБА_1 дані осіб та грошові кошти в сумі 2800 Євро в обмін на зобов`язання виготовити підроблені документи для переправлення осіб через державний кордон. У період часу з 26 березня по 3 травня 2018 року, ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2 підшукали бланк паспорту громадянина Республіки Литва для виїзду за кордон серійного номеру НОМЕР_1 . У подальшому, вони внесли зміни до первинного змісту документу шляхом вклеювання сторінки з даними про власника поверх первинної сторінки з даними справжнього власника.3 травня 2018 року о 15 год. 50 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи в районі перехрестя вулиць Чкалова та Миколаївської, що в м. Чернівці, особисто передав ОСОБА_3 виготовлений паспорт громадянина Республіки Литва для виїзду за кордон серійного номеру НОМЕР_1 , виданий на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до висновку експерта від 24.05.2018 № 763-К, бланк паспорту громадянина Республіки Литва для виїзду за кордон серійний номер НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_4 , за дослідженими способами не відповідає зразку бланку даного виду, що перебуває в офіційному обігу. Виявлено зміни первинного змісту документу шляхом вклеювання сторінки з анкетними даними про власника поверх первинної сторінки.

Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїми умисними діями, які виразилися у сприянні незаконному переправленню осіб через державний кордон України вчиненими за попередньою змовою групою осіб з корисливих мотивів, а саме наданні за грошову винагороду завідомо підробленого паспорта громадянина Республіки Литва для виїзду за кордон, вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 332 Кримінального кодексу України.

Крім того, 28 лютого 2018 року ОСОБА_1 отримав від громадянина ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 150 Євро та флеш-носій з необхідними даними на особу клієнта. В подальшому, 15 березня 2018 року о 14 год. 05 хв., ОСОБА_1 в обмін на іншу частину раніше обумовленої суми в 150 Євро, передав ОСОБА_3 виготовлене на його замовлення посвідчення водія Республіки Литва видане на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серійний номер НОМЕР_2 .

У період часу з 26 березня по 3 травня 2018 року, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 3100 Євро за виготовлення комплекту документів для виїзду за межі України та завдаток за виготовлення литовського водійського посвідчення. У подальшому, на виконання взятих на себе зобов`язань по виготовленню підроблених документів, ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2 підшукали бланки відповідних документів та внесли зміни до первинного змісту шляхом вклеювання сторінки з анкетними даними про власника поверх первинної сторінки.

3 квітня 2018 року, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 150 Євро, натомість передав останньому виготовлене посвідчення водія Республіки Литва видане на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , серійний номер НОМЕР_3 .

Окрім того, 3 травня 2018 року о 15 год. 50 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи в районі перехрестя вулиць Чкалова та Миколаївської, що в місті Чернівці, особисто передав ОСОБА_3 виготовлені документи, а саме: паспорт громадянина Республіки Литва для виїзду за кордон серійний номер НОМЕР_1 , виданий на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та посвідчення особи громадянина Республіки Литва серійний номер НОМЕР_4 , видане на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В ході проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки, у фігурантів було придбано закордонний паспорт громадянина Республіки Литва серійний номер НОМЕР_1 виданий 9 березня 2017 року на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчення особи громадянина Республіки Литва серійного номеру НОМЕР_4 , видане на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .. Окрім того, були придбані посвідчення водія Республіки Литва видане на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , серійний номер НОМЕР_3 та посвідчення водія Республіки Литва видане на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серійний номер НОМЕР_2 .

Згідно висновку експерта від 24.05.2018 № 763-К, бланк паспорту громадянина Республіки Литва для виїзду за кордон серійний номер НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_4 , за дослідженими способами не відповідає зразку бланку даного виду, що перебуває в офіційному обігу. Виявлено зміни первинного змісту документу шляхом вклеювання сторінки з анкетними даними про власника поверх первинної сторінки.

Згідно висновку експерта від 24.05.2018 № 762-К, бланк ідентифікаційної картки Республіки Литва серійний номер НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_4 , за дослідженими способами не відповідає зразку бланку даного виду, що перебуває в офіційному обігу. Бланк ідентифікаційної картки виготовлений струменево-крапельним способом друку з імітацією УФ та ІЧ елементів захисту.

Згідно висновку експерта від 24.05.2018 № 761-К, бланк посвідчення водія Республіки Литва видане на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серійний номер НОМЕР_2 , за дослідженими способами не відповідає зразку бланку даного виду, що перебуває в офіційному обігу. Бланк посвідчення виготовлений струменево-крапельним способом друку з імітацією УФ та ІЧ елементів захисту.

Згідно висновку експерта від 14.06.2018 № 797-К, бланк посвідчення водія Республіки Литва видане на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , серійний номер НОМЕР_3 , за дослідженими способами не відповідає зразку бланку даного виду, що перебуває в офіційному обігу. Бланк посвідчення виготовлений струменево-крапельним способом друку з імітацією УФ та ІЧ елементів захисту.

Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються в тому, що своїми умисними діями, які виразилися у підробленні посвідчення та інших офіційних документів з метою використання їх іншою особою, збуті таких документів, що вчинено повторно та за попередньою змовою групою осіб, скоїли злочин, передбачений ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України.

Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 26 січня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано невинуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 332 та ч.3 ст. 358 КК України та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст. 373 КПК України.

Вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 31 березня 2021 року вищевказаний вирок щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати постановлені судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що суд безпідставно виправдав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 332, ч. 3 ст. 358 КК України. Вказує на необґрунтоване визнання судом недопустимими в якості доказів даних, отриманих у результаті проведення в межах кримінального провадження негласних слідчих (розшукових) дій. Вказує на те, що висновки суду про здійснення провокації злочину нічим не обґрунтовані, а лише констатовані як факт. Зазначає, що судом першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, не виконано вимог п. 2, 3 ч. 1 ст. 368, ч. 3 ст. 374 КПК України. У вступній частині вироку не зазначено номер кримінального провадження, який присвоюється йому в ЄРДР. Стверджує, що судом першої інстанції безпосередньо під час судового розгляду не досліджувалися матеріали проведення негласних (слідчих) розшукових дій, зокрема матеріальні носії інформації. Крім того, в резолютивній частині вироку суд, в порушення вимог п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України, зазначив лише про частину речових доказів, а саме документи, які сторона обвинувачення вважає підробленими, що є порушенням вказаної статті і унеможливлює виконання вироку в цій частині. На переконання прокурора, судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог ч. 4 ст. 405 КПК України щодо обов'язкової участі обвинувачених в судовому засіданні 31 березня 2021 року.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу, які надійшли до суду до початку касаційного розгляду, захисник Чабан А.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , просить постановлені судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.

Захисник заперечила проти задоволення касаційної скарги, викладені в ній доводи вважала необґрунтованими, судові рішення просила залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому вправі вийти за межі касаційних вимог, лише якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що судом першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та апеляційним судом, яким вказаний вирок залишено без зміни, дотримано вказаних вимог закону.

Щодо доводів касаційної скарги прокурора про необґрунтоване визнання судом недопустимими доказами даних, отриманих у результаті проведення в межах кримінального провадження негласних слідчих (розшукових) дій, які було покладено в основу обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до приписів ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

При цьому, зазначені обставини встановлюються на підставі доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості та у своїй сукупності - достатності для постановлення обвинувального вироку.

Відповідно до вимог ст. 86 КПК України докази визнаються допустимими, якщо їх отримано у порядку, встановленому цим Кодексом.

Докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.

Недодержання вказаних вимог має наслідком визнання доказів недопустимими, вони не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, на них не може послатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно приписів ст. 87 КПКУкраїни недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Тобто здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.

Про те, що докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином, зазначала й об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 24 травня 2021 року (провадження № 51-2917кмо20, справа № 640/5023/19). У цій справі колегія суддів дійшла висновку, що наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних у ході досудового розслідування, недопустимими на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку.

Як убачається з матеріалів справи, досудове розслідування у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332 та ч. 3 ст. 358 КК України, здійснювалось слідчим відділом УСБУ в Чернівецькій області.

Підслідність кримінальних проваджень визначається виключно кримінальним процесуальним законом, а саме ст. 216 КПКУкраїни.

Так, 14.11.2017 року першим заступником прокурора області Мустецою І.В. була постановлена постанова про визначення підслідності за СВ Управління СБ України в Чернівецькій області.

Як встановив суд першої інстанції, із самої постанови вбачається, що першим заступником прокурора області була винесена постанова не про зміну підслідності в наслідок неефективного розслідування, а одразу було порушено правило підслідності та визначено орган досудового розслідування, який неуповноважений здійснювати досудове розслідування.

Зі змісту частин 2, 3, 5, 6 ст. 216 КПК України убачається, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 332 та ч. 3 ст. 358 КК України, в яких підозрювалися вказані особи, не є підслідним слідчим органам безпеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 КПК України, слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування, а тому уповноваженими на здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні є виключно слідчі органи Національної поліції.

За таких обставин, відповідно до вимог кримінального процесуального закону досудове розслідування у цій справі повинно було проводитись слідчими органами Національної поліції.

Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 218 КПК України, якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 КПК України, Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування.

Таким чином, судом було встановлено, що в порушення вимог КПК України, прокурор не вирішив питання про спрямування вказаного кримінального провадження щодо дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для розслідування до належного правоохоронного органу, а відтак усі процесуальні та слідчі дії, що були здійснені слідчими УСБУ в Чернівецькій області до 20.08.2018 р., не можна визнати законними.

Разом з тим, як убачається із матеріалів справи, 20 липня 2018 року прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби прокуратури Шелегон Б.Я. постановляє постанову про визначення підслідності за СВ Управління Національної поліції в Чернівецькій області та в самій постанові зазначає, що кримінальне правопорушення, внесене до ЄРДР за №12017260000000059 від 10.11.2017 року у відповідності до ст.216 КПК України підслідне органам Національної поліції та відповідні матеріали скеровує від СБУ саме туди для проведення досудового розслідування.

В подальшому 06.08.2018 першим заступником прокурора області, в порядку ч. 5 ст. 36 КПК України, визнано досудове розслідування СУ ГУНП в області неефективним та визначено підслідність за СВ УСБУ в області.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, та як було встановлено судом першої інстанції, постанова про визначення підслідності фактично є немотивованою та містить у собі посилання на обставини, що не відповідають дійсності, оскільки починаючи з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань з 10.11.2017 р., досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалось лише слідчими відділу УСБУ в Чернівецькій області. Органами Національної поліції будь-яке досудове розслідування не здійснювалося, а відтак і таке, яке б можна було визнати неефективним, не було проведено.

Тобто передумовою реалізації прокурором передбачених ч. 5 ст. 36 КПК України повноважень має бути здійснення відповідним органом, визначеним у ст. 216 КПК України, досудового розслідування у кримінальному провадженні та встановлення за наслідками такого розслідування його неефективності.

Тому передбачених ч. 5 ст. 36 КПКУкраїни підстав доручати здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні іншому органу ніж той, що прямо визначений у ст. 216 КПК України, у прокурора не було.

Таким чином враховуючи, що слідчі органу безпеки діяли поза межами наданих їм процесуальним законом повноважень, суд на підставі ст. 87 КПКУкраїни правильно вказав на недопустимість отриманих у результаті відповідних слідчих дій доказів та неможливість покладення їх в основу обвинувального вироку.

З цих підстав доводи прокурора про необґрунтоване визнання судом недопустимими доказами даних, отриманих у результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, є неспроможними.

Вказані обставини також були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора надав доводам сторони обвинувачення належну оцінку та із зазначенням підстав, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, правильно відмовив у її задоволенні. Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Колегія суддів, погоджуючись із вищезазначеними висновками судів про недопустимість отриманих у результаті досудового розслідування доказів через порушення правил підслідності, не вважає за доцільне надавати оцінку іншим доводам касаційної скарги прокурора про необґрунтованість висновків судів щодо визнання окремих доказів недопустимими з підстав порушення інших вимог КПК України під час їх збирання.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях наголошував на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи мають дотримуватися вимог статей 409, 416 та 421 КПК України.

Зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 23 вересня 2019 року (провадження № 51-7543кмо18, справа № 728/2724/16-к) зроблено висновок щодо застосування норм права, згідно з яким у разі встановлення апеляційним судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, відповідно до вимог статей 370, 419, ч. 2 ст. 416 КПК України він не може залишити поза увагою доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора чи потерпілого, щодо необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, інакше це призведе до неможливості застосування такого закону під час нового розгляду в суді першої інстанції.

Також об`єднана палата Касаційного кримінального суду в постанові від 14 вересня 2020 року зазначила, що, перевіривши обґрунтованість відповідних доводів прокурора чи потерпілого в апеляційних скаргах, апеляційний суд, крім випадку, якщо знайде їх неспроможними, під час скасування оскарженого судового рішення з підстав істотних порушень кримінального процесуального закону і призначення нового розгляду в суді першої інстанції повинен також указати на неправильність чи передчасність висновків суду в судовому рішенні, яке скасовується, про застосування або незастосування того чи іншого закону про кримінальну відповідальність чи призначення того чи іншого покарання як на додаткову підставу для скасування судового рішення.

З назви та змісту ст. 421 КПК України вбачається, що погіршення становища обвинуваченого можливе виключно за умови, якщо з цих підстав подали апеляційну скаргу прокурор, потерпілий чи його представник, а відповідно до ст. 416 КПК України таке погіршення може мати місце тільки, якщо вирок було скасовано з цих підстав (або також із цих підстав).

Частиною 3 ст. 409 КПК України встановлено заборону скасування виправдувального вироку лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого, а ст. 420 цього Кодексу передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

Підсумовуючи наведене, об`єднана палата наголосила на тому, що засудження особи під час нового розгляду після скасування виправдувального вироку є крайнім за тяжкістю випадком погіршення становища особи в кримінальному провадженні. Системний аналіз указаних вище норм кримінального процесуального законодавства дозволяє зробити висновок, що вони мають в однаковій мірі застосовуватися як під час нового розгляду після скасування вироку за необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, так і під час нового розгляду після скасування виправдувального вироку.

Як вбачається із матеріалів провадження, в апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на докази, які були досліджені судом першої інстанції та визнані недопустимими, просив скасувати вирок суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, оскільки вважав, що ці докази на його думку, зібрані у встановленому законом порядку, і висновок суду про їх недопустимість є неправильним.

У касаційній скарзі прокурор також посилаючись лише на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Колегія суддів касаційного суду погоджується із висновком апеляційного суду про те, що твердження прокурора про порушення судом вимог ст. ст. 368, 374 КПК України при ухваленні вироку є необґрунтованими. Так, в мотивувальній частині вироку суд вказав підстави виправдання обвинувачених, з посиланням на п. 2 ч.1 ст. 373 КПК України, а в резолютивній частині вироку зазначив, у вчиненні яких кримінальних правопорушень, що інкримінувались обвинуваченим, їх виправдано.

Той факт, що у вступній частині вироку судом не зазначено номер кримінального провадження відповідно до вимог ст. 374 КПК України, не є підставою для скасування виправдувального вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Окрім того, за клопотанням учасників кримінального провадження, суд вправі вирішити долю частини речових доказів, про що зазначає прокурор в своїй скарзі, у відповідності до вимог ст. ст. 537, 539 КПК України.

Враховуючи наведене, зазначені судові рішення слід залишити без зміни, а тому касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 26 січня 2021 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 31 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

3325
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
0