Відсутність судового рішення у кримінальному провадженні, як і невстановлення вини водія - не може бути підставою для відмови в стягненні шкоди, завданої ДТП, зі страховика (ВС КЦС, справа №208/4598/21 від 05.10.2022 р.)

Фабула судового акту: Мати звернулась до суду з вимогою до страхової компанії відшкодувати їй моральну шкоду. Справа в тому, що за участю застрахованого цією страховою компанією водія вантажівки сталося ДТП, яке спричинило смерть її сина. За фактом вказаної ДТП вже були внесені відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. До страхової вона зверталась, але грошей не отримала.

Рішенням суду першої інстанції, її позов задоволено, при чому, констатовано, що відсутність рішення суду у крим.провадженні з висновками щодо встановлення вини водія забезпеченої вантажівки - не звільняє страховика від обов'язку відшкодувати шкоду, бо страховою не доведено, що потерпілий передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП. Апеляційний суд же навпаки - вважав, що страхова не має відповідати за шкоду, завдану внаслідок ДТП, оскільки на момент ухвалення рішення в цій справі відсутні відомості щодо закінчення розгляду крим.провадження за вказаною ДТП, тобто не встановлена вина водія у вчиненні ДТП.

Справа потрапила до касаційної інстанції. Підтримавши доводи суду першої інстанції, як і доводи матері - ВС КЦС зазначив наступні висновки:

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: в тому числі, моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Згідно з ч.5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Отже у цій справі, констатовано, що: Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача.Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.

Аналізуйте судовий акт: Покладання обов`язку з відшкодування шкоди на особу, яка уклала договір страхування із страховою і сплачує такій платежі, суперечить меті інституту страхування (ВС ККС справа № 310/7407/19 від 06.10.2021 р.);

Основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик (страх.компанія) та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми (ВП ВС № 147/66/17 від 14.12.2021 р. (відступ від ПП);

ДТП пасажира без вини водія є страховим випадком, тому моральна шкода (та витрати на поховання) матері загинувшого пасажира підлягає відшкодуванню в рамках закону (ВС КЦС справа №184/1461/20-ц від 26.04.2022 р.);

Спадкоємці можуть успадковувати право на отримання призначених, але не нарахованих спадкодавцю страхових виплат, навіть якщо ним не оскаржувалося безпідставне їх припинення (ВС ОП КЦС 243/13575/19 від 14.02.2022 р. ВІДСТУП від ПП).

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 208/4598/21

провадження № 61-6997св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Юнівес»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2022 року в складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Юнівес» (далі - ПрАТ «СК «ЮНІВЕС») про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 02 січня 2019 року близько 18 год. 45 хв. на 367 км. автошляху Одеса-Мелітополь-Новоазовськ відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), в якій транспортний засіб «DAF TE95», реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом «Gray Adam» під керуванням водія ОСОБА_3 здійснив наїзд на нерухомий автомобіль марки «Iveсo Deily 35S1», реєстраційний номер НОМЕР_2 з наступним наїздом на нерухомий автомобіль «Тoyota Land Cruiser Prado», реєстраційний номер НОМЕР_3 з наступним наїздом на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходився попереду автомобіля «Тoyota Land Cruiser Prado». Внаслідок цієї ДТП ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події. За фактом вказаної ДТП внесені відомості до ЄРДР за № 12019230000000001 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Позивач вказує, що вона є матір`ю загиблого, у зв`язку із його смертю їй спричинено значну моральну шкоду. Станом на дату настання ДТП, відповідальність водія ОСОБА_3 за спричинену шкоду майну, здоров`ю та/або життю третіх осіб, була застрахована у відповідача за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ2389328. 26 серпня 2019 року ПАТ «СК «ЮНІВЕС» повідомлено про ДТП та направлено заяву на виплату страхового відшкодування моральної шкоди в розмірі 12 519, 00 грн, проте на час звернення до суду з позовом страхове відшкодування не виплачено.

Враховуючи наведене, позивач просила стягнути з відповідача на свою користь 12 519,00 грн страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, та 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 листопада 2021 року у складі судді Багбая Є. Д. позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Стягнуто з ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» на користь ОСОБА_1 12 519,00 грн страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого.

Стягнуто з ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» на користь ОСОБА_1 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що шкода, пов`язана із смертю потерпілого ОСОБА_4 , заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відсутність рішення суду у кримінальному провадженні з висновками щодо встановлення вини водія забезпеченого транспортного засобу ОСОБА_3 не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду. Оскільки відповідачем не доведено тих обставин, що потерпілий ОСОБА_4 передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком, наявні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішення суду першої інстанції, ПрАТ «Страхова компанія «ЮНІВЕС» подало апеляційну скаргу.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2022 року рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 листопада 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» не має відповідати за шкоду, завдану внаслідок ДТП, яке сталося за участю водія ОСОБА_3 і призвело до загибелі сина позивачки, оскільки на момент ухвалення рішення в цій справі відсутні відомості щодо закінчення розгляду кримінального провадження за вказаною ДТП, тобто не встановлена вина водія у вчиненні ДТП, тому вимоги до відповідача було заявлено та розглянуто передчасно.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

22 липня 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2022 року в указаній вище справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Стефківський В. І. вказав, що апеляційний суд застосував норму частини 5 статті 1187 ЦК України, пункт 32.1 статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» без урахування правових висновків, викладених в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року № 4, в постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17, від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 242/1930/21 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15.

З урахуванням вимог пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень за вказаною нормою є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, підставою касаційного оскарження судового рішення, ухваленого в цій справі, є доводи заявника про неврахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 та у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17, від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 242/1930/21.

Крім того, у касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Стефківський В. І. також зазначив, що підставою для відкриття касаційного провадження є те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і подана на підставі підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу на адресу Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 02 січня 2019 року близько 18 год.45 хв. на 367 км. автошляху Одеса-Мелітополь-Новоазовськ відбулася ДТП, в якій транспортний засіб марки «DAF TE95», реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом «Gray Adam» під керуванням водія ОСОБА_3 здійснив наїзд на нерухомий автомобіль марки «Iveсo Deily 35S1», реєстраційний номер НОМЕР_2 з наступним наїздом на нерухомий автомобіль «Тoyota Land Cruiser Prado», реєстраційний номер НОМЕР_3 , з наступним наїздом на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходився попереду автомобіля «Тoyota Land Cruiser Prado».

Внаслідок ДТП ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких загинув на місці події.

За фактом вказаної ДТП внесені відомості до ЄРДР за № 12019230000000001 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 як водія транспортного засобу «DAF TE95», реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом «Gray Adam», була застрахована в ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/2389328.

Ліміт відповідальності ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» за полісом № АМ/2389328 на одного потерпілого становить 200 000,00 грн.

26 серпня 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв ОСОБА_5 , на адресу ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» подала заяву про виплату їй, як матері потерпілого внаслідок ДТП, страхового відшкодування моральної шкоди в розмірі 12 519,00 грн.

У відповідь на вказано заяву ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» у листі від 01 вересня 2020 року № 20/09/01-10 просило надати інформацію про наявність або відсутність у померлого найближчих родичів, копії документів, що підтверджують їх родинні зв`язки, а також копії паспорта, копії ІПН та заяви на відшкодування моральної шкоди від таких осіб або заяви про відмову від своєї частки моральної шкоди, або довідку про відсутність зазначених осіб (свідоцтво про смерть), що необхідно для вирішення питання про розмір та кратність поділу між родичами загальної суми моральної шкоди. Також повідомлено про припинення прийняття рішення за вказаною подією до дати, коли страховику стане відомо про набрання рішення у справі законної сили, відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Між сторонами виник спір щодо відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю в ДТП сина позивачки, в порядку страхового відшкодування. Ці правовідносини урегульовано нормами ЦК України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

У частинах першій та другій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки(пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Зокрема статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

За статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, визначено у статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є її прямим наслідком.

Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Подібні за змістом правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 556/1514/16-ц (провадження № 61-26405св18) та від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20 (провадження № 61-19906св21).

Таким чином обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.

У пункті 35.1 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 вказаного Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Абзацами першим-третім пункту 36.2 статті 36 Закону передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 280/1222/17 (провадження № 61-42888св18).

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20), від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), зазначено,що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.

Крім того, вищенаведеним пунктом 36.2 статті 36 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливостівідмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом у порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 242/1930/21 (провадження № 61-17923св21), на яку, зокрема посилається заявник у касаційній скарзі, та від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20(провадження № 61-19906св21).

Враховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав відсутності судового рішення у кримінальному провадженні по факту ДТП є такими, що не ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачка звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення вимог касаційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, то з ПрАТ «СК «ЮНІВЕС», який був ініціатором перегляду рішення суду першої інстанції, підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у касаційному порядку у розмірі 908,00 грн на користь держави.

Керуючись статтями 141 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2022 року скасувати, рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 листопада 2021 року залишити в силі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЮНІВЕС» на користь держави судовий збір за розгляд справи в касаційному порядку у розмірі 908,00 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук