Постанова

Іменем України

21 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 447/2222/20

провадження № 61-19906св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» на постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» (далі - ПрАТ «СК «Універсальна», страхова компанія) про стягнення страхового відшкодування.

В обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначили, що 23 грудня 2017 року на автодорозі «Київ-Чоп» у селі Розвадів Миколаївського району Львівської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої автомобіль марки «Ford Transit», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , яка від отриманих травм померла на місці пригоди.

Відповідальність водія вказаного транспортного засобу на момент вчинення ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Універсальна».

25 січня 2018 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_5 звернувся до ПрАТ СК «Універсальна» із заявою про виплату страхового відшкодування.

Листом від 12 лютого 2018 року ПрАТ «СК «Універсальна» повідомило, що у даному випадку строк для прийняття страховиком рішення щодо виплати страхового відшкодування припиняється до дати набрання рішенням у такій справі/провадженні законної сили та повідомлення про даний факт страховика. У зв`язку з цим просили надати постанову про закриття кримінальної справи або рішення судових органів України після набрання ними законної сили. Крім того, з метою визначення повного кола осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди, ПрАТ «СК «Універсальна» просило надати довідку про склад сім`ї померлої ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , діючи від імені ОСОБА_1 , подала до страхової компанії довідку про склад сім`ї померлої, та додаткові документи для виплати страхового відшкодування в інтересах ОСОБА_2

ПрАТ «СК «Універсальна» відмовила у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на відсутність вироку суду, але така відмова є необґрунтованою та порушує їх права як потерпілих на отримання страхового відшкодування.

10 липня 2020 року позивачі звернулися до ПрАТ «СК «Універсальна» із досудовою вимогою про виплату страхового відшкодування, проте ця вимога залишилася не виконаною.

Враховуючи наведене, позивачі просили стягнути з ПрАТ «СК «Універсальна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 24 580,00 грн (з яких: моральна шкода - 19 200,00 грн, витрати на поховання - 5 380,00 грн), пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 16 889,77 грн, три відсотки річних у розмірі 1 660,67 грн та інфляційні втрати у розмірі 2 863,21 грн; на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування (моральна шкода) у розмірі 19 200,00 грн, пеню у розмірі 13 192,99 грн, три відсотки річних у розмірі 1 297,18 грн та інфляційні втрати у розмірі 2 236,52 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 14 січня 2021 року в складі судді Павліва В. Р. позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Універсальна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 19 200,00 грн моральної шкоди та 5 380,00 грн витрат на поховання, а всього - 24 580,00 грн.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Універсальна» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 19 200,00 грн моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відмова ПрАТ «СК «Універсальна» у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з відсутністю вироку суду або постанови про закриття кримінального провадження є необґрунтованою та такою, що порушує право позивачів на отримання страхового відшкодування, з огляду на те, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини, а тому вина водія у вчиненому кримінальному правопорушенні не має правового значення для вирішення справи щодо виплати страхового відшкодування.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив із того, що на час звернення позивачів до суду з позовом у кримінальному провадженні, відкритому за фактом вказаної ДТП, тривало досудове розслідування та остаточне рішення з виплати страхового відшкодування не було ухвалено, тобто між сторонами у справі не виникло боргових зобов`язань та, як наслідок, прострочення його виконання.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 14 січня 2021 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_6 задоволено. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 14 січня 2021 року в частині відмовлених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Універсальна» на користь ОСОБА_1 пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 16 889,77 грн, три відсотки річних у розмірі 1 660,67 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 863,21 грн, а всього 21 413,65 грн.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Універсальна» на користь ОСОБА_2 пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 13 192,99 грн, три відсотки річних у розмірі 1 297,18 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 236,52 грн, а всього 16 726,69 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням, а тому на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Крім того, відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (Моторно-транспортного бюро України) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

За позицією апеляційного суду, встановивши право позивачів на отримання страхового відшкодування та необґрунтованість відмови у її виплаті, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

08 грудня 2021 року ПрАТ «СК «Універсальна», засобами поштового зв`язку, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, заявник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування абзацу 4 пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з яким якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг строку для прийняття страховиком рішення про здійснення страхового відшкодування або відмову у здійсненні, припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - Моторно-транспортному бюро України, (далі - МТСБУ)) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

Тобто у випадку, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, то перебіг визначеного абзацом 1 пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

До ухвалення у кримінальній справі рішення, яке б доводило вину ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, у відповідача відсутні підстави визнавати вказаний випадок страховим та сплачувати позивачам страхове відшкодування.

На думку заявника, у діях страховика відсутня вина у простроченні виплати страхового відшкодування, оскільки відповідно до абзацу 4 пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не настав день виконання зобов`язання.

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 23 грудня 2017 року на автодорозі «Київ-Чоп» у селі Розвадів Миколаївського району Львівської області сталася ДТП, внаслідок якої автомобіль марки «Ford Transit», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , яка від отриманих травм померла на місці пригоди.

Відповідальність ОСОБА_3 на час вчинення ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Універсальна».

25 січня 2018 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_5 звернувся до ПрАТ СК «Універсальна» із заявою про виплату страхового відшкодування.

Листом від 12 лютого 2018 року ПрАТ «СК «Універсальна» повідомило, що у даному випадку строк для прийняття страховиком рішення щодо виплати страхового відшкодування припиняється до дати набрання рішенням у такій справі/провадженні законної сили та повідомлення про даний факт страховика. У зв`язку з цим страхова компанія надати постанову про закриття кримінальної справи або рішення судових органів України після набрання ним законної сили. Крім того, з метою визначення повного кола осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди, ПрАТ «СК «Універсальна» просило надати довідку про склад сім`ї померлої ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , діючи від імені ОСОБА_1 , подала до страхової компанії довідку про склад сім`ї померлої та документи для виплати страхового відшкодування в інтересах ОСОБА_2 .

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди станом на 25 грудня 2017 року триває досудове розслідування.

10 липня 2020 року позивачі звернулися до ПрАТ «СК «Універсальна» із досудовою вимогою про виплату страхового відшкодування, а також розрахунку у період із 25 квітня 2018 року по 10 липня 2020 року пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Листом від 21 липня 2020 року ПрАТ «СК «Універсальна» повідомило, що строк для прийняття страховиком рішення щодо виплати страхового відшкодування припиняється до дати набрання рішенням у такій справі/провадженні законної сили та повідомлення про даний факт страховика. У зв`язку з наведеним просило надати рішення у кримінальному провадженні № 12017140000000914, якщо про таке відомо заявникам.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року ПрАТ «СК «Універсальна» визначено пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, заявник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування абзацу 4 пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у подібних правовідносинах.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом перегляду Верховним Судом є рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат. В іншій частині судове рішення заявником не оскаржується та не було предметом апеляційного перегляду.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій та другій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки(пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Зокрема статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

За статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, визначено у статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є її прямим наслідком.

Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Подібні за змістом правові висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 556/1514/16-ц (провадження № 61-26405св18).

Таким чином обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.

У пункті 35.1 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 вказаного Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Абзацами першим-третім пункту 36.2 статті 36 Закону передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 204/3783/16-ц (провадження № 61-1141св18).

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), зазначено, що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.

Крім того, вищенаведеним пунктом 36.2 статті 36 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливостівідмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом в порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим необхідно вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору страхову суму.

З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-282цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України).

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Згідно із статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

За правилами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

За частиною першою статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Тобто відповідальність страховика, передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та частиною другою статті 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов`язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, листом від 12 лютого 2018 року ПрАТ «СК «Універсальна» повідомило позивачів про припинення перебігу строку для прийняття страховиком рішення щодо виплати позивачам страхового відшкодування до дати набрання рішенням у такій справі/провадженні законної сили та повідомлення про даний факт страховика, як це передбачено абзацом 4 пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відомості щодо результату розгляду кримінальної справи за фактом ДТП у матеріалах справи відсутні, проте питання про виплату позивачам страхового відшкодування та визначення його розміру було прийнято на підставі рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 14 січня 2021 року, ухваленого в цій справі. Зокрема вказаним рішенням суду з ПрАТ «СК «Універсальна» на користь ОСОБА_1 стягнуто 19 200,00 грн моральної шкоди та 5 380,00 грн витрат на поховання, на користь ОСОБА_2 19 200,00 грн моральної шкоди, а всього 43 780,00 грн.

Рішення суду першої інстанції в цій частині в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому є таким, що набрало законної сили.

Тобто саме з моменту набрання законної сили рішенням суду першої інстанції про стягнення з ПрАТ «СК «Універсальна» на користь позивачів страхового відшкодування, у страховика настав строк для виконання грошового зобов`язання та можливість застосування до нього цивільно-правової відповідальності за прострочення його виконання.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в їх задоволенні з огляду на те, що на момент звернення позивачів до суду з позовом між ними та ПрАТ «СК «Універсальна» не виникло боргових зобов`язань, що виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та частиною другою статті 625 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд на вказане вище уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами на час звернення позивачів до суду з позовом існували боргові зобов`язання з виплати страхового відшкодування, та, як наслідок, у страховика настав строк для такої виплати, що надає можливість застосування до нього цивільно-правової відповідальності за прострочення його виконання.

Таким чином заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є обґрунтованими, оскільки відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 4 пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» впливає на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в частині застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (пеня), та частиною другою статті 625 ЦК України (три відсотка річних, інфляційні втрати).

До такого висновку колегія суддів доходить з огляду на те, що у діях страховика відсутня вина у простроченні виплати страхового відшкодування, що передбачає можливість застосування штрафних санкцій, оскільки відповідно до абзацу 4 пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик скористався своїм правом, передбаченим законом, для припинення перебігу строку для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування, а тому такий строк розпочався з моменту набрання законної сили рішенням суду першої інстанції, ухваленим у цій справі, в частині стягнення з відповідача на користь позивачів страхового відшкодування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення вимог касаційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції із залишенням у силі рішення суду першої інстанції в оскарженій частині, то сплачений заявником за подання касаційної скарги судовий збір у розмірі 1 681,60 грн підлягає стягненню на його користь із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частинах ( 840,80 грн з кожного).

Керуючись статтями 141 409 413 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року скасувати, рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 14 січня 2021 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» судовий збір за подачу касаційної скарги в розмірі 840,80 грн з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук