Постанова

Іменем України

05 червня 2019 року

м. Київ

справа № 466/4412/15-ц

провадження № 61-37654 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідач - ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду

м. Львова від 15 березня 2016 року у складі судді Ковальчука О. І. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2018 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Левика Я. А., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи.

На обгрунтування позовних вимог зазначали, що 09 грудня 2011 року близько

21 год. 00 хв. на автодорозі між с. Скнилів та с. Басівка Пустомитівського району Львівської області відповідач ОСОБА_5 , керуючи автомобілем «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , який внаслідок отриманих тілесних ушкоджень помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою старшого слідчого відділу розслідувань дорожньо-транспортних пригод слідчого управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі ВР ДТП СУ ГУ МВС України у Львівській області) Сас М. В. від 05 березня 2015 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 закрито у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Посилаючись на те, що внаслідок загибелі ОСОБА_6 позивачам та малолітнім дітям загиблого завдано майнової та моральної шкоди, просили стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 витрати на виготовлення надгробного пам`ятника у розмірі 32 357,00 грн, доставку надмогильної споруди -

1 606,50 грн, придбання ритуальних товарів - 2 661,00 грн, а всього -

36 624,50 грн; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6 , одноразово у розмірі 10 219,10 грн за три роки наперед та 40 498,50 грн щомісячними платежами по 304,50 грн; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 в особі його законного представника

ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6 , одноразово у розмірі 10 219,10 грн за три роки наперед та 55 114,50 грн. щомісячними платежами по 304,50 грн; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 в особі її законного представника ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6 , одноразово у розмірі 10 219,10 грн за три роки наперед та

44 457,00 грн щомісячними платежами по 304,50 грн; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди у розмірі 71 936,49 грн; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в особі їх законного представника ОСОБА_1 по 90 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та на користь ОСОБА_4 - 80 000,00 грн.

Короткий зміст рішень попередніх інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 15 березня 2016 року позов ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 витрати на виготовлення надгробного пам`ятника у розмірі 32 357,00 грн, витрати на доставку надмогильної споруди у розмірі 1 606,50 грн, витрати на придбання ритуальних товарів у розмірі 2 661,00 грн, а всього 36 624,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6 , одноразово у розмірі 10 219,10 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6 , одноразово у розмірі 10 219,10 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6 , одноразово у розмірі 10 219,10 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю особи.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент ДТП

ОСОБА_5 керував автомобілем «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , доказів на підтвердження того, що ДТП відбулася внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого досудовим слідством не встановлено, а тому обов`язок відшкодування шкоди покладається на відповідача. На момент ДТП ОСОБА_6 не працював, а тому відповідно до частини другої статті 1195 ЦК України розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Відповідно до частини першої статті 1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування понесених нею витрат у зв`язку із смертю ОСОБА_6 у розмірі 36 624,50 грн є обгрунтованими.

Право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого ОСОБА_6 , мають малолітні діти, які були на його утриманні: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , дружина ОСОБА_1 та мати ОСОБА_4 . Згідно з частиною першою статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед. З огляду на складне матеріальне становище, неможливість

ОСОБА_1 працювати у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за малолітніми дітьми, суд дійшов висновку, що сума відшкодування на користь позивача ОСОБА_1 та її дітей підлягає стягненню з ОСОБА_5 одноразово за три роки наперед від дня смерті ОСОБА_6 У задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6 , на майбутні періоди, суд відмовив з огляду на матеріальне становище відповідача та не надання позивачами доказів на підтвердження вимоги про стягнення додаткових витрат наперед, передбачених частиною першою статті 1195 ЦК України, зокрема висновку відповідної лікарської експертизи, необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).

Ураховуючи характер, обсяг та тривалість моральних страждань позивачів та дітей померлого та виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000,00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 липня 2016 року апеляційні скарги представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 - ОСОБА_7 та ОСОБА_5 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 березня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року касаційні скарги ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 липня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2018 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 , ОСОБА_4 - ОСОБА_7 , ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 березня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_4 скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про задоволення позову частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 17 000,00 грн на відшкодування витрат на виготовлення надгробного пам`ятника та 26 661,00 грн на придбання ритуальних товарів, а всього 19 661,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6 , 40 498,50 грн щомісячними платежами по

304,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 в особі його законного представника ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6 , 55 114,50 грн щомісячними платежами по 304,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 в особі її законного представника ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_6 , 44 457,00 грн щомісячними платежами по 304,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 в особі його законного представника ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 в особі її законного представника ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Львова від

15 березня 2016 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_5 , як володілець джерела підвищеної небезпеки, на якого закон покладає обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили, не довів, що потерпілий ОСОБА_6 передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком, а тому він зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану смертю потерпілого. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на відшкодування шкоди одноразово у розмірі по 10 219,10 грн на кожного, за три роки наперед від дня смерті ОСОБА_6 , який визначено відповідно до частини другої статті 1195 ЦК України, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, оскільки на момент смерті ОСОБА_6 не працював. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вимог про стягнення з відповідача щомісячних платежів на користь дружини померлого до досягнення наймолодшою дитиною 14 років та на користь дітей до досягнення ними 18 років, оскільки такий висновок суду суперечить вимогам частин першої та другої статті 1200 ЦК України, якими передбачено відшкодування винною особою шкоди, завданої смертю годувальника, посилання суду першої інстанції на обгрунтування відмови у задоволенні таких вимог на частину першу статті 1195 ЦК України є помилковим.

Оскільки факт загибелі ОСОБА_6 спричинив моральні страждання не лише дружині, а і матері померлого та його малолітнім дітям, апеляційний суд, з урахуванням обставин загибелі ОСОБА_6 , зокрема відсутності технічної можливості ОСОБА_5 уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_6 шляхом застосування екстреного гальмування, а також вимог розумності та справедливості, вважав обгрунтованими вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_5 на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого ОСОБА_6 , у розмірі по 10 000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за шкоду, завдану смертю потерпілого ОСОБА_6 у зв`язку із умислом потерпілого, апеляційний суд відхилив, як безпідставні, за недоведеністю наявністю умислу потерпілого.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07 вересня 2018 року виправлено описку, допущену в третьому абзаці резолютивної частини постанови Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2018 року, щодо розміру коштів, які підлягають стягненню з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 на придбання ритуальних товарів, «2 661,00 грн» замість неправильно зазначеного у резолютивній частині постанови суми «26 661,00 грн».

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду

м. Львова від 15 березня 2016 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2018 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували фактичні обставини встановлені постановою про закриття кримінального провадження від 05 березня 2015 року по факту ДТП, що сталася 09 грудня 2011 року, внаслідок якої ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження, несумісні із життям та помер через декілька днів у лікарні. Постановою встановлено, що потерпілий йшов у попутному напрямку по правому краю проїзної частини дороги, спиною по відношенню до руху автомобіля. Коли його автомобіль наблизився до потерпілого, той несподівано змістився вліво на проїзну частину дороги, а тому оскільки відстань між автомобілем та пішоходом була невеликою, він не зміг уникнути наїзду на нього. Кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. Відповідно до висновку повторної автотехнічної експертизи від 08 липня

2013 року, причиною настання ДТП з технічної точки зору, стали дії пішохода ОСОБА_6 , який, змінивши напрямок руху, вийшов на траєкторію руху автомобіля на такій відстані, що позбавило технічної можливості уникнути наїзду на нього шляхом застосування своєчасного гальмування.

З огляду на те, що на той час по проїзній частині дороги рухався лише його автомобіль, вважав, що ОСОБА_6 умисно дочекався, коли його автомобіль майже впритул під`їде до нього, різко кинувся під колеса автомобіля, а тому у діях потерпілого наявний умисел на настання тяжких наслідків, у зв`язку з чим відсутня його вина у загибелі ОСОБА_6 , а відтак суди попередніх інстанції безпідставно не застосували положення частини п`ятої статті 1187 ЦК України, відповідно до якої він звільняється від відповідальності за заподіяну шкоду, завдану внаслідок умислу потерпілого.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що 09 грудня 2011 року близько

21 год. 00 хв. на автодорозі між с. Скнилів та с. Басівка Пустомитівського району Львівської області водій ОСОБА_5 , керуючи автомобілем «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , який внаслідок отриманих тілесних ушкоджень помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в Пустомитівській центральній районній лікарні.

Згідно з висновком судової авто-технічної експертизи від 30 січня 2012 року

№ 300 на момент огляду автомобіля «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , його робоча гальмівна система та система рульового управління є технічно справними. При заданих слідством обставинах, зближення автомобіля «ЗАЗ» та пішохода ОСОБА_6 , водій ОСОБА_5 з моменту виникнення небезпеки для його руху, не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_6 шляхом застосування екстреного гальмування.

Постановою слідчого від 05 березня 2015 року кримінальне провадження №12013150010000437 щодо ОСОБА_5 закрито у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Внаслідок смерті ОСОБА_6 , позивач ОСОБА_1 понесла витрати на виготовлення надгробного пам`ятника у розмірі 17 000,00 грн та на придбання ритуальних товарів у розмірі 2 661,00 грн, а всього 19 661,00 грн.

ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На момент ДТП ОСОБА_6 офіційно не працював.

Згідно з розписками від 14 грудня 2011 року та від 01 лютого 2012 року, ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_5 10 000,00 грн на відшкодування моральної та майнової шкоди та 1 070,00 грн витрат на лікування ОСОБА_6

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Урахувавши наведене та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку, що ОСОБА_5 , як володілець джерела підвищеної небезпеки, на якого законом покладено обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили, не довів, що потерпілий

ОСОБА_6 передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком. Посилання заявника на умисне вчинення ОСОБА_6 дій задля спричинення ДТП є непереконливим, оскільки не підтверджується належними та допустимими доказами.

Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 ЦК України, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання (частина третя стаття 1193 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті. Особам, визначеним у пунктах 1 - 5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди.

З огляду на викладене, право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого ОСОБА_6 , мають малолітні діти, які були на його утриманні:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дружина ОСОБА_1 .

Особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника (абзац 1 частини першої статті 1201 ЦК України)

З урахуванням вимог зазначеної норми та встановлених обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат на виготовлення надгробного пам`ятника та на придбання ритуальних товарів на загальну суму 19 661,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 1202 ЦК України, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

Ураховуючи положення зазначеної норми та вимоги частини другої статті 1195 ЦК України, згідно з якою розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (на момент смерті ОСОБА_6 офіційно не працював), суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на відшкодування шкоди, одноразово за три роки наперед від дня смерті ОСОБА_6 (з ІНФОРМАЦІЯ_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4), в розмірі по 10 219,10 грн на кожного.

Скасовуючи рішення першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування шкоди на користь ОСОБА_1 та неповнолітніх дітей потерпілого щомісячними платежами по 304,00 грн, зокрема на користь ОСОБА_1 до досягнення наймолодшою дитиною - ОСОБА_2 14 років, тобто, за період з

ІНФОРМАЦІЯ_4 по ІНФОРМАЦІЯ_5 (133 місяці), у розмірі 40 498,50 грн; на користь ОСОБА_2 - до досягнення ним 18 років, за період з ІНФОРМАЦІЯ_4 по ІНФОРМАЦІЯ_6 (181 місяці), у розмірі 55 114,50 грн; на користь ОСОБА_3 - до досягнення нею 18 років, за період з ІНФОРМАЦІЯ_4 по

01 березень 2027 року (146 місяців), у розмірі 44 457,00 грн, апеляційний суд правильно зазначив, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення таких вимог суперечить частинам першій та другій статті 1200 ЦК України, якими передбачено відшкодування винною особою шкоди, завданої смертю годувальника, що не є додатковими витратами в розумінні статті

1195 ЦК України.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

За змістом частини першої та п`ятої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Під моральною шкодою, згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, слід розуміти: втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до абзацу 1 пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України розмір відшкодування моральної (немайнової) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня

1995 року, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди).

Положення статті 1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що факт загибелі ОСОБА_6 спричинив моральні страждання не лише дружині, а і матері померлого та його малолітнім дітям, а тому висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та матері ОСОБА_6 - ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди є помилковими, оскільки зазначені особи понесли моральні страждання та переживання, усвідомлюючи втрату близької їм людини, зокрема ОСОБА_1 у зовсім молодому віці втратила чоловіка та батька їх дітей, ОСОБА_4 втратила молодого сина, якому виповнилося всього 28 років, а малолітні діти - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 втратили свого батька.

З урахуванням наведеного, обставин дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинув ОСОБА_6 , а також вимог розумності і справедливості, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивачів про відшкодування моральної шкоди, визначивши її розмір у сумі 10 000,00 грн на кожного.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не містить обгрунтованих посилань на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а фактично зводиться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судами першої (в незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційної інстанцій правильно визначено характер правовідносин, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Ураховуючи наведене, та керуючись статтями 400, 402, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 березня 2016 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко