Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 742/637/19-ц

провадження № 61-320св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя - доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: приватне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс", ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області, у складі судді Коваленка А. В., від 16 квітня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Скрипки А. А., Іванової Г. П., Онищенко О. І., від 25 листопада 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ) "Європейський страховий альянс", ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5, про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 серпня 2016 року о 21 годині 00 хвилин водій транспортного засобу ВАЗ 21154, реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_2 на 20 км +74 м автодороги Київ-Овруч скоїв наїзд на пішохода, сина позивача - ОСОБА_6, внаслідок чого останній від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди.

Відомості про дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП) внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110000000277 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України), яке в подальшому було закрите за відсутності в діях водія складу кримінального правопорушення.

На момент ДТП, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу ВАЗ 21154, реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована в

ПрАТ "Європейський страховий альянс".

Позивач зазначала, що смертю сина їй завдано значні моральні страждання, тому враховуючи її похилий вік, обсяг душевних страждань, тяжкість вимушених змін у житті, оцінює завдану моральну шкоду у 300 000 грн, а шкоду, завдану смертю потерпілого у 27 533,33 грн.

Заява про здійснення страхового відшкодування та документи, передбачені статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", були нею надіслані страховику 15 листопада 2017 року, а отримані 21 листопада

2017 року, копія постанови про закриття кримінального провадження та вимога про виплату страхового відшкодування надіслані 04 квітня 2018 року, а отримані 06 квітня 2018 року, однак страхових виплат не здійснено.

Посилаючись на викладене, позивач просила стягнути з ПрАТ "Європейський страховий альянс" на її користь страхове відшкодування, яке складається з моральної шкоди в розмірі 5 800 грн та шкоди, завданої смертю потерпілого в розмірі 27 533,33 грн, пеню, інфляційні втрати, 3% річних за весь час прострочення страхового відшкодування починаючи із 22 лютого 2018 року, а також стягнути із ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду в розмірі 294 200 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ "Європейський страховий альянс" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 800 грн, а із ОСОБА_2 6 200 грн. В решті позову відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що ОСОБА_2, який є володільцем джерела підвищеної небезпеки, за участі якого сталася дорожньо-транспортна пригода, має відшкодувати шкоду заподіяну ДТП, в результаті якої загинув ОСОБА_6, а оскільки на момент ДТП його відповідальність була застрахована в ПрАТ "Європейський страховий альянс", то страховик має відшкодовувати шкоду в межах ліміту страхового відшкодування, а решту шкоди має відшкодувати ОСОБА_2.

При визначенні розміру моральної шкоди, суд врахував, моральні страждання, які зазнала позивач у зв'язку з втратою рідної дитини, тяжкість вимушених змін у житті, її похилий вік, відсутність вини відповідача ОСОБА_2 в настанні дорожньо-транспортної пригоди та неправомірність дій ОСОБА_6, які призвели до дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої він загинув.

З урахуванням вимог частини 2 статті 1193 ЦК України суд зменшив розмір моральної шкоди до 12 000 грн, з яких 5 800 грн, відповідно до приписів статті 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має відшкодувати страховик, а решту в розмірі 6 200 грн - ОСОБА_2.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди заподіяної смертю потерпілого, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 офіційно не був працевлаштований та ОСОБА_1 є непрацездатною особою і отримує пенсійне забезпечення, яке на момент смерті сина в серпні 2016 року становило 1 311,79
грн та перевищувало прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, тому позивачем не доведено, що вона перебувала на утриманні сина та має право на відшкодування шкоди заподіяної його смертю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, суд виходив із того, що в задоволенні позовних вимог про стягнення шкоди заподіяної смертю потерпілого відмовлено.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних нарахованих на моральну шкоду в розмірі 5 800 грн, то судом враховано, що позивач не надала ПрАТ "Європейський страховий альянс" відомостей про склад сім'ї потерпілого ОСОБА_6, без яких страховик не міг здійснити виплату страхового відшкодування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 квітня 2019 року залишено без змін.

Приймаючи постанову 25 листопада 2019 року, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову. Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважала такими, що не спростовують висновків районного суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник - адвокат Денисенко С. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 квітня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди змінити, збільшивши її розмір із 6 200 грн до 294 200 грн., а в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення страхового відшкодування, завданого смертю потерпілого, пені, інфляційний втрат, 3% річних - скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення цих вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області.

У лютому 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції безпідставно зменшено розмір моральної шкоди у зв'язку з необережністю загиблого сина, оскільки така шкода має відшкодовуватися на загальних підставах та не може бути зменшеною.

Звертає увагу, що вона не сприяла виникненню шкоди і її вина в цьому відсутня.

Визначений судом розмір моральної шкоди є занадто малим та несправедливим.

Вказує, що суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 жовтня 2019 року у справі № 352/342/17 (провадження 61-40790св18), де за схожих обставин розмір відшкодування моральної шкоди було зменшено до 50 000 грн.

Зазначає, що отримання нею пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум для непрацездатних осіб на 181 грн, не може свідчити про відсутність необхідності утримання від свого сина. При цьому таке право не залежить від того чи був її син офіційно працевлаштованим та чи мав він можливість надавати таке утримання.

Наголошує на тому, що нею до страховика подано заяву про виплату страхового відшкодування, до якої долучені всі документи, передбачені статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", тому у страховика не було підстав для відмови у здійсненні такої виплати.

Крім того, вважає, що суд помилково виходив з того, що нею не надано довідку про склад сім'ї загиблого, оскільки, відмовляючи у виплаті страхового відшкодування, страховик вказував на відсутність страхового випадку, а не довідки про склад сім'ї.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому в березні 2020 року відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення або скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Зазначає, що залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшеним.

Вказує, що позивач не надала доказів щодо її утримання сином.

У поданому в березні 2020 року відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Європейський страховий альянс" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Зазначає, що на момент звернення ОСОБА_1 (21 листопада 2017 року) до страховика із вимогою про виплату страхового відшкодування настав строк для прийняття спадщини усіма спадкоємцями загиблого, тому позивач мала надати свідоцтво про право на спадщину.

Вказує, що позивачем не доведено факт спільного проживання, ведення господарства та наявності спільних витрат між нею та загиблим. Крім того, загиблий був безробітним і не мав постійного доходу, а тому не мав можливості надавати утримання позивачу.

До того ж наданий позивачем розрахунок відшкодування шкоди завданої смертю потерпілого не відповідає вимогам статті 1202 ЦК України та статі 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Зауважує, що відсутні підстав для стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних, оскільки ОСОБА_1 не надала довідки про склад сім'ї померлого.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно постанови старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУНП в Київській області

від 28 жовтня 2016 року про закриття кримінального провадження, - 14 серпня 2016 року приблизно о 21.00 годині, водій ОСОБА_2 керував технічно справним автомобілем ВАЗ 21154, реєстраційний номер НОМЕР_1, і здійснював рух по проїзній частині автодороги сполученням "Київ-Овруч" з боку м. Києва у напрямку с. Нові Петрівці в Вишгородському районі, Київської області. Проїжджаючи ділянку дороги в районі кілометрового знаку 20+74 м, водій ОСОБА_2 скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_6, який знаходячись на розділовій смузі, почав перетинати автодорогу сполученням "Київ-Овруч" зліва направо відносно напрямку руху транспортного засобу. Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_6 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди. Причиною ДТП є необережні дії пішохода ОСОБА_6, який допустив порушення вимог п.4.14 "а ", "б ", "г" Правил дорожнього руху України. Оскільки в даній ДТП в діях водія автомобіля марки ВАЗ 21154, номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_2 невідповідності вимогам правилам дорожнього руху, яка перебувала б в причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної події, не вбачається, у зв'язку з чим кримінальне провадження № 12016110000000277 закрито за відсутності в діянні водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, на підставі пункту 2 частин 1 статті 284 КПК України.

В ході досудового розслідування також встановлено, що в крові пішохода ОСОБА_6 виявлено спирт етиловий в концентрації 2,45 проміле.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ 21154, реєстраційний номер НОМЕР_1, станом на 14 серпня 2016 року була застрахована у ПрАТ "Європейський страховий альянс", згідно Полісу обов'язкового страхування № АЕ/6730609, страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю становить 100 000 грн.

15 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулась до ПрАТ "Європейський страховий альянс" із заявою про відшкодування шкоди завданою смертю потерпілого (годувальника) ОСОБА_6, витратами на поховання та моральної шкоди.

30 березня 2018 року ПрАТ "Європейський страховий альянс" надіслало на адресу адвоката ОСОБА_1 - Денисенка С. В. лист, в якому повідомило, що у зв'язку з відсутністю судового рішення про притягнення до відповідальності винної особи по даній ДТП неможливо виплатити страхове відшкодування. Крім того заявнику запропоновано надати довідку про склад родини померлого.

03 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до страхової компанії з вимогою про виплату моральної шкоди, заподіяної смертю сина ОСОБА_6, у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, витрат на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника у розмірі 12 мінімальних заробітних плат.

04 травня 2018 року ПрАТ "Європейський страховий альянс" надало

ОСОБА_1 відповідь, якою відмовило у виплаті страхового відшкодування, оскільки кримінальне провадження № 12016110000000277 закрите за відсутності в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, а даний випадок не може бути кваліфікований як страховий.

Відповідно до довідки Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України № 1170 від 04 квітня 2018 року ОСОБА_1 отримує пенсію за віком та її щомісячна пенсія за серпень 2016 року становила 1 311,79 грн.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 30 січня 2019 року у справі № 742/1378/18 позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди та шкоди заподіяної смертю сина залишені без розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 -2 , 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо стягнення моральної шкоди

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення статті 999 ЦК України, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

У Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Частиною 1 статті 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому Частиною 1 статті 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.

Відповідно до пункту 27.3 статті 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

З урахуванням того, що на день настання страхового випадку (14 серпня

2016 року) мінімальна заробітна плата була встановлена на рівні 1 450 грн, а крім ОСОБА_1, потерпілий мав двох дітей, судами правильно визначено розмір відшкодування моральної шкоди, які підлягає стягненню зі страхової компанії на користь позивача в сумі 5 800 грн (із розрахунку 1 450 грн х 12 / 3).

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача із ОСОБА_2 суди вірно врахували положення частини 2 статті 1193 ЦК України, які передбачають, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18);

від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).

У розглядуваній справі не встановлено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілого ОСОБА_6 або непереборної сили, а тому висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди є правильним.

При цьому колегія суддів враховує, що судові рішення, у тому числі щодо визначеного розміру відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_2 в касаційному порядку не оскаржує.

Відповідно до пункту 4.14. Правил дорожнього руху пішоходам забороняється: а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід; г) переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження;

Судами в результаті аналізу постанови слідчого про закриття кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_6 порушив Правила дорожнього руху та перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у темний час доби, ігноруючи огородження проїжджої частини, вийшов на дорогу і не впевнившись у відсутності небезпеки почав переходити проїжджу частину поза пішохідним переходом, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди внаслідок якої він загинув.

Вказані дії ОСОБА_6 свідчать, що ним була допущена груба необережність, яка сприяла виникненню шкоди, що відповідно до частини 2 статті 1193 ЦК України є підставою для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди.

У зв'язку із викладеним доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо необґрунтованого зменшення судами заявленого нею до стягнення розміру відшкодування моральної шкоди, є помилковими.

Крім того, саме в такому розмірі 5 800 грн зі страхової компанії та 6 200 грн із ОСОБА_2 стягнуто відшкодування моральної шкоди на користь дітей потерпілого ОСОБА_6 - ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у справі № 742/2800/19 за рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 січня 2020 року, яке залишено без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 червня 2020 року.

ОСОБА_2 не оскаржував судові рішення в апеляційному та касаційному порядку, а заявлені ним у відзиві на касаційну скаргу клопотання щодо встановлення обставини справи та витребування інформації не узгоджуються з повноваженнями касаційного суду, передбаченими статтею 400 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду викладені у постанові від 18 жовтня 2019 року у справі № 352/342/17-ц на яку посилається заявник у касаційній скарзі, не є підставою для скасування чи зміни оскаржених судових рішень в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки визначення розміру відшкодування моральної шкоди є індивідуальним у кожній справі.

Щодо відшкодування ПрАТ "Європейський страховий альянс" майнової шкоди, завданої смертю потерпілого

Пунктом 27.2 статті 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Зазначена норма містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.

Згідно із частиною 1 статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п'яти років після його смерті.

Відповідно статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Аналіз наведеного положення закону дає підстави для висновку, що умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов'язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.

Зазначена стаття Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.

Відмовляючи у задоволенні наведених позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_6 офіційно не був працевлаштований, а ОСОБА_1 є непрацездатною особою і отримує пенсію, яка на момент смерті сина у серпні 2016 року становила 1 311,79 грн, тобто перевищувала встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб (1 130 грн).

Водночас, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19) під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Таким чином, у справі, що переглядається, суди, встановивши, що позивач є непрацездатною особою, передчасно відмовили в задоволенні позову про відшкодування шкоди відповідно до пункту 27.2 статті 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" лише з підстав отримання ОСОБА_1 пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, оскільки саме по собі отримання пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум, не свідчить про відсутність потреби в матеріальній допомозі.

При цьому суд надав оцінку доказам у контексті з'ясування питання, чи перебувала позивач на утриманні ОСОБА_6 на момент її смерті, однак відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання.

Висновок застосування норм права в подібних правовідносинах, викладений в Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19-ц (провадження № 61-20355св19).

Крім того згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт
9.1. статті 9 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Отже вирішуючи вказані вимоги ОСОБА_1 судам необхідно звернути увагу на наявність судових рішень у справах № 742/1378/18-ц, № 742/2800/19-ц, які набрали законної сили та якими вирішувались питання про стягнення страхового відшкодування із ПрАТ "Європейський страховий альянс" в межах страхової суми за договором (полісом) обов'язкового страхування № АЕ/6730609.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, інфляційних витрат та 3% річних

Страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (пункт 3 частини 1 статті 988 ЦК України).

У разі несплати страховиком страхувальнику або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (частина 1 статті 992 ЦК України).

Пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що страховик на протязі 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у Пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, а у разі невизнання майнових вимог заявника, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

У пункті 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) сформулювала правовий висновок про те, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Законодавством передбачене нарахування пені за відповідне прострочення відповідача у разі його наявності. Також, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін, до прострочення страховика застосовується частина 2 статті 625 ЦК України.

Висновки щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних мають бути зроблені з урахуванням наведених норм за результатами вирішення вимог про стягнення страхового відшкодування.

Крім того, суд першої інстанції, в порушення приписів статті 265 ЦПК України, в мотивувальній частині рішення не навів мотивів відмови у задоволення позовних вимог в частині стягнення пені.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, не усунув недоліки допущені судом першої інстанції.

Отже, вирішуючи спір, суди належним чином не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору, а тому судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди заподіяної смертю потерпілого, стягнення пені, інфляційних витрат та 3% річних не можна визнати законним та обґрунтованим.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами належним чином не встановлені, оскаржувані рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди заподіяної смертю потерпілого, стягнення пені, інфляційних витрат та 3% річних не в повній мірі відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи у вказаній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки справа направлена на новий розгляд підстави для нового розподілу судових витрат касаційним судом відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 квітня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди заподіяної смертю потерпілого, стягнення пені, інфляційних витрат та 3% річних скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 квітня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду

від 25 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович