Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 345/3335/17

провадження № 61-22598св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2017 року у складі судді Кардаш О. І. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Малєєва А. Ю., Девляшевського В. А., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (далі - ПрАТ «Київський страховий дім») про визнання рішення страховика незаконним, посилаючись на те, що 11 листопада 2014 року приблизно о 05 год 30 хв на вулиці Леніна в селі Березна Володарського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «Mercedes-Benz 212D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , та пішохода ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП її чоловік ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці пригоди. У зв`язку із зазначеною ДТП було відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження № 12014110000000360). Постановою старшого слідчого відділу розслідування ДТП слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області майора міліції Тарасюка А. В. від 27 червня 2015 року вказане кримінальне провадження було закрите у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. Внаслідок зазначеної ДТП у зв`язку із смертю ОСОБА_3 їй завдано матеріальної та моральної шкоди. Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Mercedes-Benz 212D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «Київський страховий дім» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю потерпілих, в розмірі 100 000 грн. 10 січня 2017 року вона повідомила відповідача про настання страхового випадку та звернулася до нього із заявою, однак рішенням ПрАТ «Київський страховий дім» від 06 квітня 2017 року № 812 їй відмовлено у виплаті страхового відшкодування з посиланням на те, що в діях водія ОСОБА_2 відсутній складу кримінального правопорушення і вказана ДТП не є страховим випадком. Зазначене рішення страховика є незаконним, оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу як джерела підвищеної небезпеки настає незалежно від вини. Страхові компанії в межах договору страхування несуть відповідальність за шкоду, завдану застрахованим джерелом підвищеної небезпеки. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати незаконним рішення ПрАТ «Київський страховий дім» від 06 квітня 2017 року № 812 про відмову у виплаті страхового відшкодування, а також стягнути з відповідача на її користь судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 4 800 грн.

В запереченні на позовну заяву ПрАТ «Київський страховий дім» зазначило, що відповідно до постанови старшого слідчого відділу розслідування ДТП слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області майора міліції Тарасюка А. В. від 27 червня 2015 року про закриття кримінального провадження саме пішоходи ОСОБА_3 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння, та ОСОБА_4 порушили ряд вимог Правил дорожнього руху, внаслідок чого сталася ДТП. В діях ОСОБА_2 не встановлено вини та причинного зв`язку між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою, тому підстави, за яких в силу закону настає цивільно-правова відповідальність, відсутні.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2017 року до участі у справі як третю особу залучено ОСОБА_2 .

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2017 року позов задоволено. Визнано незаконним рішення ПрАТ «Київський страховий дім» від 06 квітня 2017 року № 812 про відмову у виплаті страхового відшкодування ОСОБА_1 Стягнуто з ПрАТ «Київський страховий дім» на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 4 800 грн та на користь держави - 640 грн судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що обставини наявності в діях загиблого ОСОБА_3 умислу на спричинення ДТП та свідомого створення умов для завдання йому шкоди не доведені. Відсутність вини та закриття кримінального провадження відносно водія забезпеченого транспортного засобу не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Оскільки шкода, пов`язана зі смертю потерпілого ОСОБА_3 , була заподіяна володільцем джерела підвищеної небезпеки - автомобіля «Mercedes-Benz 212D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , і його цивільно-правова відповідальність була застрахована відповідачем, то позовні вимоги є обґрунтованими. Позивачем сплачено 4 800 грн за надану їй правову допомогу і вказана сума не перевищує граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу, передбаченого Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПрАТ «Київський страховий дім» залишено без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2017 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У березні 2018 року ПрАТ «Київський страховий дім» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга ПрАТ «Київський страховий дім» мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили у повному обсязі доказів і не звернули уваги на те, що вина водія ОСОБА_2 у скоєнні ДТП, наявність в його діях чи бездіяльності протиправної поведінки, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою не підтверджені належними та допустимими доказами, тому підстави для покладення на страховика цивільно-правової відповідальності відсутні. Крім того, суди не врахували, що саме дії пішоходів ОСОБА_3 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння, та ОСОБА_4 стали причиною ДТП, що відповідно до пункту 37.1.1 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-ІV) є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали з Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області та зупинено виконання рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2017 року до закінчення касаційного провадження.

05 червня 2018 року справа № 345/3335/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 11 листопада 2014 року приблизно о 05 год 30 хв по вулиці Леніна на відстані 65,9 м від повороту до вулиці Нова в селі Березна Володарського району Київської області стався наїзд автомобіля «Mercedes-Benz 212D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався в напрямку смт. Володарка, на пішоходів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які вийшли із-за задньої частини автомобіля «Renault Trafic», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що стояв на проїзній частині на смузі руху в напрямку до центра села Березна. Внаслідок ДТП ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди.

У зв`язку із зазначеною ДТП було розпочато досудове розслідування за частиною другою статті 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами). Відомості про кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження № 12014110000000360).

Постановою старшого слідчого відділу розслідування ДТП слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області майора міліції Тарасюка А. В. від 27 червня 2015 року вказане кримінальне провадження було закрите у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на час ДТП була застрахована у ПрАТ «Київський страховий дім» згідно з полісом № АС/8599253.

10 січня 2017 року дружина потерпілого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_5 звернулася до ПрАТ «Київський страховий дім» із заявою про виплату страхового відшкодування.

Листом від 06 квітня 2017 року № 812 ПрАТ «Київський страховий дім» направило ОСОБА_1 через її представника ОСОБА_5 рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, яке обґрунтоване тим, що відповідно до постанови старшого слідчого відділу розслідування ДТП слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області майора міліції Тарасюка А. В. від 27 червня 2015 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014110000000360, закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення та в діях водія автомобіля «Mercedes-Benz 212D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 не вбачаєтьсяневідповідності вимогам Правил дорожнього руху, тому ДТП не є страховим випадком.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 980 ЦК України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини в цій сфері регламентує, зокрема Закон № 1961-ІV.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону № 1961-ІV).

Відповідно до статті 5 Закону № 1961-ІV об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-ІV).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону № 1961-ІV).

Згідно з пунктами 27.1-27.5 статті 27 Закону № 1961-ІV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Відповідно до пункту 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-ІV у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Згідно з пунктом 35.1 статті 35 Закону № 1961-ІV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону № 1961-ІV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Виключний перелік підстав для відмови у здійсненні страховиком страхового відшкодування передбачений у статті 37 Закону № 1961-ІV.

Згідно з підпунктами 37.1.1-37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-ІV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП;

Рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку(пункт 36.7 статті 36 Закону № 1961-ІV).

Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Пунктами 1, 3 частини другої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

З огляду на презумпцію вини завданої шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18)

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що шкода, пов`язана із смертю потерпілого ОСОБА_3 , була заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, обґрунтованою виходив з того, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду. Оскільки відповідачем не доведено тих обставин, що потерпілий ОСОБА_3 передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком, то суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що обов`язок страховика відшкодувати завдану шкоду настає лише за наявності вини особи, відповідальність якої застрахована, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв?язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв?язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

Обов?язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела. Правила частини другої статті 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З огляду на викладене, відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

За змістом статей 1166, 1187 ЦК України в разі завдання джерелом підвищеної небезпеки шкоди смертю фізичної особи такі дії визнаються неправомірними за винятком двох випадків: 1) коли шкоди було завдано внаслідок непереборної сили; 2) коли шкоди було завдано внаслідок умислу потерпілого. При цьому наявність зазначених обставин має довести володілець джерела підвищеної небезпеки або особа, відповідальна за нього.

Відповідачем та третьою особою в цій справі вказаних обставин не доведено.

З постанови старшого слідчого відділу розслідування ДТП слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області майора міліції Тарасюка А. В. від 27 червня 2015 року про закриття кримінального провадження судами встановлено, що наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди, стався автомобілем «Mercedes-Benz 212D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

Таким чином, встановлені у вищезгаданій постанові обставини вказують на причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями володільця джерела підвищеної небезпеки, від яких загинув чоловік позивача, та заподіяною внаслідок ДТП шкодою.

Посилання заявника на те, що саме дії пішоходів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стали причиною ДТП, є неспроможними і не можуть бути підставою для звільнення від обов`язку відшкодувати шкоду, оскільки ні володілець джерела підвищеної небезпеки, ні страховик не довели наявності непереборної сили або умислу потерпілого ОСОБА_3 в заподіянні шкоди.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення місцевим судом, та статтями 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення суду першої інстанції було зупинене ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2018 року, то у зв`язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов