08.09.2019 | Автор: Кравець Ростислав Юрійович
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Судова реформа і її практичне застосування

Судова реформа і її практичне застосування - 0_25848300_1567835858_5d7346d23f20f.png

Вже більше чотирьох років поспіль наші публікації, присвячені саме тематиці судоустрою та статусу суддів, а також судовій реформі. Досить часто в коментарях роблять зауваження щодо відсутності пропозицій для вирішення проблем чи вдосконалення. Мабуть, так історично склалося, що саме зараз є можливість бути почутими, тому дана стаття буде присвячена саме висвітленню особистих поглядів, сформованих на підставі власного досвіду.

Цілком логічно розпочати власне з питань статусу суду та призначення суддів на посади:

  • Вимоги до суддів, в тому числі і критерії та їх зміст мають бути визначені законом. На даний час такі поняття як «професійна етика» та «доброчесність» використовуються виключно для ручного відбору суддів, оскільки, по-перше, відсутні визначення цих двох окремих понять, по-друге, з практики — ці два критерії оцінюються як один, по-третє, ці критерії замають 80% оцінювання, а складаються із суб’єктивного ставлення, яке нічим не підтверджується.

 Дійсно важливо, щоб суддею була добропорядна людина і цей показник має бути перевірено, однак набагато важливіше, щоб суддя був знаючим та здатним провести розгляд справи та мотивовано виписати судове рішення, тому головний відсоток оцінювання має належати саме рівню знань. В той же час, етика чи доброчесність може бути перевірена наявністю дисциплінарних стягнень, інших адміністративних стягнень, в тому числі в питаннях декларування чи недоведених статків.

  • Оцінювання має бути прозорим. Провівши не одне засідання з питань оцінювання, чесно кажучи, найбільше викликало обурення такий факт, що у ВККС України відсутній будь-який доказ арифметичного підрахунку балів, тобто відсутній будь-який документ, який підтверджував, що саме такі оцінки були виставлені, які відображені в остаточному рішенні, ще більше сумнівів виникло, коли ВККС України на своєму сайті розміщувало повідомлення про «помилку» в арифметичних підрахунках, в результаті чого кардинально змінювалося рішення. Тому аби уникнути спорів щодо виставлених балів, вони мають бути відображені в екзаменаційних відомостях. Мало того, має бути відображена кожна оцінка, що виставлена членом комісії із поясненнями такого члена чому саме така оцінка була виставлена.
  • Усунення перешкод в розвитку кар’єри. Нині є чинною норма ч. 3 ст. 84 Закону України, в якій йдеться про те, що суддя (кандидат на посаду судді) може подати заяву на оцінювання не раніше ніж через рік з моменту останнього оцінювання, крім випадків зміни інстанції на нижчу чи зміни спеціалізації. Дана норма є обузою для усіх талановитих та здібних людей, які бажають розвиватися, оскільки, по-перше, цілий рік треба чекати, по-друге, на наступний рік вакантної посади може не бути, по-третє, вона не враховує примусового призначення оцінювання (мова йде про первинне кваліфікаційне оцінювання чи оцінювання на відповідність займаній посаді), що позбавляє майже усіх діючих суддів права на участь в конкурсах без власної волі, тому дана норма не має жодного сприятливого наслідку та має бути скасована.
  • Нікому не потрібне «подвійне решето». Сьогодні для призначення на посаду судді треба пройти відбір як у ВККС України, так і у ВРП при чому виключно за суб’єктивними критеріями, про які вже йшлося вище. На жаль, є практика ВРП, коли суддю не було погоджено на призначення на посаду після проведення конкурсу без зазначення жодних причин, тому знову ж таки відбір і оцінювання має бути як прозорим, так і чітким, щоб не виникало сумнівів у призначенні і рішень ЄСПЛ з приводу неупередженості та безсторонності, отже вирішення питання про призначення на посаду має бути віднесено до повноважень єдиного органу, який нестиме за це відповідальність.
  • Роль Президента України в призначенні – церемоніальна, а не вирішальна. Ще один негативний досвід попередньої судової реформи – це маніпулювання повноваженнями. Мова йде про ті випадку, коли Президент України просто не видавав укази або видавав їх частково (просто деяких осіб, які успішно пройшли відбір роками не призначав на посади без жодних причин). Кожна людина має право на правову певність і ті особи, які успішно пройшли конкурс мають бути призначені на посади, тому «церемонія» Президента України має бути обмежена строками і умовою обов’язкового призначення тих, хто пройшов відбір. У випадку порушення строків призначення, особа вважається такою, що призначена на посаду.
  • В суди вищих інстанцій потрапляють поступово. З власних спостережень, судді вищих інстанцій мають пройти школу життя живого спілкування безпосередньо з людьми, які звернулися за захистом. Так, здавалося б дріб’язкова справа про виправлення літери в прізвищі має життєвоважливе значення для якоїсь бабусі, яка готова навіть за сотні кілометрів їхати в суд і судді повинне це бачити і усвідомлювати свою відповідальність за вплив на людське життя. На жаль, відсутність живого спілкування призводить до спотвореного «справедливого» розгляду, який досить часто проявляється в надмірному формалізмі, що є негативним явищем, тому суддею вищої інстанції має бути лише та особа, яка мала досвід роботи в суді нижчої інстанції і виключень для адвокатів та науковців не повинно бути.

Не менш важливим є питання підтримання кваліфікації судді та збереження довіри до судоустрою, яке на разі стало лише приводом для популізму:

  • Як і в будь-якій сфері важливо бути професіоналом і ніщо так не говорить про твій професіоналізм як результат роботи. В даному випадку, було б доцільним призначати примусове проведення кваліфікаційного оцінювання, у випадку, якщо, наприклад, протягом року суддя має більше 15% скасованих чи змінених рішень. В той же час, кожен має право на шанс, тому у випадку першого не проходження такого оцінювання – суддя відправляється на навчання, якщо ж і після навчання суддя не пройшов оцінювання, то він визнається таким, що не здатен здійснювати правосуддя (до слова, саме такі рекомендації міжнародних інстанцій надавалися України неодноразово). Важливо також, що таке рішення не є перешкодою для того, щоб особа в майбутньому (можливо сумлінніше довчившися та попрактикувавшись в юриспруденції) мала можливість приймати участь в конкурсах на посаду судді.
  • Дуже важливо не залишатися на одному рівні, тому суддям мають проводитися науково-практичні семінари, а судді в свою чергу мають приймати участь в подібних заходах своєї спеціалізації як для власного навчання, так і для обговорення можливих науко-теоретичних проблем, тому суддям має бути надана можливості самостійно формувати тематику заходів, в якій би вони хотіли більш детально розібратися, наприклад, щоб збори суддів могли обирати тематику для суддів своєї спеціалізації, а вже школа суддів організовувала такі заходи з досвідченими спікерами.
  • Громадський контроль та довіра. Громадський контроль здібностей судді, має здійснюватися виключно тими особами, які були учасниками справи, яка розглядалась суддею, шляхом заповнення анкети після засідання. В кінці року – підсумки, якщо 60% негативних відгуків, ВККС України досліджує причини і вирішує питання про їх усунення, наприклад, додаткове навчання або вирішення питання про оцінювання у сукупності з дослідженням скасованих/змінених рішень. Важливу роль тут буде відігравати саме анкета опитування, адже у будь-якій справі одна із сторін буде незадоволена, тому слід визначити необхідність мотивації негативної оцінки.

Ще одним проблемним питанням статусу судді є відповідальність, яку безумовно судді мають відчувати, але в той же час і не боятися тиску через шантаж провадженнями:

  • Заборона подвійної кваліфікації. На жаль, види дисциплінарних проступків зараз окреслені таким чином, що одне й те саме діяння може мати подвійну, а інколи й потрійну кваліфікацію, наприклад, порушення строків розгляду може бути кваліфіковано і як порушення строків, і як порушення прав людини, і як істотний дисциплінарний проступок, бо це підриває довіру, що породжує невизначеність та дає привід для маніпуляцій. Зустрічаються і такі випадки, коли встановлюються різні види проступків, які кваліфікуються як кожен окремо, а потім ще й в сукупності (грубо кажучи, якщо провести аналогію з кримінальним правом, то інколи це виглядає приблизно так – людина, яка в компанії когось одного пограбувала, а іншого побила, то дії такої людини буде кваліфіковано і як грабіж, і як тілесні, і в сукупності ще й як розбій). Тому мають бути визначені чіткі правила кваліфікації, які до того ж будуть однаковими для усіх і кожне окреме діяння повинно мати свою чітку кваліфікацію, а питання призначення санкції за сукупність проступків має бути вирішена окремо.
  • Чіткі правила застосування санкції. Чинний закон про судоустрій визначає декілька видів дисциплінарних стягнень, однак взагалі не містить правил їх застосування, тобто за однакові порушення можна застосувати різні санкції. Як вже зазначалося вище, закон також не містить правил застосування санкції при сукупності порушень. Тому кожному порушенню має бути чітко визначений вид санкції та спосіб її застосування. Крім того, на даний час звільнення за істотний дисциплінарний проступок та заборона у зв’язку з цим займати посаду судді, обмеження строком доступу до державної служби та зайняття адвокатською діяльністю за тяжкістю покарання є тяжчим за кримінальне покарання, тобто дисциплінарна відповідальність є тяжчою за кримінальну, що вже є самостійним порушенням та може бути підставою визнання порушення прав людини, тому знову ж таки дисциплінарні санкції мають бути максимально чіткими та узгоджуватися з іншими видами відповідальності.
  • Заборона відмови в притягненні до відповідальності лише за фактом відсутності необхідної кількості голосів. На жаль, є непоодинокі випадки, коли прийнято рішення про відмову у притягненні до відповідальності виключно за браком голосів, що звісно викликає не аби який сумнів, тому відмова у притягненні до відповідальності має бути мотивованою та не може бути формальною, тому члени комісії, які голосують проти мають надавати письмові пояснення, так само як ті, що голосують за, коли більшість голосує проти.
  • Право на подання скарги належить виключно учасникам справи. Дисциплінарне провадження не може бути засобом тиску чи тимчасового усунення судді. Як вже неодноразово встановлено ЄСПЛ ВРП у дисциплінарних справах є квазісудом, крім того, при вирішенні дисциплінарної справи мають бути враховані наслідки, тому лише «безпосередньо уражені» повинні мати право скаржитися, а не будь-які псевдоактивісти, які можуть мати приховані корисливі мотиви. Тим більше, зважаючи на те, що ВРП може визначати питання порушення прав людини, тому саме конкретно визначена людина має скаржитися на порушення своїх прав, щоб висновки ВРП не були припущенням.
  • Неупередженість ВРП на кожному етапі. Ще й досі не усунуто недоліки, визначені ЄСПЛ у справі Олександр Волков проти України, зокрема з приводу того, що члени ВРП, окрім того, що мають складати з більшості суддів мають і обритися більшістю суддів, нині дане правило не введено в Україні. Дане питання можна врегулювати, наприклад, в такий спосіб — кожен суд має обрати по 1 представнику, комп’ютерна система в режимі «рендом» обирає 70% складу, 2 представників обирає КСУ, по одному представнику від адвокатури з числа адвокатів, від науковців та прокуратури з числа прокурорів у відставці.

Існує сьогодні і ще один м’яко кажучи дивний етап прийняття ВРП рішення про звільнення з посад судді за вчинений істотний дисциплінарний проступок. Так, дисциплінарна плата приймає рішення про застосування санкції у вигляді звільнення, ВРП розглядає скаргу на таке рішення і цей же склад ВРП, який під час розгляду вже фактично висловив свою позицію щодо згоди на звільнення, в подальшому ще раз вирішує питання про звільнення, приймає так зване «кадрове рішення». По-перше, прийняття такого кадрового рішення є формальним, по-друге, ВРП вже не може бути безстороннім після розгляду скарги, по-третє, дане рішення оскаржується в зовсім іншому порядку ніж основне рішення, що є лише формальним розглядом, яке не має жодного результату, тому етап такого «кадрового рішення» має бути взагалі прибраний.

  • Закритий розгляд дисциплінарних справ. Міжнародні норми права вже давно визначили, що відкритий розгляд дисциплінарних справ щодо суддів лише підриває довіру до суду, оскільки сам процес шкодить репутації як судді, так і судоустрою в цілому, лише доведений факт дисциплінарного проступку має бути оприлюднений, оскільки в протилежному випадку дисциплінарний розгляд може бути використано як тиск, тому слід прийняти міжнародні стандарти та припинити трансляцію формування негативного ставлення до суддів.
  • Рішення ВРП та її палат мають бути оскаржені тільки до суду. На сьогодні є велике питання щодо забезпечення права на оскарження рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Нині існує наступний порядок: рішення дисциплінарної палати оскаржується до ВРП, де ВРП по факту є судом першої інстанції (з великим питання до неупередженості), а вже рішення ВРП про залишення без змін рішення дисциплінарної палати може бути оскаржено до Великої Палати, де Велика Палата є не то судом першої, не то апеляційної інстанції, але без права самостійного прийняття рішення, бо наслідок скасування рішення Великою Палатою – повторний розгляд у ВРП. Тут є декілька проблем, по-перше, фактична відсутність судового оскарження рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, по-друге, неефективність оскарження як такого, тому більш зрозумілим, доступним та ефективним буде пряме оскарження рішення дисциплінарної палати до КАС ВС як суду першої інстанції з правом апеляційного оскарження до Великої Палати, де суд матиме право скасування рішення без направлення на повторний розгляд до ВРП, а чітке дотримання строків розгляду допоможе уникнути багаторічної тяганини з вирішення питання про притягнення до відповідальності.
  • Члени ВРП мають відповідати за прийняті рішення. Сьогодні члени ВРП не несуть жодної відповідальності за прийняті чи то не прийняті рішення, що дозволяє їм в деяких випадках так сказати зловживати своїм правом, тому, наприклад, має бути введено інститут дострокового припинення повноважень за подібні вчинки і це питання може вирішуватися, як варіант, ad hoc зборами органів, які призначають членів ВРП.

Існують ще й інші проблеми, які дали про себе знати в останні роки, зокрема в частині питань судоустрою в цілому, наприклад:

  • Під час ліквідації, реорганізації, укрупнення судів мають враховуватися усі особливості. Ті Укази Президенти України, що були прийняті у 2017 році, знову ж таки м’яко кажучи були прийняті поспіхом і явно не на користь держави. Так, наприклад, було об’єднано декілька судів, які знаходяться в гірській місцевості, що значно ускладнює можливість територіального доступу, або об’єднано суди без врахування густоти населення чи наявності спец установ, що збільшують навантаження на суди. Тому питання утворення судів має бути переглянуто з урахуванням не лише площі території, а і її особливостей в розрізі транспортного сполучення та фактичного доступу, з урахуванням густоти населення, наявності спец установ (наприклад, урахування територіальних відділів НАБУ, ГПУ, ДБР тощо) те саме має стосуватися і під час вирішення питання кількісного штату відповідного суду.
  • Питання призначення конкурсів на зайняття посади судді має визначатися з урахуванням нагальної необхідності. Так, питання в яких судах та в якій кількості необхідно провести добір на зайняття посад має визначати ДСА, яка веде статистику укомплектованості судів та їх навантаження. Питання добору не може бути питанням торгів, воно має бути спрямоване виключно на ефективне забезпечення судоустрою.
  • Участь міжнародних експертів — субсидіарна. Міжнародний досвід – це добре, але тільки тоді, коли він адаптований під особливості кожної окремої держави та суспільства, тому міжнародні експерти мають бути лише радниками чи спостерігачами, однак в жодному разі не мати вирішальний вплив, оскільки, по-перше, вони не несуть жодної відповідальності, по-друге, вони не живуть в цій країні, а отже і не живуть за тими правилами, які впроваджують тут, по-третє, вони не враховують чинного національного законодавство, бо його не знають, тому їх поради явно потребують адаптації з національним правом аби це не виглядало хаосом.
  • Заборона «хабарів» від держави у вигляді неспіврозмірних винагород. Високі заробітні плати суддів – це засіб усунення спокуси, але ці заробітні плати мають бути адекватними як у порівнянні до заробітних плат в країні, так і до заробітних плат суддів усіх інстанцій, тому посадовий оклад суддів суддів різних інстанцій не може відрізнятися більше ніж на 20%, і взагалі судовий оклад суддів не може в сотні разів перебільшувати розмір середньої заробітної плати в країні, оскільки це лише загострює соціальні конфлікти те саме власне стосується і винагород членам ВККС і ВРП.
  • Судовий збір не повинен бути перешкодою для доступу до правосуддя. Окрім того, що нині не кожен середньостатистичний громадянин може собі дозволити таку розкіш як судовий захист (благо, що хоч вже порушено питання з адвокатською монополією, що дозволить відновити роботу, як мінімум правничих шкіл), адже інколи судовий збір є в рази більшим за місячний дохід людини. Найбільш проблемним є, наприклад, та ситуація, коли особа за позов про повернення невиплаченого їй депозиту має сплатити не одну тисячу судового збору, хоч гроші їй і так не повернули, або коли особа фактично не може подати апеляційну скаргу на стягнення боргу за кредитом, бо тут сума збору для фізичної особи буде становити 150% суми збору, яка була сплачена юридичною особою, (тут, мабуть, не варто вказувати на те, що сума збору для юридичних осіб при поданні позову значно більша ніж для фізичних осіб), що становить десятки, а іноді і сотні тисяч судового збору, та сама ситуація і зі сплатою судового збору про визнання права власності на дорогоцінне майно, яке, наприклад, отримано в спадок, чи відібрано у рейдерський спосіб, де сума збору є нереальною для фізичної особи та навіть і юридичної особи. Тому нагальною є потреба урівноваження ставок судового збору, особливо в розрізі фізичних осіб, що може бути приводом для написання ще однієї багатослівної статті.

Ось так «коротко про все» вилилося у великий текст. Все це є виключно особистим враженням, яке склалося в результаті не одного проведеного процесу, не одного обговорення та власне і не однієї розмови з безпосередніми учасниками усіх цих процесів – складно, інколи сумно, але кожен з нас може змінити світ на краще…

З вірою в позитивні зміни, автори:

Анна Мартиненко

Мартиненко Анна Василівна

Адвокат АО «Кравець і Партнери»

Ростислав Кравець

Кравець Ростислав Юрійович

Голова та адвокат АО «Кравець і Партнери» 

1531
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ