Справа про відшкодування шкоди Нацполіцією (в порядку регресу) зі свого співробітника, який спричинив ДТП - підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства (ВС КЦС справа № 208/13/20 від 04.08.2021 р.)

Фабула судового акту: Юрисдикція спорів пов’язаних із діяльністю осіб-держслужбовців завжди викликає багато питань, адже не дивлячись на суб’єктний склад (суб’єкт владних повноважень проти особи, яка перебуває на публічній службі) - необхідно ще визначити предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у сукупності, щоб дійти правильного висновку який саме суд правомочний розглядати такий спір.

Керуючи службовим автомобілем, співробітник поліції порушив правила дорожнього руху чим допустив зіткнення і пошкодження як службового, так й іншого автомобіля. Оскільки вина співробітника поліції у завданні шкоди (як і її розмір) була установлена в судовому порядку із казначейського рахунку відповідного Департаменту патрульної поліції НП (як з роботодавця за шкоду завдану його працівником відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України) - були стягнуті кошти на покриття збитків. Сам же Департамент, співробітник якого був визнаний винуватцем, вирішив стягнути завдані збитки із свого співробітника в порядку регресу, у зв’язку із цим подав позов до суду цивільної юрисдикції.

Суд першої інстанції (рішення якого було підтримано апеляційним судом) не погодився з обраною позивачем юрисдикцією, і закрив провадження у справі, наголосивши, що спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. За мотивами суду предмет позову пов’язаний з питанням реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, а отже - від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питання відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвело до завдання шкоди/збитків слід розглядати в адмінсуді.

Позивач (Департамент) із таким висновком не погодився, оскільки на його бачення - підставою позову є заподіяння відповідачем шкоди не Департаменту патрульної поліції, а третій особі - власнику транспортного засобу. Питання, які підлягають розгляду у цій справі не стосуються виконання відповідачем його службових обов`язків та не пов`язані з питаннями реалізації ним статусу поліцейського.

ВС КЦС погодився із доводами Департаменту, та скасував ухвали судів попередніх інстанції, встановивши юрисдикцію саме цивільних судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

У справі, що переглядається, роботодавець (Департамент патрульної поліції) звернувся із позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу. Стягнення шкоди з позивача було встановлено шляхом задоволення саме цивільного позову на підставі статті 1172 ЦК України, (відповідальність за завдану працівником матеріальну та моральну шкоду несе юридична особа). Право відшкодування такої шкоди у порядку регресу закріплено в ч.1 статті 1191 ЦК України та у частині п'ятій статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Таким чином, правовідносини між сторонами у справі, що переглядається, не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав свобод та інтересів особи від порушень із боку суб'єкта владних повноважень й не стосуються оскарження дій останнього, а виникли з деліктного зобов'язання - внаслідок заподіяння шкоди.

Отже у цій справі: За своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Співробітник поліції, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони завдання шкоди особі.

Аналізуйте судовий акт: Домогтися матеріальної грошової допомоги від сільської ради за шкоду, завдану будинку внаслідок повені – можливо (Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської обл. у справі № 346/5410/20 від 03.06.2021);

Якщо балансоутримувач дороги, який контролює стан дороги та каналізаційних споруджень, допустив бездіяльність, це є підставою для відшкодування ним майнової шкоди за ДТП (ВС КГС справа № 916/2586/18 від 18.02.2020 р.);

Укладення договору страхування має відбуватись із проявом «найвищої добросовісності» (доктрина uberrima fides), однак оцінювати дотримання даної вимоги необхідно крізь призму принципу «розумного повідомлення про ризик» (ВС/КЦС, № 753/731/16);

Тяганина під час досудового розслідування є підставою для стягнення моральної шкоди на користь потерпілого (ВС/КЦС у справі № 201/7621/17 від 04.11.2020).

Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 208/13/20

провадження № 61-5626св21

Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - Департамент патрульної поліції Національної поліції України,

відповідач- ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на ухвалу Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 вересня 2020 року в складі судді Нельге Д. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю., у справі за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року Департамент патрульної поліції звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.

Позов мотивовано тим, що 24 листопада 2016 року ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді інспектора роти № 2 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в м. Дніпрі Департаменту патрульної поліції МВС України, керуючи службовим автомобілем марки «Toyota Prius», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в м. Дніпрі, виїжджаючи на перехрестя з вул. В. Антоновича, з другорядної дороги на головну, порушив вимоги Правил дорожнього рушу, внаслідок чого сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) та скоїв зіткнення з автомобілем, під керуванням водія ОСОБА_2 . Винним у скоєнні ДТП постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2017 року в справі № 204/8106/16-п визнано ОСОБА_1 .

Рішенням суду задоволено позов ОСОБА_2 та стягнено з позивача на користь останнього збитки, які зазнав ОСОБА_2 у результаті ДТП, винним у якій визнано співробітника позивача - відповідача ОСОБА_1 .

На виконання вказаного рішення суду Головним Управлінням Державної казначейської служби України у Київській області здійснено примусове списання коштів з рахунку позивача у розмірі 137 896,64 грн.

Оскільки поліцейські, у разі вчинення протиправних діянь, несуть цивільно-правову відповідальність, позивач просить суд, на підставі статті 1191 ЦК України, стягнути з відповідача відшкодовану позивачем шкоду в порядку регресу.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 вересня 2020 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Повідомлено Департамент патрульної поліції, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції адміністративного суду.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем виник публічно-правовий спір, на вирішення якого поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Суд першої інстанції посилався на висновки, викладені у постанові Великої Палатою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишено без задоволення.

Ухвалу Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 вересня 2020 року про закриття провадження у справі залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позивач пред`явив вимоги до відповідача як до працівника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, посилаючись на те, що відповідач, під час проходження публічної служби, спричинив збитки, відшкодовані позивачем. Такі спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питанням реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питання відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвело до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

При цьому апеляційний суд посилався на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, а також у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 686/18159/18, від 09 грудня 2020 року у справі № 754/5130/18.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2021 року Департамент патрульної поліції подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що підставою звернення позивача до суду з цією позовною заявою є заподіяння відповідачем шкоди не Департаменту патрульної поліції, а третій особі - власнику транспортного засобу, який було пошкоджено внаслідок вчинення відповідачем винних протиправних дій. Оскільки Департамент патрульної поліції виконав обов`язок відповідача перед третіми особами щодо відшкодування заподіяної шкоди, на підставі норм ЦК України, Департамент патрульної поліції отримав право зворотної вимоги щодо такого відшкодування в тому самому обсязі, в якому таке право має особа, безпосередньо якій таку шкоду було завдано.

Таким чином, у розумінні пункту другого частини першої статті 4 КАС України, цей спір не є публічно-правовим спором. Правовідносини між сторонами у цій справі не є пов`язаними з виконанням будь-якою стороною публічно-владних управлінських функцій, не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень та не стосуються оскарження дій останнього. Також, спір не підпадає під дію пункту 5 частини четвертої статті 46 КАС України, оскільки стосується стягнення з відповідача суми шкоди у вигляді грошових коштів.

Заявник звертає увагу, що питання, які підлягають розгляду у цій справі не стосуються виконання відповідачем його службових обов`язків та не пов`язані з питаннями реалізації ним статусу поліцейського, тощо. А отже ця справа не може бути віднесена до категорії справ щодо проходження публічної служби.

Спосіб захисту, обраний позивачем у цій справі, є характерним саме для цивільного судочинства, а зазначений спір за своїм характером не пов`язаний із захистом прав будь-якої особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Відшкодування шкоди не може бути самостійним способом захисту порушених прав позивач в адміністративному процесі та передбачає необхідність визнання рішень, дій бездіяльності певної особи (завдавана шкоди) протиправними, а відшкодування завданої такими діями шкоди за необхідності повинно бути поєднано з основними вимогами. Однак оцінка правомірності дій відповідача, внаслідок яких останнім було завдано майнової шкоди, вже надана судом за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене статею 124 КУпАП, а також обов`язок з відшкодування шкоди та її розмір вже встановлені судом під час розгляду справи за позовом постраждалої внаслідок неправомірних дій відповідача особи, тож перед судом не постає питання щодо правомірності чи винності дій відповідача, а також меж та порядку відшкодування завданої майнової шкоди. Тобто, в цьому випадку відсутні рішення, дії або бездіяльність відповідача, які потребують визнання їх протиправними, а позовні вимоги зводяться лише до стягнення певної грошової суми, вже сплаченої потерпілому на відшкодування завданої вже визнаними протиправними діями, що в контексті частини першої статті 5 КАС Українитакож свідчить про безпідставність висновку щодо розгляду зазначеної справи в порядку адміністративного судочинства.

Також в касаційній скарзі заявник посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 203/3237/16, від 18 листопада 2020 року у справі № 760/15085/18.

Крім того, суди помилково посилаються на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, оскільки правовідносини у цих справах не є тотожними і суттєво відрізняються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК Українивстановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції Українисудоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до приписів частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції Українипринципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною першою статті 19 ЦПК Україниустановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом із тим відповідно до частини першої статті 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України(тут і надалі - у редакції, чинній на момент розгляду апеляційним судом).

За змістом положень частини першої статті 2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Положеннями статті 46 КАС Українипередбачено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Тобто суб`єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об`єднань, юридичних осіб, які не є суб`єктами владних повноважень, виключно для превентивного судового контролю своєї ж діяльності та у випадках, визначених законом.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства справа з огляду лише на її суб`єктний склад.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, що переглядається, роботодавець (Департамент патрульної поліції) звернувся із позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу. Стягнення шкоди з позивача було встановлено шляхом задоволення саме цивільного позову на підставі статті 1172 ЦК України, якою передбачено, що відповідальність за завдану працівником матеріальну та моральну шкоду несе юридична особа. Право відшкодування такої шкоди у порядку регресу закріплено в цивільному законодавстві.

Згідно із частиною першою статті 1191 ЦК Україниособа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У частині п`ятій статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»передбачено, що особа у разі завдання з її вини шкоди третім особам, яку відшкодовано відповідно до закону військовою частиною, установою, організацією, закладом, відшкодовує військовій частині, установі, організації, закладу завдану шкоду в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (провадження № 11-720апп18) зроблено правовий висновок про те, що відшкодування шкоди в порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, правовідносини між сторонами у справі, що переглядається, не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав свобод та інтересів особи від порушень із боку суб`єкта владних повноважень й не стосуються оскарження дій останнього, а виникли з деліктного зобов`язання - внаслідок заподіяння шкоди.

У цій справі не підлягає доведенню оцінка правомірності дій особи поліцейського, тобто не підлягає вирішенню питання щодо правомірності прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби. Неправомірність дій особи вже встановлена постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2017 року у справі № 204/8106/16-п. У зв`язку з цим предметом розгляду у цій справі є лише стягнення шкоди в порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин.

З огляду на зазначене, за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

У цьому випадку той факт, що майнової шкоди завдано позивачеві - суб`єкту владних повноважень - під час проходження відповідачем служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий.

Співробітник поліції, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони завдання шкоди особі.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, на зазначене не звернув належної уваги та зробив помилковий висновок, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, суди попередніх інстанцій помилково посилалися на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня

2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18), оскільки правовідносини сторін у справі, що переглядається, та у справі

№ 818/1688/16 не є тотожними з огляду на предмет та правові підстави позову.

Так, у справі № 818/1688/16 відповідач, перебуваючи на посаді, що належить до публічної служби, та будучи матеріально відповідальною особою, завдав шкоди державі в особі УМВС у Сумській області шляхом втрати майна в період здійснення ним установлених повноважень, пов`язаних із виконанням завдань і функцій державного органу. Таким чином, у вказаній справі предметом правового дослідження було не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій відповідача.

Разом із тим предметом спору у справі, що переглядається, є відшкодування шкоди в порядку регресу, а неправомірність дій відповідача встановлена постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2017 року у справі № 204/8106/16-п та додаткового правового аналізу не потребує.

Зазначене свідчить про нерелевантне застосування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, ухвала Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 вересня 2020 року, залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, про закриття провадження підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

З урахуванням зазначеного оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими та підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 760/15085/18 (провадження № 61-22192св19), від 16 червня 2021 року у справі № 328/29/20 (провадження № 61-2521св21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України задовольнити.

Ухвалу Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук