Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 328/29/20

провадження № 61-2521св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор Токмацької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на ухвалу Токмацького районного суду Запорізької області від 16 листопада 2020 року у складі судді Новікової Н. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 січня 2021 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У січні 2020 року прокурор Токмацької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 обіймає посаду керівника апарату Токмацької районного державної адміністрації Запорізької області з 10 листопада 2016 року.

Наказом керівника апарату Токмацької районної державної адміністрації від 28 вересня 2018 року № 57-к "Про звільнення ОСОБА_2" остання звільнена з посади адміністратора відділу з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг у зв'язку із скороченням штатної чисельності працівників райдержадміністрації.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2019 року вказаний наказ визнаний протиправним та скасований. ОСОБА_3 поновлена на посаді адміністратора відділу з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області з 01 жовтня 2018 року. Стягнуто з Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 01 жовтня 2018 року до 30 січня 2019 року у розмірі 28 254,24 грн.

На виконання вказаного рішення, Токмацьким управлінням ДКСУ Запорізької області здійснено безспірне списання коштів із розрахункового рахунку Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області на користь ОСОБА_3 у сумі 28 254,24 грн.

Незаконним звільненням ОСОБА_3 із займаної посади Токмацькій районній державній адміністрації Запорізької області завдана шкода в сумі 28 254,24 грн, виплаченої ОСОБА_3, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 відповідно до пункту 8 статті 134 та статті 237 КЗпП України.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області шкоду, заподіяну установі у зв'язку з оплатою ОСОБА_2 часу вимушеного прогулу в сумі 28 354,24
грн.

Ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 16 листопада 2020 року провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що спір виник у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 посадових обов'язків на посаді державної служби - керівника апарату Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області. На спори з приводу проходження публічної служби поширюється юрисдикція адміністративних судів і вони мають розглядатись в адміністративному судочинстві (пункт 2 частини 1 статті 19 КАС України).

Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 січня 2021 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд виходив із того, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Предметом спору у справі, яка переглядається, є стягнення матеріальної шкоди, заподіяної відповідачем за час її перебування на державній службі. Звертаючись до суду із зазначеним позовом, прокурор послався на те, що неправомірними діями відповідача державі завдані збитки, які вона не відшкодувала. Шкода заподіяна державі відповідачем внаслідок незаконного звільнення адміністратора відділу з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг районної державної адміністрації ОСОБА_2

Позов пред'явлено до ОСОБА_1 як до керівника апарату Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області, а тому спір у справі стосується звернення суб'єкта владних повноважень із позовом про відшкодування шкоди/стягнення збитків з особи, що перебуває на посаді, що відноситься до публічної служби. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц (провадження № 14-481цс18) зазначено, що указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, і питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також взяла до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, в якій зазначено про відступ від раніше висловленої правової позиції у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17 в аналогічних спорах.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У лютому 2021 року заступник керівника Запорізької обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Токмацького районного суду Запорізької області від 16 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 січня 2021 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (провадження № 11-720апп18) зроблено правовий висновок про те, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду. Вимога вирішити публічно-правовий спір у позові відсутня, оскільки вказаній обставині вже надана оцінка належним судом. Той факт, що майнової шкоди завдано позивачеві - суб'єкту владних повноважень під час проходження відповідачем служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий. Вказана позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 у справі № 760/15085/18.

У березні 2021 року заступник керівника Запорізької обласної прокуратури подав пояснення до касаційної скарги, згідно з якими сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. У цій справі прокурор в інтересах держави в особі роботодавця звернувся із позовом про відшкодування шкоди у порядку регресу. Стягнення відповідних коштів із позивача здійснено за результатами розгляду трудового спору шляхом задоволення відповідної вимоги на підставі статті 235 КЗпП України, якою передбачено, що відповідальність за вимушений прогул несе юридична особа. Вимога вирішити публічно-правовий спір у позові відсутня, оскільки вказаній обставині вже надана оцінка належним судом. Протиправність дій особи щодо видання наказу про звільнення вже встановлена рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2019 року у № 280/4511/18. У зв'язку з чим, предметом розгляду у цій справі є лише стягнення шкоди у порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин.

Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Встановлені судами обставини

Наказом керівника апарату Токмацької районної державної адміністрації від 28 вересня 2018 року № 57-к "Про звільнення ОСОБА_2" остання звільнена з посади адміністратора відділу з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг у зв'язку із скороченням штатної чисельності працівників райдержадміністрації.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2019 року у справі № 280/4511/18 адміністративний позов ОСОБА_2 до Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області від 28 вересня 2018 року за № 57-К про звільнення ОСОБА_2 із посади адміністратора відділу з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг. Поновлено ОСОБА_2 на посаді адміністратора відділу з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області з 01 жовтня 2018 року. Стягнуто з Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 01 жовтня 2018 року по 30 січня 2019 року у розмірі 28 254,24 грн.

На виконання вказаного рішення, Токмацьким управлінням ДКСУ Запорізької області здійснено безспірне списання коштів із розрахункового рахунку Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області на користь ОСОБА_3 у сумі 28 254,24 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив із того, що справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, оскільки позов пред'явлено до ОСОБА_1 як до керівника апарату Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області, а отже, спір у справі стосується звернення суб'єкта владних повноважень із позовом про відшкодування шкоди/стягнення збитків із особи, що перебуває на посаді, що відноситься до публічної служби.

Верховний Суд не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France)).

Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Наведене дає підстави для висновку, що "суд, встановлений законом" охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законом.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним в розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.

Верховним Судом враховано, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом із тим, відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини 1 статті 4 КАС України (тут і надалі - у редакції, чинній на момент розгляду апеляційним судом).

За змістом положень частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Положеннями статті 46 КАС України передбачено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено статті 46 КАС України. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Тобто, суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, виключно для превентивного судового контролю своєї ж діяльності та у випадках, визначених законом.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - цеюридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства справа з огляду лише на її суб'єктний склад.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Як установлено матеріалами справи, прокурор в інтересах держави в особі Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих державі, шляхом безспірного списання коштів із розрахункового рахунку Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області на користь ОСОБА_3 у сумі 28 254,24
грн.

Матеріалами справи також установлено, що вказаний позов заявлений у зв'язку з тим, що на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2019 року ОСОБА_2 відшкодовано середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 28 254,24 грн, у зв'язку із її незаконним звільненням.

Право на стягнення шкоди, завданої незаконним звільненням ОСОБА_3 із займаної посади Токмацькій районній державній адміністрації Запорізької області, закріплено у статті 134 та статті 237 КЗпП України.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 134 КЗпП України службові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.

Згідно зі статтею 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.

Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за ЦПК України покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.

Отже, чинне законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (провадження № 11-720апп18) сформульовано правовий висновок про те, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.

Таким чином, правовідносини між сторонами у справі, що переглядається, не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав свобод та інтересів особи від порушень із боку суб'єкта владних повноважень.

У цій справі не підлягає доведенню оцінка правомірності дій ОСОБА_1, тобто не підлягає вирішенню питання щодо правомірності її дій щодо звільнення ОСОБА_2 із публічної служби. Незаконність звільнення ОСОБА_2 встановлена рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2019 року у справі № 280/4511/18. У зв'язку з чим, предметом розгляду у цій справі є лише відшкодування шкоди у порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин.

З огляду на зазначене, за своїм суб'єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

У цьому випадку той факт, що майнової шкоди завдано позивачеві - суб'єкту владних повноважень під час проходження відповідачем служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, на зазначене не звернув належної уваги та зробив помилковий висновок, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, апеляційний суд помилково посилався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц (провадження № 14-481цс18), оскільки правовідносини сторін у справі, що переглядається, та у справі № 734/3102/16-ц не є тотожними з огляду на предмет та правові підстави позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц (провадження № 14-481цс18) сформульовано висновок, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із завданням відповідачем шкоди державі під час проходження публічної служби. З огляду на вищезазначені вимоги закону, указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, і питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, навіть якщо притягнення цієї особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення з військової служби.

Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, в якій зазначено про відступ від раніше висловленої правової позиції у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17 в аналогічних спорах.

Разом із тим, предметом спору у справі, що переглядається, є відшкодування шкоди у порядку регресу, а неправомірність дій відповідача встановлена рішенням суду про незаконність звільнення ОСОБА_2 із публічної служби та додаткового правового аналізу не потребує.

Зазначене свідчить про нерелевантне застосування апеляційним судом правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до частини 6 статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За наведених обставин рішення судів першої та апеляційної інстанції не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до частини 6 статті 411 ЦПК Українивони підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратуризадовольнити.

Ухвалу Токмацького районного суду Запорізької області від 16 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 січня 2021 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко