Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 760/15085/18

провадження № 61-22192св19

Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Штелик С. П.

учасники справи:

позивач - Департамент патрульної поліції,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 серпня 2019 року у складі суді Шевцової Л. М. та на постанову Хмельницького апеляційного суду

від 05 листопада 2019 року у складі колегії судів: Янчук Т. О.,

Купельського А. В., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Департамент патрульної поліції звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу.

Позов мотивовано тим, що 19 квітня 2016 року ОСОБА_1, перебуваючи на посаді інспектора 10 роти батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції МВС України, лейтенант поліції, керуючи службовим автомобілем Renault Duster, д. н. з. НОМЕР_1, на перехресті вулиць Мельникова та Олени Теліги у м. Києві, порушив правила дорожнього руху та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, у результаті чого остання померла від отриманих травм.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня

2017 року, який залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, у справі № 761/22463/16-к ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статі 286 КК України і призначено покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.

Крім того, вказаним вироком було задоволено цивільні позови ОСОБА_3, ОСОБА_4 та стягнуто з Департаменту патрульної поліції моральну шкоду в загальному розмірі 583 464,00 грн.

Позивач зазначав, що покладений на нього обов'язок вироком суду щодо відшкодування потерпілим моральної шкоди, він виконав повністю та перерахував ОСОБА_3, ОСОБА_4 кошти по

291 732,00 грн кожному.

Разом із тим, оскільки зазначена шкода була спричинена у період перебування ОСОБА_1 із Департаментом патрульної поліції у трудових правовідносинах, останній має право в порядку зворотної вимоги (регресу) відшкодувати з винної особи розмір виплаченого ним відшкодування.

Посилаючись на зазначене, Департамент патрульної поліції просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь виплачене ним відшкодування шкоди у загальному розмірі 583 464,00 грн, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 серпня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту патрульної поліції в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 4 290,00 грн.

Вирішено питання розподіл судового збору.

У решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідач скоїв злочин із необережності відносно особи, а не відносно Департаменту патрульної поліції, за що був притягнений до кримінальної відповідальності, виконуючи трудові обов'язки, а тому повинен відповідати за завдану ним шкоду відповідно до вимог статті 132 КЗпП України в межах середнього місячного заробітку.

Встановивши доведеність факту спричинення позивачу матеріальної шкоди відповідачем, на думку суду першої інстанції, така шкода має бути відшкодована у розмірі середнього місячного заробітку відповідача, який становить 4 290,00 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 серпня 2019 року скасовано.

Провадження у справі за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу закрито.

Повідомлено Департамент патрульної поліції, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд вважав, що цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов'язаний із питанням реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питання відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвело до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

При цьому апеляційний суд посилався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року Департамент патрульної поліції подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 серпня 2019 року та на постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 760/15085/18 та витребувано її матеріали з Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом обов'язково постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Суд не звернув увагу, що неправомірність дій вже була предметом дослідження в судовому порядку та встановлена вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року у справі № 761/22463/16-к. У зв'язку з чим, предметом розгляду у цій справі є лише питання стягнення збитків, завданих відповідачем внаслідок ДТП, тобто вирішення приватноправових відносин.

Крім того, апеляційний суд помилково посилався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня

2018 року у справі № 818/1688/16, оскільки правовідносини у цих справах не є тотожними і суттєво відрізняються.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи

19 квітня 2016 року ОСОБА_1, перебуваючи на посаді інспектора роти № 10 батальйону № 4 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, керуючи службовим автомобілем RENAULT DUSTER, д. н. з НОМЕР_1, на перехресті вулиць Мельникова та О. Теліги в м. Києві порушив Правила дорожнього руху, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, яка від отриманих травм померла в лікарні. Вказані обставини встановлені вироком Шевченківського районного суду м.

Києва від 17 березня 2017 року у справі № 761/22463/16-к. (а. с. 176-182, т. 1)

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року у справі № 761/22463/16-к ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою

статті 286 КК України і призначено покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на три роки з застосуванням статті 75 КК України.

Задоволено цивільний позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 та стягнено з Департаменту патрульної поліції в рахунок відшкодування моральної шкоди по 291 732 грн кожному, загальний розмір якої становить 583 464,00 грн.

Вироком встановлено, що ОСОБА_1,як інспектор патрульної поліції, лейтенант поліції, керував службовим автомобілем RENAULT DUSTER, д. н. з НОМЕР_1, проводив патрулювання місцевості у Шевченківському районі, приблизно о 10 год. 30 хв. отримав виклик, порушив ПДР і здійснив наїзд на потерпілу, а тому перебував на службі під час скоєння ДТП, виконував трудові /службові/ обов'язки, а саме: невідкладне службове завдання, а тому відповідальність має наставати за нормами трудового права.

Визначено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових правовідносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу. (а. с. 16-23, т. 2)

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 15 лютого 2018 року вирок Шевченківського районного суду м.

Києва від 17 березня 2017 року залишено без змін. (а. с. 24-27,11-15, т. 1)

Згідно з повідомленнями від 30 жовтня 2017 року № 827, від 30 жовтня

2017 року № 828, від 02 листопада 2017 року № 844 та від 03листопада

2017 року № 847 присуджені кошти були повністю перераховані Департаментом патрульної поліції стягувачам ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (а. с. 7-10, т. 2)

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (08 лютого 2020 року).

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до приписів частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом із тим, відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини 1 статті 4 КАС України (тут і надалі - у редакції, чинній на момент розгляду апеляційним судом).

За змістом положень частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Положеннями статті 46 КАС України передбачено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено статті 46 КАС України. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Тобто, суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, виключно для превентивного судового контролю своєї ж діяльності та у випадках, визначених законом.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства справа з огляду лише на її суб'єктний склад.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, що переглядається, роботодавець (Департамент патрульної поліції) звернувся із позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу. Стягнення шкоди з позивача було встановлено шляхом задоволення саме цивільного позову на підставі статті 1172 ЦК України, якою передбачено, що відповідальність за завдану працівником матеріальну та моральну шкоду несе юридична особа. Право відшкодування такої шкоди у порядку регресу закріплено в цивільному законодавстві.

Згідно із частиною 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У частині 5 статті 3 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" передбачено, що особа у разі завдання з її вини шкоди третім особам, яку відшкодовано відповідно до закону військовою частиною, установою, організацією, закладом, відшкодовує військовій частині, установі, організації, закладу завдану шкоду в порядку, передбаченому частині 5 статті 3 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" та іншими законами України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (провадження № 11-720апп18) зроблено правовий висновок про те, що відшкодування шкоди в порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, правовідносини між сторонами у справі, що переглядається, не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав свобод та інтересів особи від порушень із боку суб'єкта владних повноважень й не стосуються оскарження дій останнього, а виникли з деліктного зобов'язання - внаслідок заподіяння шкоди.

У цій справі не підлягає доведенню оцінка правомірності дій особи поліцейського, тобто не підлягає вирішенню питання щодо правомірності прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби. Неправомірність дій особи вже встановлена вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року у справі № 761/22463/16-к. У зв'язку з чим, предметом розгляду у цій справі є лише стягнення шкоди в порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин.

З огляду на зазначене, за своїм суб'єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

У цьому випадку той факт, що майнової шкоди завдано позивачеві - суб'єкту владних повноважень - під час проходження відповідачем служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий.

Співробітник поліції, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов'язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони завдання шкоди особі.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції на зазначене не звернув належної уваги та зробив помилковий висновок, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, апеляційний суд помилково посилався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня

2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18), оскільки правовідносини сторін у справі, що переглядається, та у справі № 818/1688/16 не є тотожними з огляду на предмет та правові підстави позову.

Так, у справі № 818/1688/16 відповідач, перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, та будучи матеріально відповідальною особою, завдав шкоди державі в особі УМВС у Сумській області шляхом втрати майна в період здійснення ним установлених повноважень, пов'язаних із виконанням завдань і функцій державного органу. Таким чином, у вказаній справі предметом правового дослідження було не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій відповідача.

Разом із тим, предметом спору у справі, що переглядається, є відшкодування шкоди в порядку регресу, а неправомірність дій відповідача встановлена вироком Шевченківського районного суду від 17 березня 2017 року у справі № 761/22463/16-к та додаткового правового аналізу не потребує.

Зазначене свідчить про нерелевантне застосування апеляційним судом правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, постанова Хмельницького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року про закриття провадження підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Наведена в касаційній скарзі вимога про скасування рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області не підлягає задоволенню, оскільки це рішення повністю скасоване постановою Хмельницького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року. Крім того, у зв'язку з висновком апеляційного суду про закриття провадження у справі та вирішення її в порядку адміністративного судочинства рішення суду першої інстанції по суті спору не переглядалося в апеляційному порядку, а тому не може бути предметом перегляду Верховним Судом.

З урахуванням зазначеного, постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 6 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

С. П. Штелик