Історія справи

Постанова ВССУ від 10.02.2026 року у справі №754/8499/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 754/8499/23

провадження № 61-681св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року у складі судді Панченко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62.039:0067 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до повідомлення про початок будівельних робіт № КВ061201670628 за вказаною адресою 15 червня 2020 року відповідач почала будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку.

13 липня 2020 року Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстрував декларацію № КВ 101200709590 про готовність до експлуатації об`єкта у зв`язку з будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1).

Ураховуючи те, що будівництво об`єкта розпочалось у 2020 році, ОСОБА_1 є замовником будівництва та на неї було покладено обов`язок до 25 червня 2020 року (включно) звернутись до Департаменту економіки та інвестицій із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, проте відповідач знехтувала вимогами законодавства, відповідну заяву не подала та пайовий внесок не сплатила.

Отже договір про пайову участь ОСОБА_1 не уклала, кошти пайової участі у розвиток інфраструктури міста Києва у зв`язку з будівництвом та обслуговуванням житлового будинку на АДРЕСА_1 не перераховувала.

Оскільки з моменту реєстрації 13 липня 2020 року Департаментом з питань державного архітектурно - будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомлення № КВ 101200709590 на виконання будівельних робіт житлового будинку по АДРЕСА_1 у замовника будівництва ОСОБА_1 виник обов`язок зі сплати пайової участі, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 1 409 024,34 грн на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 223 866,87 грн на бюджетний рахунок бюджетного розвитку спеціального фонду міського бюджету: отримувач - ГУК у м. Києві, ЄДРПОУ - 37993783, код доходів 24170000, рахунок IBAN:UA538999980314131921000026001, банк одержувача Казначейство України (ЕАП).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що у 2020 році ОСОБА_1 здійснила будівництво об`єкта - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та 13 липня 2020 року Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстрував Декларацію про готовність до експлуатації цього об`єкта.

Станом на дату початку будівництва була чинною стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до частини другої якої замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту ОСОБА_1 не укладала. Суд зазначив, що розмір пайового внеску необхідно обраховувати, виходячи із площі житлового будинку 458,8 кв. м, яка зазначена у Декларації про готовність до експлуатації об`єкта будівництва, серія та номер: КВ101200709590. Враховуючи положення підпункту 6.4.3 пункту 6.4 розділу VІ Порядку, виходячи з наведеної у позовній заяві формули та розміру нормативу одиниці створеної потужності, суд дійшов висновку, що з відповідачки підлягають стягненню 223 866, 87 грн (площа об`єкта (кв. м) х норматив (24 397 грн.) х 2 %, розмір пайового внеску при будівництві будинку площею 458,8 кв. м має складати: 458,8 кв. м х 24 397 грн х 2 % = 223 866, 87 грн).

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року, за наслідками розгляду апеляційної скарги Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15 січня 2025 року представник Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради - Хамраєва К. М. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 915/149/23, від 13 грудня 2022 року у справі № 910/21307/21, від 20 липня 2022 року у справі № 910/9548/21, від 07 вересня 2023 року у справі 916/2709/22, від 20 березня 2019 року у справі № 161/4985/17, від 07 листопада 2024 року у справі № 910/12561/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Заявник зазначає про помилковість висновку судів про те, що реєстрація права власності на будинок була здійснена шляхом об`єднання площі раніше існуючого будинку та його реконструкції, який був побудований у 1991 році. Суди не врахували, що загальна та житлова площа змінились за рахунок уточнення розмірів при проведені інвентаризації, демонтажу та влаштування перегородок та відношення неопалювальної площі до опалювальної, що не є самочинною, а не за рахунок об`єднання будинків.

Крім того, стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» втратила чинність та не підлягала застосуванню, водночас суди не застосували положення пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-ІХ та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2019 року № 236, які підлягали застосуванню.

Доводи інших учасників справи

Представник ОСОБА_1 - адвокат Нікітіна-Дудікова Г. Ю. подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2025 року поновлено Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) строк на касаційне оскарження рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року.

Відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Деснянського районного суду м. Києва цивільну справу № 754/8499/23 за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва.

Матеріали справи № 754/8499/23 надійшли до Верховного Суду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62.039:0067 за адресою: АДРЕСА_1 .

13 липня 2020 року Департамент з питань державного архітектурно - будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради зареєстрував Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту № НОМЕР_1 .

Відповідно до вказаної декларації дата подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт вказана - 15 червня 2020 року, реєстраційний № КВ061201670628. Згідно декларації місце розташування об`єкта будівництва - АДРЕСА_1 , кадастровий № 8000000000:62.039:0067

Об`єктом за цим розрахунком є будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку, загальною площею 2 887,70 кв. м (за даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24 лютого 2021 року № 245777217).

Згідно декларації загальна площа житлового будинку становить 2 887,70 кв. м.

Право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62.039:0067, зареєстровано за ОСОБА_1 , про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 16 червня 2021 року № 261801385.

02 липня 2021 року, 16 листопада 2022 року та 22 лютого 2023 року відповідачу були направлені вимоги про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури м. Києва, які залишені без відповіді.

На дату прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом зазначеного об`єкта - житлового будинку площею 2 887,70 кв. м, ОСОБА_1 не уклала договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Києва.

Також із дозвільних документів та відомостей технічної інвентаризації, які є у відкритому доступі та містяться на Порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, суди встановили:

21 травня 2020 року Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) видав будівельний паспорт НОМЕР_2 № 210/20/09/010-20 вiд 2020-05-21 на будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку та господарських споруд;

15 червня 2020 року ОСОБА_1 зареєструвала дозвіл на виконання будівельних робіт НОМЕР_3 щодо будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку та господарських споруд за класом наслідків СС1 на підставі будівельного паспорту;

24 червня 2020 року ТОВ «БТІ Плюс» (виконавець Кропива Н. В.) було виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , інвентаризаційна справа № 6191, відповідно до якого відповідачка побудувала будинок площею 458,8 кв. м;

на підставі технічного паспорту, враховуючи обмеження по дозволеній площі забудови згідно будівельного паспорту у розмірі 500 кв. м, відповідачка 02 липня 2020 року подала Декларацію про введення будинку в експлуатацію КВ101200709590, яка не була прийнята у зв`язку з незазначенням у ній відомостей;

13 липня 2020 року відповідач повторно подала Декларацію про введення об`єкту в експлуатацію КВ101200709590, яка була зареєстрована. У вказаній декларації міститься посилання, що будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку та господарських споруд здійснювалось на підставі будівельного паспорту НОМЕР_2 № 210/20/09/010-20 від 2020-05-21 та містить посилання на відомості технічної інвентаризації за реєстраційним номером в ЄДЕССБ НОМЕР_4.

Також суди встановили, що відповідно до відомостей технічної інвентаризації за номером в ЄДЕССБ НОМЕР_4 (виконавець Кропива Н. В.) загальна площа побудованого відповідачкою будинку складає 458,8 кв. м. Таким чином, 13 липня 2020 року відповідачкою було введено збудований нею житловий будинок площею 458,8 кв. м і з цього моменту статус замовника будівництва у неї перестав існувати. Більше з деклараціями про початок ведення будівельних робіт чи з деклараціями про введення будинку в експлуатацію відповідачка не зверталась.

Подальша реєстрація права власності на будинок площею 2887,7 кв. м була здійснена шляхом об`єднання площі збудованого індивідуального (садибного) житлового будинку та господарських споруд та раніше існуючого будинку, який був побудований ще у 1991 році та особисто ОСОБА_1 не будувався.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 915/149/23, від 13 грудня 2022 року у справі № 910/21307/21, від 20 липня 2022 року у справі № 910/9548/21, від 07 вересня 2023 року у справі 916/2709/22, від 20 березня 2019 року у справі № 161/4985/17, від 07 листопада 2024 року у справі № 910/12561/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).

За статтею 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин була чинною стаття 40 Закону № 3038-VI, відповідно до частини другої якої замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього ж Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини п`ята та дев`ята статті 40 Закону № 3038-VI, чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2019 року у справі № 911/594/18 (провадження № 12-81гс19), від 22 серпня 2018 року у справі № 339/388/16-ц (провадження № 14-261цс18), від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20 (провадження № 12-34гс21).

За змістом зазначених норм відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Разом із тим 01 січня 2020 року набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20 вересня 2019 року № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

Згідно з підпунктом 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Верховний Суд у постановах від 13 грудня 2022 року у справі № 910/21307/21, від 20 липня 2022 року у справі № 910/9548/21 виснував, що законодавець під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 цього Закону на підставі Закону № 132-ІХ) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме: договори пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали повному виконанню і після виключення вказаної статті (абзац перший пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними.

Разом із тим, якщо станом на 01 січня 2020 року такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01 січня 2020 року встановлений статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-ІХ. Зокрема абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.

Таким чином, набуття чинності 01 січня 2020 року Законом № 132-IX, яким статтю 40 Закону № 3038-VI виключено, не скасовує обов`язку по сплаті пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 24 червня 2025 року у cправі № 911/1654/24, від 06 серпня 2025 року у справі № 521/16288/22.

Крім того, слід зазначити, що Верховний Суд у своїх постановах від 22 травня 2025 року у справі № 910/6176/24, від 20 травня 2025 року у справі № 915/476/24, від 19 лютого 2025 року у справі № 903/468/24, від 17 квітня 2025 року у справі № 911/65/24, від 07 вересня 2023 року у справі № 916/2709/22, від 15 серпня 2024 року у справі № 914/2145/23, від 20 липня 2022 року у справі № 910/9548/21 неодноразово зазначав про те, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем, зокрема, для об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01 січня 2020 року не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01 січня 2020 року не були укладені.

Відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

У справі, яка переглядається, суди встановили і учасники справи не заперечували, що договір про сплату коштів пайової участі між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради та ОСОБА_1 не укладався.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19, розглядаючи питання пайової участі забудовника у розвитку інфраструктури населеного пункту та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права, також зауважила, що:

- «у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України;

- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування».

У цій справі суди встановили, що 21 травня 2020 року Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) був виданий будівельний паспорт НОМЕР_2 № 210/20/09/010-20 вiд 21 травня 2020 року на будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку та господарських споруд.

15 червня 2020 року ОСОБА_1 зареєструвала дозвіл на виконання будівельних робіт № КВ 061201670628 щодо будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку та господарських споруд за класом наслідків СС1 на підставі будівельного паспорту.

24 червня 2020 року ТОВ «БТІ Плюс» виготовило технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , інвентаризаційна справа № 6191, згідно з яким відповідачка побудувала будинок площею 458,8 кв. м.

На підставі цього технічного паспорту, враховуючи обмеження по дозволеній площі забудови згідно будівельного паспорту у розмірі 500 кв. м, відповідачка 02 липня 2020 року вперше, а 13 липня 2020 року - повторно подала Декларацію про введення об`єкту в експлуатацію № КВ101200709590, яка була зареєстрована. Відповідно до відомостей технічної інвентаризації за номером в ЄДЕССБ НОМЕР_4 загальна площа побудованого відповідачкою будинку складає 458,8 кв. м.

Установивши, що ОСОБА_1 , як замовник будівництва, до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва не зверталась, та, як наслідок, грошові кошти на розвиток інфраструктури населеного пункту до місцевого бюджету не сплачувала, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про порушення нею норми статті 40 Закону № 3038-VI та наявність правових підстав для стягнення з відповідачки безпідставно збережених коштів відповідно до статті 1212 ЦК України.

При цьому, суди правильно обрахували розмір пайового внеску при будівництві будинку, враховуючи загальну площу побудованого відповідачкою будинку, яка міститься у відомостях технічної інвентаризації № НОМЕР_4 та Реєстрі будівельної документації.

Верховний Суд погоджується з висновками судів та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах колегія суддів відхиляє, оскільки у мотивувальній частині постанови наведено посилання на постанови Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судами надана належна оцінка, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі доводи, які не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун