Історія справи

Постанова ВССУ від 05.03.2026 року у справі №488/989/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року

м. Київ

справа № 488/989/19

провадження № 61-7128св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрідем»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Державний реєстратор Миколаївської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Ільяш Олександра Олегівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сидоренко Тетяна Володимирівна, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2025 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрідем» (далі - ТОВ «Фрідем») звернулось до суду з позовом до Державного реєстратора Миколаївської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Ільяш О. О., треті особи, які не заявляють самостійних вимог до предмету позову: ОСОБА_1 , Відкрите акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - ВАТ «Кредобанк»), про визнання протиправним рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та його скасування.

Позовну заяву обґрунтувало тим, що 16 січня 2007 року між ТОВ «Фрідем» та ВАТ «Кредобанк» укладено договір іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 16 січня 2007 року № 219Ф-06, укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ «Кредобанк». Цей договір іпотеки було посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В. В. за № 53 від 16 січня 2007 року.

За договором іпотеки ТОВ «Фрідем» (іпотекодавець) передало ВАТ «Кредобанк» (іпотекодержатель) в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення під літ. «А», що знаходяться на АДРЕСА_1 , площею 77,4 кв. м. (предмет іпотеки).

У грудні 2018 року державний реєстратор Ільяш О. О. зареєструвала право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення під літ. «А», які знаходяться на АДРЕСА_1 , мають 77,4 кв. м та належать іпотекодавцю на праві власності (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44440493 від 06 грудня 2018 року 08:46:04).

ТОВ «Фрідем» стверджував, що державним реєстратором було порушено процедуру державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, зокрема: не перевірено повідомлення власника про реєстраційні дії, не перевірено суму заборгованості та строків щодо стягнення, не перевірено наявність документів підтверджуючих заборгованість, не перевірено отримання позивачем письмової вимоги, відсутність оцінки вартості предмету іпотеки, тощо.

Також посилалось на те, що рішенням Господарського суду Миколаївської області у справі № 12/285/09 від 10 листопада 2009 року питання про звернення стягнення на предмет іпотеки вже було вирішено в судовому порядку. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 16 січня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В. В., зареєстрованим в реєстрі за № 53, а саме: нежитлові приміщення під літ. «А», що знаходиться на АДРЕСА_1 загальною площею 77,40 кв. м. та належить на праві приватної власності ТОВ «Фрідем» для задоволення грошових вимог ВАТ «Кредобанк» за кредитним договором від 16 січня 2007 року № 219Ф-07 в сумі 367 091,88 грн. Тому стверджував про те, що позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки суперечить діючому законодавству; вирішивши дане питання в судовому порядку відповідач втратив право на звернення стягнення в позасудовому порядку.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 червня 2019 року залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» (далі - ТОВ «Кредекс Фінанс», як третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12 вересня 2019 року залучено до участі у справі, як третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору правонаступника прав та обов`язків ТОВ «Кредекс Фінанс» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал»).

01 жовтня 2020 року представник ТОВ «Фрідем» - адвокат Сіхарулідзе Д. Г., враховуючи зміни в діючому законодавстві (належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження є особа, право якої зареєстровано) та з метою можливості подальшої реалізації рішення суду та його належного виконання, подав до суду клопотання про уточнення позову, в якому зокрема просив залучити належного відповідача у справі ОСОБА_1 , позовні вимоги щодо первісного відповідача Ільяш О. О. залишити без розгляду, первісного відповідача Ільяш О. О. залучити як третю особу. Також, виклав позовні вимоги в іншій редакції не змінюючи підстав позову.

Ухвалами Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 жовтня 2020 року первісного відповідача - Державного реєстратора Миколаївського комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Ільяш О. О. замінено на належного - ОСОБА_1 , а Державного реєстратора Миколаївського комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Ільяш О. О. залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

З урахуванням наведеного, ТОВ «Фрідем» остаточно просило суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Миколаївської філії комунального підприємства Реєстрація нерухомості, прийняте державним реєстратором Ільяш О. О. про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, скасувавши рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44440493 від 06 грудня 2018 року 08:46:04, прийняте державним реєстратором Ільяш О. О., та скасувавши в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності від 03 грудня 2018 року на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення під літ. «А», що знаходиться на АДРЕСА_1 , що мають 77,4 кв. м, який був внесений на рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44440493 від 06 грудня 2018 року 08:46:04, прийняте державним реєстратором Ільяш О. О.;

- припинити право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення під літ. «А», що знаходяться на АДРЕСА_1 , що мають 77,4 кв.м.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2025 року у складі судді Чернявської Я. А. у задоволенні позову ТОВ «Фрідем» відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «Фрідем» задоволено. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ТОВ «Фрідем» задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Миколаївської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості», прийняте державним реєстратором Ільяш О. О. про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, індексний номер 44440493 від 06 грудня 2018 року про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення під. літ. «А», що знаходяться на АДРЕСА_1 , площею 77,4 кв. м. У задоволені позовних вимог ТОВ «Фрідем» щодо скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності та припинення права власності відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову ТОВ «Фрідем», апеляційний суд виходив із того, що оскільки під час здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем державний реєстратор порушив вимоги статті 37 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) та провів державну реєстрацію на предмет іпотеки за відсутності відомостей у реєстраційній справі про вартість такого майна, що визначена на момент такого набуття, то позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора Миколаївської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Ільяш О .О. про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, індексний номер 44440493 від 06 грудня 2018 року підлягають задоволенню.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя з підстав неправомірного звернення стягнення на предмет іпотеки підтверджує поновлення права власності іпотекодавця на предмет іпотеки, на що й був спрямований позов ТОВ «Фрідем».

Водночас відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про скасування запису про проведення державної реєстрації права та припинення права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно, апеляційний суд дійшов висновку про те, що з 16 січня 2020 року законодавство вже не містить такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а тому підстав для застосування позивачем такого способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права немає.

Додатковою постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 червня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фрідем» 4 226,20 грн судового збору. Стягнуто з ТОВ «Фрідем» на користь держави 8 452,40 грн недоплаченого судового збору.

Приймаючи додаткову постанову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки позовні вимоги ТОВ «Фрідем» у цій справі було задоволено лише частково, а саме в частині визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Миколаївської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості», то з відповідача на його користь підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до цієї задоволеної судом позовної вимоги.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач сплатив не всю суму судових витрати у вигляді судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції, і його позовні вимоги задоволено лише частково, то з нього на користь держави підлягає стягненню недоплачена сума таких витрат.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У червні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сидоренко Т. В., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити у цій справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Фрідем» цілком відмовити.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі у справі № 523/9076/16 та у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21, від 22 січня 2024 року у справі № 127/22887/20, від 14 березня 2024 року у справі № 522/11722/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, заявник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:

- вирішив спір за неналежного складу сторін;

- не звернув увагу на те, що власником спірного майна з 30 жовтня 2019 року є ОСОБА_4 , який до участі у справі залучений не був;

- не надав належної оцінки всім доводам і аргументам заявника, тощо.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сидоренко Т. В., в інших учасників справи не надходило.

Межі касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сидоренко Т. В., не містить доводів щодо оскарження постанови Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Фрідем» щодо скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності та припинення права власності ОСОБА_1 на спірне майно, то оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в цій частині Верховним Судом не переглядається.

Отже, постанова Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2025 року переглядаються Верховним Судом лише в частині вирішення апеляційним судом позовних вимог ТОВ «Фрідем» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, індексний номер 44440493 від 06 грудня 2018 року про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сидоренко Т. В., на постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сидоренко Т. В., на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Корабельного районного суду м. Миколаєва матеріали справи № 488/989/19; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2025 року матеріали справи № 488/989/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 16 січня 2007 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 219Ф-06 за умовами якого останній надано кредит у сумі 270 821,00 грн на строк до 15 січня 2017 року та сплатою за користування кредитом 17 % річних.

У забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, 16 січня 2007 року між ВАТ «Кредобанк» та ТОВ фірма «Фрідем», директором якого був ОСОБА_5 , укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В. В. за № 53, та в іпотеку передано належне іпотекодавцеві на підставі рішення Господарського суду Миколаївської області від 14 листопада 2006 року нежитлове приміщення літ. «А», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 77,40 кв. м.

У пункті 5.3 розділу 5 цього іпотечного договору визначено, що іпотекодержатель у разі виникнення у нього права на задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави на власний розсуд звертає стягнення на предмет іпотеки, на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса, або у позасудовому порядку продає від свого імені предмет іпотеки чи приймає предмет іпотеки у свою власність. При цьому витрати іпотекодержателя, пов`язані з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням та зверненням стягнення на Предмет іпотеки, також забезпечуються цією іпотекою, тобто ці витрати бере на себе Іпотекодавець та вони підтягають відшкодуванню Іпотекодержателю в повному обсязі.

Пунктом 5.4 розділу 5 іпотечного договору передбачено, що за рішенням іпотекодержателя задоволення його вимог може здійснюватися наступним чином (договір про задоволення вимог іпотекодержателя):

- у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодавець передає у власність іпотекодержателю предмет іпотеки. Ціна придбання визначається шляхом експертної оцінки предмету іпотеки на день придбання. У разі, якщо ціна предмету іпотеки, який передається іпотекодержателю у власність, є меншою від суми заборгованості, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна іпотекодавця. Витрати на проведення експертної оцінки предмету іпотеки покладаються на іпотекодавця. Рішення про прийняття у власність предмету іпотеки приймається іпотекодержателем одноосібно. Підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Іпотекодавець засвідчує, що достатньою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки є цей договір та письмове рішення Іпотекодержателя про прийняття у власність предмету іпотеки. Цей договір та письмове рішення іпотекодержателя мають силу договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іпотекодавцем .

- у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель має право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених Законом України «Про іпотеку». При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою сторін не менше його заставної вартості, визначеної у пункті 1.6. цього договору з урахуванням зносу або шляхом експертної оцінки. Витрати на проведення експертної оцінки покладаються на іпотекодавця. Розподіл виручки від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю. Заборгованість Боржника по кредитному договору вважається погашеною в день отримання від покупця коштів за предмет іпотеки у повному обсязі. У випадку, якщо Іпотекодержатель не має можливості укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки за ціною, зазначеною в цьому пункті, іпотекодержатель має право укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки з визначенням ціни предмета іпотеки на підставі оцінки предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид предмета іпотеки.

За умовами пунктів 8.7, 8.8. розділу 8 іпотечного договору всі повідомлення між Сторонами здійснюються у письмовій формі шляхом направлення рекомендованих листів або телеграм. 3 усіх питань, що стосуються предмета, умов та процедури виконання цього договору, але прямо не врегульовані положеннями цього договору, сторони керуються чинним законодавством України.

У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору позичальником ОСОБА_2 рішенням Корабельного районного суду від 25 грудня 2008 року у справі № 2-2845/2008 з ОСОБА_2 на користь ВАТ «Кредобанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 310 901,95 грн.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10 листопада 2009 року у справі № 12/285/09, з врахуванням ухвали цього ж суду від 08 січня 2013 року про виправлення помилки, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 16 січня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В. В., зареєстрований в реєстрі за № 53, на нежитлове приміщення за літ. «А», що знаходиться на АДРЕСА_1 , загальною площею 77,40 кв. м, що належить на праві приватної власності ТОВ фірмі «Фрідем» для задоволення грошових вимог ВАТ «Кредобанк» за кредитним договором від 16 січня 2007 року № 219Ф-07 в сумі 367 091,88 грн. Спосіб реалізації предмету іпотеки для задоволення грошових вимог ВАТ «Кредобанк» - шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцю. Початкова вартість для реалізації майна визначено - 406 798,20 грн.

За договором про відступлення права вимоги за кредитними договорами, укладеним 06 жовтня 2010 року між АТ «Кредобанк» та TOB «Кредекс Фінанс» первісний кредитор (АТ «Кредобанк») відступив новому кредитору (ТОВ «Кредекс Фінанс») всі права за кредитним договором від 16 січня 2007 року № 219Ф-06, укладеним між AT «Кредобанк» та ОСОБА_2

01 березня 2011 року між АТ «Кредобанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В. Ю., за реєстровим № 537 за умовами якого первісний іпотекодержатель (АТ «Кредобанк») відступив новому Іпотекодержателю (ТОВ «Кредекс Фінанс») всі права за іпотечним договором, посвідченим 16 січня 2007 року приватним нотаріусом Миколаївського МНО Філіпенко В. В. за реєстровим № 53, укладеним між АТ «Кредобанк» та ТОВ «Фрідем».

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29 листопада 2012 року у справі № 12/285/09 залучено до участі у справі на стадії виконання судового рішення в якості стягувача ТОВ «Кредекс Фінанс» замість ВАТ «Кредобанк».

19 травня 2016 року між ТОВ «Кредекс Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 , укладено договір від 19 червня 2016 року № 04-05/2016 про відступлення права вимоги за кредитним договором від 16 січня 2007 року № 219Ф-06 до ОСОБА_2 , за умовами якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за кредитом, процентами по кредиту, комісіями. Розмір права вимоги на момент укладання цього договору склав 672 423,10 грн.

19 травня 2016 року між ТОВ «Кредекс Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 , укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення права за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В. В. 16 січня 2007 року за реєстровим № 53.

За умовами цього договору відповідач ОСОБА_1 набув всіх прав кредитора та іпотекодержателя за борговими зобов`язаннями ОСОБА_2 та ТОВ фірма «Фрідем».

20 травня 2016 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору від 19 червня 2016 року №04-05/2016.

Згідно з протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Кредекс Фінанс» від 01 серпня 2018 року № 01/08-2018 прийнято рішення перейменувати ТОВ «Кредекс Фінанс» на ТОВ «Вердикт Капітал», отже, ТОВ «Вердикт Капітал» є правонаступником всіх прав та обов`язків ТОВ «Кредекс Фінанс».

25 жовтня 2018 року відповідач ОСОБА_1 направив на адресу боржника ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) та поручителя - іпотекодавця - ТОВ «Фрідем» (просп. Богоявленський, 307, м. Миколаїв та просп. Богоявленський, 307/1, м. Миколаїв) відповідні вимоги - повідомлення від 24 жовтня 2018 року б/н про необхідність належного погашення існуючи заборгованості у сумі 672 423,10 грн та попередженням про задоволення вимог нового кредитора - іпотекодержателя ОСОБА_1 (у разі невиконання боргових зобов`язань) шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - нежитлове приміщення за літ. «А», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 77,4 кв. м та належить ТОВ фірма «Фрідем» на праві власності згідно з рішення Господарського суду Миколаївської області від 14 листопада 2006 року у справі № 11/545/06.

Матеріали справи місять копії письмових доказів на підтвердження направлення та отримання вищезазначених вимог - повідомлень: опис вкладення у поштове відправлення з оголошеної цінністю на ім`я ОСОБА_2 від 25 жовтня 2018 року № ОС-1 5400134207260; поштова накладна від 25 жовтня 2018 року № 5400134207260 та копії відповідних фіскальних чеків; дані із офіційного сайту Укрпошти з відстеження поштових відправлень про вручення листа адресату особисто - 29 жовтня 2018 року о 08:46:00 год.; опис вкладення у поштове відправлення з оголошеної цінністю на ім`я ТОВ «Фрідем» за адресою: АДРЕСА_3 від 25 жовтня 2018 року № ОС-1 5400134207287; поштова накладна від 25 жовтня 2018 року №5400134207287 та копії відповідних фіскальних чеків; дані із офіційного сайту Укрпошти з відстеження поштових відправлень про вручення листа адресат особисто - 29 жовтня 2018 року о 08:29:00 год.; опис вкладення у поштове відправлення з оголошеної цінністю на ім`я ТОВ «Фрідем» за адресою: АДРЕСА_1 , від 25 жовтня 2018 року № ОС-15400134207279; поштова накладна від 25 жовтня 2018 року № 5400134207279 та копії відповідних фіскальних чеків; дані із офіційного сайту Укрпошти з відстеження поштових відправлень про вручення листа адресату особисто - 29 жовтня 2018 року о 08:28:00 год. та відповідні зворотні повідомлення про отримання адресатами вищезазначених цінних листів, які були передані відповідачем державному реєстратору у якості доказів спливу 30-ти денного терміну з моменту отримання боржником та іпотекодавцем вищезазначених вимог - повідомлень.

27 листопада 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_6 (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 19 жовтня 2018 року № 799/18 виданий ФДМУ) на замовлення відповідача склав звіт про оцінку спірного нерухомого майна, за змістом якого вартість спірного майна становить 634 680,00 грн.

30 листопада 2018 року (після спливу 30-ті денного терміну) відповідач ОСОБА_1 відповідно до пункту 5.4 іпотечного договору від 16 січня 2007 року прийняв рішення про задоволення вимог кредитора та іпотекодержателя шляхом прийняття у свою власність вищезазначеного нерухомого майна, та здійснення відповідної державної реєстрації права власності.

03 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся Миколаївської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» із заявою про реєстрацію права власності.

06 грудня 2018 року державним реєстратором Миколаївської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Ільяш О. О. прийнято рішення індексний номер: 44440493 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності, об`єкт нерухомості - загальною площею 77,4 кв. м, опис літ. «А», за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставами виникнення права власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено: договір про відступлення прав за іпотечним договором, серія та номер: 537, виданий 01 березня 2011 року, видавник - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьов В. Ю.; договір про відступлення права за іпотечним договором, серія та номер: 788, виданий 19 травня 2016 року, видавник - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В.; іпотечний договір, серія та номер: 53, виданий 16 січня 2007 року, видавник-приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В. В.; рішення про прийняття у власність предмету іпотеки, серія та номер: б/н, виданий 30 листопада 2018 року, видавник - ОСОБА_7 ; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: від 25 жовтня 2018 року № 5400134207279, видавник - ПАТ «Укрпошта»; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: від 25 жовтня 2018 року № 5400134207287, видавник - ПАТ «Укрпошта»; вимога-повідомлення, серія та номер: б/н, виданий 24 жовтня 2018 року, видавник- ОСОБА_7 .

Також суди попередніх інстанцій встановили, що реєстраційна справа щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно-нежитлові приміщення, які розташована за адресою: АДРЕСА_1 , містить наступні документи: письмове повідомлення ТОВ фірма «Фрідем» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, а також рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ТОВ фірма «Фрідем» від 29 жовтня 2018 року № 5400134207287 та № 5400134207279, які було направлено за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 відповідно, та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 29 жовтня 2018 року № 5400134207260 за адресою боржника ОСОБА_2 : АДРЕСА_4 .

Водночас така реєстраційна справа не містить звіту про оцінку майна (предмета іпотеки), яке передавалось у власність відповідачу.

В інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та реєстрацію прав власності на нерухоме майно, Державну реєстрацію іпотек у розділі «Відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно», підрозділ «Актуальна інформація про право власності» - номер запису 29286498, дата, час державної реєстрації 03 грудня 2018 року у пункті «підстави для виникнення права власності», також не зазначено документ, який би підтверджував надання державному реєстратору для проведення реєстрації права власності - оцінки предмета іпотеки.

Правове обґрунтування

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено зміст договору, який становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-ІV) в редакції чинній на час укладання іпотечного договору) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Наведена правова норма спрямована на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника.

Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Приписами статті 36 Закону № 898-IV (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналіз статей 36 та 37 Закону № 898-IV, у редакції на час укладення іпотечного договору, дає підстави для висновку, що застереження в іпотечному договорі вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, законодавцем визначений як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.

Аналогічні висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 23 вересня 2020 року у справі № 200/18401/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 755/18091/18 від 02 вересня 2020 року у справі № 755/18777/18.

Згідно з частиною четвертою статті 37 Закону № 898-IV рішення про реєстрацію права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) та Порядком № 1127.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 10 Закону № 1952-IV визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (частина перша статті 11 Закону № 1952-IV).

Відповідно до абзацу 4 частини першої статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву.

За змістом статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна ( якщо іпотечним договором передбачено її видачу ).

Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 наведено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) та 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).

Частиною третьою статті 37 Закону № 898-IV визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності

Станом на грудень 2018 року Порядок № 1127 не передбачав, що звіт про оцінку предмета іпотеки входить до переліку документів, необхідних для подання державному реєстратору. Вимога щодо подання державному реєстратору такого звіту була доповнена до Порядку № 1127 лише 26 лютого 2020 року.

Втім, виходячи із принципу lex superior, «у разі суперечності застосовуються норми, що закріплюються в нормативно-правових актах, які мають більш високу юридичну силу», хоч Порядком № 1127 до 26 лютого 2020 року не було передбачено обов`язкового надання оцінки предмета іпотеки, проте така вимога містилася у частині третій статті 37 Закону № 898-IV, що має вищу юридичну силу.

Отже, іпотекодержатель, станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, не міг набути у власність предмет іпотеки без визначення вартості такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності.

Зазначене обґрунтовується, зокрема і тим, що згідно із другим реченням частини третьої статті 37 Закону № 898-IV у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

У постановах від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, яка впливає на визначення правомірності державної реєстрації переходу права власності на іпотечне майно при позасудовому врегулюванні.

Також у зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду однозначно сформулювала правові висновки щодо обов`язковості подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову ТОВ «Фрідем», апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки під час здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем державний реєстратор порушив вимоги статті 37 Закону України «Про іпотеку», пункту 61 Порядок № 1127 та провів державну реєстрацію на предмет іпотеки за відсутності відомостей у реєстраційній справі про вартість такого майна, що визначена на момент такого набуття, то позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора Миколаївської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Ільяш О .О. про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, індексний номер 44440493 від 06 грудня 2018 року підлягають задоволенню.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд вирішив спір за неналежного складу сторін та не звернув увагу на те, що власником спірного майна з 30 жовтня 2019 року є ОСОБА_4 , який до участі у справі залучений не був, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частини першої і третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 15 травня 2019 року у справі № 552/91/18 тощо.

У справі, яка переглядається, з урахуванням клопотання представника позивача ТОВ «Фрідем» від 01 жовтня 2020 року про заміну первісного відповідача, позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Миколаївської філії комунального підприємства Реєстрація нерухомості Ільяш О. О. індексний номер: 44440493 від 06 грудня 2018 року про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності, об`єкт нерухомості - загальною площею 77,4 кв. м, опис літ. «А», за адресою: АДРЕСА_1 , було заявлено до ОСОБА_1 .

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 58 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Отже, оскільки ОСОБА_1 є особою право якої було зареєстровано оскаржуваним рішенням державного реєстратора, то саме він є належним відповідачем у цій справі і апеляційний суд розглянув цю справу за належного складу сторін.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що у ході розгляду справи у судах попередніх інстанцій ні відповідач ОСОБА_1 , ні новий власник нежитлового приміщення літ. «А», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 77,40 кв. м, ОСОБА_4 (з 30 жовтня 2019 року) не повідомляли суд про зміну власника такого майна та порушення прав останнього.

Натомість, суд касаційної інстанції в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів попередніх інстанцій чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі у справі № 523/9076/16 та у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21, від 22 січня 2024 року у справі № 127/22887/20, від 14 березня 2024 року у справі № 522/11722/21, є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Доводи касаційної скарги щодо того, що апеляційний суд не надав належну оцінку всім доводам і аргументам заявника, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2025 року в оскаржуваній частині - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сидоренко Тетяна Володимирівна, залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник