Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2025 року

м. Київ

справа № 990/2/25

провадження № 11-170заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Кривенди О. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сухов Юрій Миколайович, на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2025 року (суддя-доповідач Коваленко Н. В., судді Кравчук В. М., Чиркін С. М., Єзеров А. А., Стародуб О. П.) у справі № 990/2/25 за заявою ОСОБА_1 про забезпечення доказів шляхом їх витребування у Президента України, Офісу Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Апарату Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, Міністерства економіки України та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1. 27 березня 2025 року ОСОБА_1 у порядку, передбаченому статтею 114 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із заявою про забезпечення доказів шляхом їх витребування у Президента України, Офісу Президента України, Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО), Апарату РНБО, Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Секретаріату КМУ, Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст), Міністерства економіки України (далі - Мінекономіки).

2. На обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначив, що Указом Президента України від 12 лютого 2025 року № 81/2025 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 81/2025) введено в дію рішення РНБО від 12 лютого 2025 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - рішення РНБО), яким санкції застосовані, зокрема, і до нього.

3. Заявник твердив, що не погоджується з Указом № 81/2025 та має намір оскаржити його у судовому порядку.

4. У заяві йшлося про те, що з метою підготовки до подання позову представники ОСОБА_1 вчиняли усі можливі дії, спрямовані на отримання доказів щодо існування фактичних даних та обставин, які слугували підставою для внесення відповідної пропозиції КМУ, прийняття РНБО рішення у частині застосування санкцій до ОСОБА_1 , однак відповіді на адвокатські запити (додані до заяви про забезпечення доказів) не були розглянуті належним чином.

5. На думку заявника, віднесення відомостей до переліку інформації з грифом «Для службового користування» унеможливлює самостійне отримання доказів, що підтверджують або спростовують законні підстави для прийняття рішення про накладення на ОСОБА_1 санкцій, і, відповідно, належне обґрунтування адміністративного позову щодо визнання протиправними, нечинними та скасування відповідних рішень та актів, визнання протиправними дій суб`єктів владних повноважень.

6. У заяві про забезпечення доказів також зауважено, що надання по суті беззмістовних відповідей на деякі адвокатські запити й ненадання таким чином необхідної інформації та документів, на думку заявника, так само створює перешкоди йому ( ОСОБА_1 ) та його представникам для отримання необхідних доказів з метою обґрунтування та подання відповідного адміністративного позову.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 квітня 2025 року відмовив у задоволенні заяви про забезпечення доказів.

8. Суд першої інстанції виходив з того, що заявлені ОСОБА_1 вимоги про забезпечення доказів шляхом їх витребування в осіб, які, на думку заявника, такими доказами володіють, не ґрунтуються на обставинах об`єктивного характеру, що могли б давати підстави стверджувати про існування реальної загрози втрати таких доказів або унеможливлення чи утруднення їх збирання і подання у майбутньому, після звернення до адміністративного суду з відповідним позовом.

9. Те, що затребувані заявником докази стосовно предмета доказування у справі за позовом, який він має намір подати, містять інформацію з обмеженим доступом (службову інформацію) і мають гриф «Для службового користування», не утворює ризику втрати цих доказів у майбутньому, не утруднює їх збирання та подання до суду в загальному порядку у межах відповідного судового провадження й не обмежує заявника у праві подати відповідне клопотання про витребування цих самих доказів у порядку, встановленому статтею 80 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), із зазначенням причин неможливості зробити це самостійно.

10. Суд першої інстанції також підкреслив, що у доданих до заяви відповідях на адвокатські запити міститься інформація про суб`єктів, у розпорядженні яких такі докази перебувають, тоді як органи та посадові особи, до яких були скеровані адвокатські запити, у відповідях на них не вказували, що затребувані докази не можуть бути надані взагалі, а лише зазначали, що такі документи та інформація не можуть бути надані в обраний заявником спосіб з огляду на обмежений доступ до них відповідно до закону.

11. Як зазначено в оскаржуваній ухвалі, заява про забезпечення доказів не спрямована саме на їх забезпечення, а сформульовані у ній вимоги по суті є клопотанням про витребування доказів, адже обставини, які, на думку заявника, вказують на наявність ризику втрати цих документів, полягають у тому, що він не може отримати відповідних доказів та інформації з огляду на обмежений законом режим їх оприлюднення та надання відповіді на запити, а не в тому, що в майбутньому їх не можна буде отримати взагалі.

12. Твердження заявника про те, що зазначені в адвокатських запитах та в цій заяві докази (документи та інформація) у майбутньому можуть бути втрачені, а їх витребування та подання будуть утруднені або унеможливлені, ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені покликанням на об`єктивні обставини, у зв`язку із чим не можуть слугувати достатньою підставою для забезпечення цих доказів у порядку статей 114-117 КАС України.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

13. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2025 року та задовольнити його заяву про забезпечення доказів.

14. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції проігнорував доводи про необхідність забезпечення доказів, що призвело до порушення, на його думку, пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

15. Необхідність вжиття заходів забезпечення доказів обґрунтовує, зокрема, тим, що він ( ОСОБА_1 ) був позбавлений можливості взяти будь-яку участь у розгляді питання щодо накладення на нього санкцій, отже, виникла необхідність у зверненні до розпорядників інформації з проханням отримати відомості та належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких було схвалено КМУ внесення на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) стосовно ОСОБА_1 , що стало підставою для прийняття рішення РНБО та подальшого видання Указу № 81/2025, що утруднює заявнику збирання доказів для подачі майбутньої позовної заяви.

16. Неможливість самостійно отримати докази, що підтверджують або спростовують законні підстави для прийняття рішення про накладення на нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) і, відповідно, належно обґрунтувати адміністративний позов щодо визнання протиправними, нечинними та скасування відповідних рішень та актів, визнання протиправними дій суб`єктів владних повноважень позбавляє його ( ОСОБА_1 ) скористатися гарантованим Конституцією України правом на судовий захист. Надання по суті беззмістовних відповідей на деякі адвокатські запити і таким чином ненадання необхідної інформації / документів так само створює безсумнівні перешкоди йому та його представникам для отримання необхідних доказів.

17. ОСОБА_1 вважає, що несвоєчасне витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів у розпорядників інформації може призвести до порушення його прав та охоронюваних законом інтересів та втрати їх (доказів) у майбутньому.

18. Посилається на те, що відмова суб`єктів, які володіють доказами, надати їх на вимогу дає підстави вважати, що засіб доказування може бути втрачений, змінений, спотворений. Зволікання з отриманням цих документів та тривалість характеру такої процедури призведе до обмеження його права на збирання доказів і належної підготовки зі зверненням з позовом до суду. Відповідно перешкоди в отриманні таких документів свідчитимуть, що вони можуть бути втрачені або до них можуть вноситись зміни, які спотворять їх дійсний зміст.

19. Отже, як зазначає ОСОБА_1 , з метою формування правової позиції щодо обґрунтування та подання відповідного адміністративного позову, пов`язаного зі скасуванням санкцій відносно нього, виникла необхідність щодо забезпечення доказів із подальшим їх витребуванням у відповідних суб`єктів.

20. Мовить у скарзі ОСОБА_1 і про те, що через постійні обстріли та у зв`язку з бойовими діями на території України, спричиненими збройною агресією російської федерації, існує обґрунтований ризик і наявна реальна загроза фізичного знищення, пошкодження або втрати зазначених документів чи невизначеної їх частини.

21. Тому своєчасне витребування є критично важливим для забезпечення доказів у справі, реалізації конституційного права на звернення до суду та належного обґрунтування адміністративного позову. Ймовірна втрата у майбутньому цих документів очевидно унеможливить належний захист його ( ОСОБА_1 ) прав.

22. Оскільки заявник не має самостійного доступу до зазначених документів і вжив усіх можливих законних, проте безуспішних заходів для їх отримання, їх витребування через суд є єдиним способом отримання необхідних доказів. Позаяк більшість запитуваних документів належить до переліку інформації з грифом «Для службового користування», це унеможливлює самостійне отримання доказів без звернення до суду з відповідним клопотанням.

23. З огляду на викладене ОСОБА_1 вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення клопотання про забезпечення доказів.

Позиція інших учасників справи стосовно апеляційної скарги

24. У відзиві на апеляційну скаргу КМУ та Мін`юст зазначають, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу з додержанням норм процесуального права.

25. КМУ та Мін`юст посилаються на те, що, звернувшись до суду із заявою про забезпечення доказів, позивач не вказав обставин, які б давали підстави вважати, що матеріали, які стосуються указу, рішення й пропозицій, які слугували підставою для запровадження санкцій стосовно позивача, будуть втрачені або їхнє витребування судом під час судового розгляду справи стане неможливим або утрудненим.

26. Звертають увагу на практику Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладену в ухвалах від 23 вересня 2024 року у справі № 990/297/24, від 02 травня 2019 року у справі № Зд/9901/2/19 та постановах від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/385/19, від 03 липня 2019 року у справі № 9901/845/18.

27. Посилаючись на вимоги статті 77 КАС України, зазначають, що суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

28. Отже, немає підстав вважати, що в разі подання ОСОБА_1 позову та відкриття судом провадження у справі Президент України, КМУ та інші органи державної влади не нададуть на вимогу суду докази, що стосуються процедури прийняття Указу № 81/2025.

29. Наголошують на тому, що за своєю правовою природою заявлені ОСОБА_1 вимоги по суті є клопотанням про витребування доказів.

30. Разом із тим, як зазначають КМУ та Мін`юст, забезпечення доказів способом їх витребування хоч і спрямоване на забезпечення права сторони належним чином довести свої вимоги та заперечення, проте носить відмінний процесуальний характер від витребування доказів у порядку статті 80 КАС України, оскільки застосовується за наявності у такої сторони підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.

31. Натомість заява про забезпечення доказів не містить обґрунтувань необхідності забезпечення доказів. Доводи заявника зводяться лише до неможливості отримання доказів (запитуваної інформації / документів) самостійно.

32. КМУ та Мін`юст наголошують, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення доказів може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення доказів не може бути підставою для постановлення ухвали про забезпечення доказів.

33. Мінекономіки у своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до статей 114 115 КАС України витребування доказів можливе лише для їх збереження - заявник же використовує цей інститут для отримання документів та інформації без ознак терміновості або ризику їх втрати.

34. У заяві ОСОБА_1 немає обґрунтування об`єктивного ризику втрати доказів, що суперечить меті застосування статті 114 КАС України.

35. Посилаючись на правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладені в ухвалах від 23 вересня 2024 року у справі № 990/297/24, від 02 травня 2019 року у справі № Зд/9901/2/19 та постановах від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/385/19, від 03 липня 2019 року у справі № 9901/845/18, Мінекономіки зазначає, що Верховний Суд чітко наголошує, що забезпечення доказів можливе лише за наявності об`єктивного ризику їх втрати. Такого ризику заявник не довів.

36. Твердить, що докази мають бути подані відповідачем за законом, а отже, витребування доказів через забезпечення є передчасним і необґрунтованим.

37. У разі неможливості отримати докази самостійно, заявник мав скористатися механізмом статті 80 КАС України, а не інститутом забезпечення доказів.

38. Звертає увагу, що заява ОСОБА_1 по суті є клопотанням про витребування доказів, а не про їх забезпечення. У заяві не наведено конкретних обставин, які б свідчили про ризик втрати цих документів чи інформації. Заява побудована на припущеннях, а не на об`єктивних фактах.

39. З огляду на викладене Мінекономіки вважає, що немає підстав вважати, що в разі подання ОСОБА_1 адміністративного позову та відкриття провадження у справі органи державної влади відмовляться надати на вимогу суду відповідні документи.

40. КМУ, Мін`юст та Мінекономіки просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2025 року - без змін.

41. У відповіді на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не погоджується з доводами, наведеними у відзивах, вважає їх формальними та такими, що жодним чином не спростовують аргументів апеляційної скарги.

Рух апеляційної скарги

42. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 квітня 2025 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 19 червня 2025 року призначила її до розгляду в порядку письмового провадження на 03 липня 2025 року. Ухвалою від 02 липня 2025 року Велика Палата Верховного Суду відмовила в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні за участі сторін у режимі відеоконференції.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування в цій справі

43. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

44. Відповідно до частин першої, другої статті 114 КАС України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.

45. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.

46. Згідно із частиною першою статті 115 КАС України суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом доказів, у тому числі за місцем їх знаходження, забороною вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язанням вчинити певні дії щодо доказів.

47. Аналізуючи наведені положення КАС України у зіставленні з вимогами заявника, насамперед необхідно зауважити, що процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати / зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.

48. Тобто це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення / потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх імовірній втраті в майбутньому. Ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах, і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

49. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 9901/845/18 та від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/385/19.

50. Водночас зі змісту заяви про забезпечення доказів убачається, що ОСОБА_1 обґрунтовує необхідність витребування доказів (у порядку статті 114 КАС України) в осіб, які ними володіють, тим, що ці документи безпосередньо стосуються правових підстав для застосування санкцій стосовно нього та необхідні для оцінки відповідності прийнятого Указу № 81/2025 нормам законодавства для реалізації права на захист та належного обґрунтування адміністративного позову. Неотримання, на думку заявника, зазначених документів очевидно унеможливить або надмірно та суттєво утруднить належний захист його прав. Віднесення запитуваних відомостей до переліку інформації з грифом «Для службового користування» унеможливлює, як зазначає заявник, самостійне отримання ним доказів, що підтверджують або спростовують законні підстави для прийняття рішення про застосування стосовно нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) і відповідно належне обґрунтування адміністративного позову.

51. Необхідність забезпечення доказів ОСОБА_1 у заяві обґрунтовує також тим, що відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами, внесеними Указом Президента України від 06 лютого 2025 року № 26/2025) на усій території України введено воєнний стан. Через постійні обстріли та у зв`язку з бойовими діями на території України, спричиненими збройною агресією російської федерації, як зазначає заявник, існує обґрунтований ризик і наявна реальна загроза фізичного знищення, пошкодження або втрати зазначених документів чи невизначеної їх частини.

52. Оцінивши наведені в заяві підстави, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги про забезпечення доказів не ґрунтуються на об`єктивних обставинах, що дають підстави стверджувати про існування реальної загрози втрати таких доказів або унеможливлення чи утруднення їх збирання і подання у майбутньому після звернення до адміністративного суду з відповідним позовом.

53. Суд першої інстанції також обґрунтовано зазначив, що така обставина, як те, що затребувані заявником докази стосовно предмета доказування у справі за позовом, який він має намір подати, містять інформацію з обмеженим доступом (службову інформацію) і мають гриф «Для службового користування», не утворює ризику втрати цих доказів у майбутньому, не утруднює їх збирання та подання до суду в загальному порядку в межах відповідного судового провадження й не обмежує заявника у праві подати відповідне клопотання про витребування цих самих доказів у порядку, встановленому статтею 80 КАС України, із зазначенням причин неможливості зробити це самостійно.

54. Крім того, як установив суд першої інстанції, у доданих до заяви відповідях на адвокатські запити міститься інформація про суб`єктів, у розпорядженні яких такі докази перебувають, тоді як органи та посадові особи, до яких були скеровані адвокатські запити, у відповідях на них не вказували, що затребувані докази не можуть бути надані взагалі, а лише зазначали, що такі документи та інформація не можуть бути надані в обраний заявником спосіб з огляду на обмежений доступ до них відповідно до закону.

55. До того ж, як правильно зазначив суд першої інстанції, зміст поданого ОСОБА_1 клопотання про забезпечення доказів фактично зводиться до того, що таке звернення не спрямоване саме на забезпечення доказів, а сформульовані в ньому вимоги по суті є клопотанням про витребування доказів, адже обставини, які, на думку заявника, вказують на наявність ризику втрати цих документів, полягають у тому, що він не може отримати відповідних доказів та інформації з огляду на обмежений законом режим їх оприлюднення та надання на запити, а не в тому, що в майбутньому їх неможливо буде отримати взагалі.

56. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 у заяві не зазначив об`єктивних фактів, які свідчать, що докази (документи та інформація), про забезпечення яких він просить, у майбутньому можуть бути втрачені, а їх витребування та подання будуть утруднені або унеможливлені, тому вмотивовано відмовив у задоволенні заяви про забезпечення доказів у порядку статей 114-117 КАС України.

57. Доводи заявника про те, що внаслідок ненадання на адвокатські запити його представника доказів він позбавлений можливості належно обґрунтувати майбутню позовну заяву, Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги, оскільки ця обставина не є підставою для забезпечення доказів відповідно до статті 114 КАС України.

58. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

59. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

60. За правилами частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

61. Оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, не допустив порушень норм процесуального права, а наведені скаржником доводи не спростовують викладених у судовому рішенні висновків, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2025 року - без змін.

Керуючись статтями 311 316 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сухов Юрій Миколайович, залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 990/2/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Кривенда

Судді: О. О. Банасько Т. Г. Стрелець

О. Л. Булейко О. В. Ступак

І. А. Воробйова І. В. Ткач

О. А. Губська О. С. Ткачук

А. А. Ємець В. Ю. Уркевич

С. Ю. Мартєв Є. А. Усенко

К. М. Пільков Н. В. Шевцова

Н. С. Стефанів