Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.07.2024 року у справі №638/10233/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2024 року

м. Київ

справа № 638/10233/20

провадження № 61-373св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Харківська міська рада Харківської області, ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради міської ради Харківської області, третя особа - ОСОБА_3 , та, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення 33 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 26 лютого 2020 року № 2021/20 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» в частині пункту 109 додатку 1 передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки, яка належить територіальній громаді м. Харкова (кадастровий номер 6310136300:07:013:0028), за рахунок земель житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ - 02.01) площею 0,0213 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою - АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 14 серпня 2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:07:013:0028, площею 0,0213 за адресою: АДРЕСА_2 , серія та номер 1106, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2061806763101, укладений між продавцем ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_2 .

Позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що 17 липня 2020 року вона дізналась, що на земельній ділянці, на якій частково розташовано її будинок, з`явився новий власник ОСОБА_3 . Питання виділення останньому у власність вказаної земельної ділянки винесено без урахування її прав та без урахування результатів вирішення земельного спору судом.

Так, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2005 року у справі №2-44/058 вирішено зобов`язати Харківську міську раду виділити ОСОБА_1 , власниці частки 35/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_3 , із числа надлишків площею 341 м2, що перебувають у середині земельних ділянок домоволодінь по АДРЕСА_4 , земельну ділянку площею 319 м2 під самовільно побудовані нею двоповерхову прибудову, надвірні будівлі.

Вона неодноразово зверталась з заявами про виділення їй земельної ділянки за вказаним рішенням суду до посадових осіб органів місцевого самоврядування, але її заяви залишились без задоволення.

Затвердження ОСОБА_3 проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості в реальності не відбувалися, а в землевпорядних документах протизаконно не враховані законні права та інтереси ОСОБА_1 .

ОСОБА_3 після подання цього позову продав зазначену земельну ділянку та до початку розгляду справи право власності на цю ділянку стало належати іншій особі - ОСОБА_2 .

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 січня 2021 року за клопотанням позивача залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Пункт 109 додатку 1 рішення 33 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 26 лютого 2020 року № 2021/20 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» в частині передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки, яка належить територіальній громаді м. Харкова (кадастровий номер 6310136300:07:013:0028), за рахунок земель житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ -02.01) площею 0,0213 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_5 - визнано незаконним та скасовано.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 14 серпня 2020 року земельної ділянки з кадастровим номер 6310136300:07:013:0028, площею 0,0213 за адресою АДРЕСА_5 , серія та номер 1106, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2061806763101, укладений між продавцем ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Харківська міська рада Харківської області оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року апеляційну скаргу Харківської міської ради Харківської області задоволено.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2022 року скасовано.

Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності порушених прав та інтересів позивача, оскільки вона не є ані власником, ані користувачем спірної земельної ділянки.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

04 січня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанціїз порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 07 лютого 2024 року Харківська міська рада Харківської області просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

06 лютого 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2005 року у справі № 2-44/058 зобов`язано Харківську міську раду виділити ОСОБА_4 власниці частки 35/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_3 із числа надлишків площею 341 м2, що перебувають у середині земельних ділянок домоволодінь по АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , земельну ділянку площею 319м2 під самовільно побудовані нею двоповерхову прибудову, надвірні будівлі. Рішення набрало законної сили.

Рішенням Харківської міської ради 1 сесії 7 скликання від 20 листопада 2015 року № 12/15 «Про перейменування об`єктів топоніміки міста Харкова» АДРЕСА_8 .

Також встановлено, що ОСОБА_1 в період 2005-2010 років неодноразово зверталась з заявами про виділення їй земельної ділянки за заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2005 року у справі № 2-44/058. Позивачці неодноразово надавалися відповіді виконавчих органів Харківської міської ради про необхідність надання додаткових документів, передбачених діючим законодавством, для належного виконання заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2005 року (відповідь на заяву № М-1-1213/0/82-10.01-06 від 22 вересня 2010 року, № 6580/9-10 від 27 серпня 2010 року, № 853 від 09 лютого 2006 року, № 9627 від 16 грудня 2005 року).

Рішенням 33 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 26 лютого 2020 року № 2021/20 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» пункт 109 додатку 1 передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку, яка належить територіальній громаді м. Харкова (кадастровий номер 6310136300:07:013:0028), за рахунок земель житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ - 02.01) площею 0,0213 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою - АДРЕСА_5 .

На підставі нотаріально посвідче6ного договору купівлі- продажу ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0213 га, кадастровий номер 6310136300:07:013:0028.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Частинами першою-другою статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Частиною третьою статті 152 ЗК України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною першою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи.

За змістом положень статей 102 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Апеляційний суд вірно встановив, що уматеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що право ОСОБА_1 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності або користуванні позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачами.

Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18).

Встановивши, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що право позивача порушено, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 109 додатку 1 рішення 33 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 26 лютого 2020 року № 2021/20 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» в частині передачі ОСОБА_3 у власність спірної земельної ділянки.

З огляду на викладене, правильним також є висновок апеляційного суду про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14 серпня 2020 року земельної ділянки, оскільки вказана вимога фактично є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування вищезазначеного рішення Харківської міської ради.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судом апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов