Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.08.2024 року у справі №395/1083/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 395/1083/20

провадження № 61-18650св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Новомиргородської міської ради Кіровоградської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 січня 2023 року під головуванням судді та постанову Київського апеляційного суду

від 27 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Новомиргородської міської ради Кіровоградської області, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів та припинення стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив:

- визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

- припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначені рішенням суду у справі № 395/234/15-ц;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення з позовом до суду до повноліття дитини.

Позовні вимоги позивач мотивував тим, що він та ОСОБА_2 проживали як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з липня 2009 року по травень 2014 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка - ОСОБА_3 .

Із 2014 року позивач та відповідач проживають окремо та за згодою сторін дочка залишилась проживати з матір`ю у м. Українка Обухівського району Київської області.

Рішенням суду від 16 березня 2015 року з позивача стягуються аліменти на дитину на користь відповідача.

З квітня 2020 року дочка проживає з позивачем та перебуває на його утриманні. Дитина виявила бажання проживати з батьком.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Обухівський районний суд Київської області рішенням від 19 січня 2023 року позов задовольнив.

Визначив місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинив стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначенних рішенням суду у справі

№ 395/234/15-ц, починаючи з 28 квітня 2021 року.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на неповнолітню дочку -

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 квітня 2021 року до досягнення дитиною повноліття.

Київський апеляційний суд постановою від 27 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 січня 2023 року без змін.

Апеляційний суд вказував, що оскільки апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності висновків суду першої інстанції в частині визначення місця проживання дитини з батьком, з врахуванням вимог частини першої статті 367 ЦПК України рішення суду в частині задоволених вимог позову про визначення місця проживання дитини судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що батьки згоди щодо місця проживання дитини батьки спільної згоди не дійшли. Врахувавши інтереси дитини місцевий суд вважав, що проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком буде відповідати найкращому забезпеченню її інтересів. Зауважив, що відповідач не надала суду переконливих доказів, що проживання дитини разом з матір`ю буде найкраще відповідати інтересам дитини.

Задовольняючи позов в частині припинення стягнення аліментів з позивача на користь відповідача, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що донька фактично проживає з батьком та за рішенням суду визначено місце її проживання разом з ним. ОСОБА_2 не витрачає аліменти на дитину, дитина проживає з батьком, знаходиться на його утримані, а відтак стягнення аліментів відповідно до рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 березня 2015 року підлягає припиненню з дня подачі позову до суду, тобто з 28 квітня 2021 року, а з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню аліменти з тієї ж дати.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій просила рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року скасувати в частині стягнення аліментів, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі заявник зазначає, що місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, безпідставно припинив стягнення аліментів з ОСОБА_1 на її користь, а також стягнув з неї аліменти на користь позивача, починаючи з 28 квітня 2021 року.

Зауважує, що із позовом позивач звернувся у вересні 2020 року, а тому висновок судів про те, що стягнення аліментів має припинитися з 28 квітня 2021 року неправильний, оскільки така дата звернення матеріалами справи не підтверджена.

ОСОБА_2 зазначає, що суди не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 289/2207/17,

від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 06 квітня

2020 року у справі № 201/10123/17, від 07 квітня 2020 року у справі

№ 521/2993/13-ц.

Також вказує, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме з якого часу присуджуються аліменти, якщо на час розгляду справи діє рішення суду про стягнення аліментів з особи, яка подала позов про їх стягнення.

Доводом касаційної скарги також є те, що суди не врахували всіх фактичних обставин справи та не звернули належної уваги на ту обставину, що позивач у серпні 2020 року приїхав до матері відповідача та протиправно змінив місце проживання дочки сторін.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у лютому 2024 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу, подану ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Позивач у поданому відзиві зазначає, що оскаржені судові рішення в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини в апеляційному порядку відповідачем не оскаржувались, а тому предметом касаційного перегляду у цій частині бути не можуть.

Додатково позивач зазначає, що місцевий суд не звернув увагу та зробив описку в тій частині, що позовна заява була подана 16 вересня 2020 року до Новомиргородського районного суду Кіровоградської області, а зареєстрована в Обухівському районному суді Київської області 28 квітня 2021 року.

Позивач не подавав жодних заяв з цього приводу, хоча зазначив, що він втрачає аліменти за 7 місяців. Відповідач протягом розгляду справи з цього приводу також заперечень не подавала.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Обухівського районного суду Київської області.

27 березня 2024 року цивільна справа № 395/1083/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач проживає разом зі своєю матір`ю ОСОБА_4 та дочкою ОСОБА_5 у

АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_4 .

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 16 грудня 2020 року Служби у справах дітей Новомиргородської районної державної адміністрації у будинку за адресою: АДРЕСА_1 створені належні умови для проживання ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 навчається у Новомиргородській школі № 1 з 07 вересня 2020 року, що підтверджується довідкою від 27 жовтня 2020 року.

На підставі рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області

від 16 березня 2015 року у справі № 395/234/15-ц з ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 у розмірі 600 грн щомісячно на доньку ОСОБА_3 , починаючи з 13 лютого 2015 року до досягненням нею повноліття.

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 працює на посаді інспектора Новомиргородської міської ради з 12 травня 2021 року.

Згідно висновку Органу опіки та піклування Новомиргородської міської ради щодо місця проживання малолітньої ОСОБА_3 від 09 травня 2022 року № 02-24/129/1 визначено за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 .

Київський апеляційний суд постановою від 26 травня 2022 року у справі

№ 372/3260/20, яку Верховний Суд постановою від 24 травня 2023 року залишив без змін, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, зміну розміру аліментів, відібрання та визначення місця проживання дитини відмовив.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

За своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпеченні речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

У справі, яка переглядається, на підставі рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 березня 2015 року у справі № 395/234/15-ц ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати аліменти на дитину - ОСОБА_3 у розмірі 600 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно із частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Відповідно до СК України аліменти, одержані на дитину, є її власністю. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами винятково за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача.

З урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на дитину), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що неповнолітня ОСОБА_3 проживає з батьком за адресою:

АДРЕСА_1 , що, зокрема, підтверджується актом обстеження умов проживання від 16 грудня 2020 року Служби у справах дітей Новомиргородської районної державної адміністрації.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для припинення стягнення аліментів із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стягуються на підставі рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 березня 2015 року у справі № 395/234/15-ц з часу звернення позивача до суду з цим позовом.

Подібний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 186/126/21 (провадження № 61-1949св23) та від 30 серпня

2023 року справі № 495/5950/21 (провадження № 61-2570св23).

Вищенаведеним також спростовується аргумент касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме з якого часу присуджуються аліменти, якщо на час розгляду справи діє рішення суду про стягнення аліментів з особи, яка подала позов про їх стягнення.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували всіх фактичних обставин справи та не звернули належної уваги на ту обставину, що позивач у серпні 2020 року приїхав до матері відповідача та протиправно змінив місце проживання дитини сторін, висновків судів не спростовують та спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Крім того колегія суддів зауважує, що заявник ставила питання в касаційні скарзі лише про скасування судових рішень в частині стягнення аліментів, а тому касаційний суд оцінки висновкам судів в частині визначення місця проживання дитини не надає.

Щодо аргументу касаційної скарги про те, що із позовом позивач у вересні 2020 року, а тому висновок судів про те, що стягнення аліментів має припинитися з 28 квітня 2021 року неправильний, оскільки така дата звернення матеріалами справи не підтверджена колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що звернення позивача із цим позовом за допомогою засобів поштового зв`язку відбулось до суду першої інстанції - Новомиргородського районного суду Кіровоградської області 11 вересня 2020 року, про що свідчить відбиток поштового штампа на конверті (а. с. 24, том 1).

Вказана позовна заява була зареєстрована місцевим судом 16 вересня 2020 року про що свідчить штамп вхідної кореспонденції (а. с. 1, том 1).

24 грудня 2020 року Новомиргородський районний суд Кіровоградської області ухвалою, яку постановою від 08 квітня 2021 року залишив без змін Кіровоградський апеляційний суд, передав справу за підсудністю до Обухівського районного суду Київської області.

На першому аркуші позовної заяви також міститься штамп вхідної кореспонденції Обухівського районного суду Київської області в якому проставлена дата - 28 квітня 2021 року.

Враховуючи, що висновки судів про те, що припинення стягнення аліментів відбувається з часу звернення позивача до суду з позовом правильні, вказівка у рішенні суду першої інстанції про припинення стягнення присуджених з ОСОБА_1 судовим рішенням аліментів на користь ОСОБА_2 починаючи з 28 квітня

2021 року її прав, як відповідача не порушує, а тому колегія суддів відхиляє означений аргумент касаційної скарги також.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 листопада 2019 року у справі

№ 289/2207/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, від 16 травня

2018 року у справі № 449/1154/14, від 06 березня 2019 року у справі

№ 317/3272/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 201/10123/17, від 07 квітня

2020 року у справі № 521/2993/13-ц колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 20 листопада 2019 року у справі

№ 289/2207/17 виклала правовий висновок у справі де позивач ставив вимоги про дострокове розірвання договору оренди землі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі

№ 200/11343/14 (провадження № 14-59цс18) викладений правовий висновок у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Верховний Суд у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 виклав правову позицію у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц викладений правовий висновок у справі про поділ спільного майна подружжя.

Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2020 року у справі № 201/10123/17 виклав правовий висновок у справі про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 521/2993/13-ц (провадження

№ 14-736цс19) Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності, виділення частки та стягнення компенсації, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання права власності, виділення частки та стягнення компенсації та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання права власності, виділення частки та стягнення компенсації.

Оскільки Верховний Суд у наведених заявником справах викладав висновки про застосування норм права, у правовідносинах та за фактичних обставин, які відмінні від правовідносин та фактичних обставин у цій справі, наведений аргумент касаційної скарги не заслуговує на увагу.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків місцевого та апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров