Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 449/1154/14

провадження № 61-1137св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство «РайффайзенБанк Аваль»,

відповідач (третя особа за зустрічним позовом): ОСОБА_3,

відповідач (третя особа за зустрічним позовом): ОСОБА_4,

відповідач (третя особа за зустрічним позовом): ОСОБА_5,

третя особа: (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_6,

треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_6 та касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2016 року у складі суддів: Гірник Т. А., Бакуса В. Я., Левика Я. А.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом до відповідачів. Просило ухвалити рішення, яким звернути стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки б/н від 21 березня 2006 року, а саме цегляний житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та приналежні до житлового будинку цегляно-бетонна літня кухня-підвал, дерев'яний гараж, цегляний сарай, дерев'яний сарай, цегляна убиральня, дворові споруди, які належить ОСОБА_9 та його дружині ОСОБА_10 на праві спільної сумісної власності з метою задоволення вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» згідно кредитного договору №014/08-5/10200 СК від 20 березня 2006 року в сумі 23178,6 дол. США (311288,59 грн, з яких 8799,22 дол. США (118173,52 грн) - заборгованість за кредитом, 7 379,38 дол. США (99105,07 грн) - заборгованість за відсотками, 7000 дол. США (94010 грн) - нарахована пеня.

У січні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Райффазен Банк Аваль» про розірвання договору іпотеки. Заявою від 13 березня 2015 року змінив предмет зустрічного позову та просив визнати недійсним договір іпотеки б/н від 21 березня 2006 року, укладений між ОСОБА_9, як іпотекодавцем, ОСОБА_6 як боржником та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як позикодавцем.

Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 31 серпня 2015 року позов ПАТ &q?ві;Райффайзен Банк Аваль&q?пн; задоволено частково. У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки б/н від 21 березня 2006 року з метою задоволення вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» згідно кредитного договору №014/08-5/10200 СК від 20 березня 2006 року в сумі 23178,6 дол. США (311288,59 грн, з яких 8799,22 дол. США (118173,52 грн) - заборгованість за кредитом, 7379,38 дол. США (99105,07 грн) - заборгованість за відсотками, 7000 дол. США (94010 грн) - нарахована пеня. Визначено спосіб реалізації предмету іпотеки через проведення прилюдних торгів. Встановлено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішення суду мотивовано тим, що на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_9 був власником житлового будинку переданого в іпотеку, була згода його дружини на укладення цього договору, інших співвласників на той час не існувало. Також сплила позовна давність за вимогою про визнання недійсним договору іпотеки.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2016 року рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 31 серпня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічного позову ОСОБА_6 про визнання договору іпотеки недійсним - відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при перегляді оскаржуваного рішення, колегія суддів не вправі надавати правову оцінку рішенням, які набрали законної сили. Оскільки, згідно рішення від 27 квітня 2015 року відповідачі у справі, не були єдиними власниками предмета іпотеки, не мали правовстановлюючих документів на спадкове майно, не надавали своєї згоди на передачу майна в іпотеку - позовні вимоги ПАТ «Райффазен Банк Аваль» про звернення стягнення не підлягають задоволенню. Оскільки, на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_9 був власником житлового будинку переданого в іпотеку, була згода його дружини на укладення цього договору, інших зареєстрованих співвласників на той час не існувало і лише рішенням Перемишлянського районного суду 27 квітня 2015 року було визнано право власності на частки в цьому будинку як за спадкоємцями ОСОБА_9 та ОСОБА_12 - позовні вимоги ОСОБА_6 не підлягають задоволенню.

У квітні 2016 року ОСОБА_6 звернувся із касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2016 року, в якій просить в частині відмови у задоволені зустрічного позову про визнання договору іпотеки недійсним скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, в іншій частині рішення залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що договір іпотеки є недійсним у зв'язку з недійсністю свідоцтва про право власності. ОСОБА_9 мав право на частку спірного будинку, тому не в праві був розпоряджатися будинком в цілому, в тому числі передавати в іпотеку. Відсутність згоди інших співвласників будинку на передачу спірного майна в іпотеку, є наслідком недійсності договору іпотеки що встановлено статтею 6 Закону України «Про іпотеку» в частині надання обов'язкової згоди всіх співвласників для укладення договору іпотеки.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_6

У квітні 2016 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося із касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2016 року, в якій просить оскаржене рішення скасувати та залишити без змін рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 31 серпня 2015 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що на час укладення договору іпотеки ОСОБА_9 для забезпечення виконання кредитного договору, укладеного банком з ОСОБА_6 - іпотекодавець був одноосібним власником будинку, що переданий в іпотеку. Банк отримав згоду дружини іпотекодавця на передачу майна в іпотеку, тому суд обґрунтовано вирішив звернути стягнення на предмет іпотеки. Підстав для задоволення зустрічного позову про визнання недійсним договору іпотеки не має.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі ОСОБА_6, з таких мотивів.

Суди встановили, що 20 березня 2006 року між акціонерним поштово - пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 014/08-5/10200- СК, згідно з умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 17000 (сімнадцять тисяч) доларів США строком по 20 березня 2013 року та прийняв на себе зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 15,00% річних та здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами відповідно графіку.

З метою забезпечення зобов'язання, 21 березня 2006 року було укладено договір іпотеки, згідно якого в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме: цегляний житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та приналежні до житлового будинку цегляно-бетонна літня кухня-підвал, дерев'яний гараж, цегляний сарай, дерев'яний сарай, цегляна убиральня, дворові споруди. На момент укладення договору іпотеки предмет іпотеки належав ОСОБА_9 Право власності на будинок у ОСОБА_9 виникло на підставі заочного рішення Перемишлянчського районного суду Львівської області від 19 січня 2006 року, яким було задоволено позов ОСОБА_9 до виконавчого комітету Короснянської сільської ради про визнання права власності на житловий будинок.

Дружина ОСОБА_9 - ОСОБА_3 13 березня 2006 року надала згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_9 з банком договору іпотеки.

В зв'язку з невиконанням боржником ОСОБА_6 умов кредитного договору, порушення зобов'язання по сплаті кредиту, банк 18 лютого 2010 року звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості з ОСОБА_6, як боржника та ОСОБА_16, як поручителя на підставі договору поруки № 014/08-5/10200-1 від 20 березня 2006 року. Заочним рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 07 травня 2010 року позов банку задоволено. Згідно цього рішення сума заборгованості по кредитному договору станом на 08 лютого 2010 року складала 15218,47 дол. США, з яких: 9557,04 дол. США заборгованості за кредитом, 1256,12 дол. США заборгованість за відсотками, 4405,31 дол. США пеня. Виконання рішення не відбулося.

Суди встановили, що іпотекодавець ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємцями якого є: дружина - ОСОБА_3, 1971 року народження, син - ОСОБА_5, 1994 року народження, та ОСОБА_4, 1992 року народження. Згідно свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_3. Згідно свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_4.

У січня 2006 року ОСОБА_9 звернувся до Перемишлянського районного суду Львівської області до відповідача виконавчого комітету Короснянської сільської ради Перемишлянського району з вимогами про визнання права власності на житловий будинок з приналежними господарськими будівлями, що знаходяться в селі Унів Перемишлянського району Львівської області.

Заочним рішення від 19 січня 2006 року задоволено позов ОСОБА_9 Вказане рішення було підставою для видачі ОСОБА_9 свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 лютого 2006 року. 07 лютого 2006 року проведено реєстрацію права власності на нерухоме майно зазначене у Свідоцтві.

Вказані обставини передували укладенню договору іпотеки 21 березня 2006 року, за яким ОСОБА_9 передав в іпотеку зазначене майно у забезпечення виконання боржником ОСОБА_6 кредитного договору від 20 березня 2006 року.

Заочне рішення суду від 19 січня 2006 року, на підставі якого ОСОБА_9 набув право власності на майно, яке у подальшому передано ним в іпотеку за договором від 21березня 2006 року було скасовано місцевим судом, хоча заяву про його скасування як заочного подано не відповідачем у справі, а особами, котрі вважали себе спадкоємцями ОСОБА_12, що помер в 2008 році - батька іпотекодавця ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення Перемишлянського районного суду від 27 квітня 2015 року було визнано недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок видане 07 лютого 2006 року на ім'я ОСОБА_9 Цим рішенням також було визнано право власності: за ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 - по 1/8 (3/24) частині в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9; за ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 по 5/24 частині в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9

Рішення Перемишлянського районного суду від 27 квітня 2015 року було встановлено, що ОСОБА_9 став власником будинку внаслідок звернення з позовом про визнання права власності в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_18, яка залишила заповіт на його користь, а правовстановлюючі документи на будинок були відсутні. Будинок був побудований ОСОБА_18 та її чоловіком ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, - тому вони були співвласниками цього будинку і кожному з них належало 1/2 частки в праві спільної власності. Тому, після смерті в 2002 році матері, ОСОБА_9 міг успадкувати лише половину будинку, яка належала його матері, оскільки батько помер вже після смерті самого ОСОБА_9

Таким чином, єдиним правовстановлюючим документом на будинок, було свідоцтво видане ОСОБА_9, яке у 2015 році було визнане недійсним судом.

Згідно частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

Тлумачення частини першої статті 261 ЦК свідчить, що для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину.

Згідно умов договору іпотеки від 21 березня 2006 року ОСОБА_6 був стороною у цьому договорі. Таким чином, початком перебігу позовної давності для вимоги про визнання договору іпотеки недійсним є день укладення оспорюваного договору, тобто перебіг позовної давності розпочався від 21 березня 2006 року.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підставою для відмови у позові про визнання договору іпотеки від 21 березня 2006 року недійсним є сплив позовної давності, про що заявляв представник банку.

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Суди встановили, що на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_9 був власником житлового будинку переданого в іпотеку, була згода його дружини на укладення цього договору, інших зареєстрованих співвласників на той час не існувало. Право власності на 1/2 будинку за його батьком не було зареєстроване. І лише рішенням Перемишлянського районного суду 27 квітня 2015 року було визнано право власності на частки в цьому будинку як за спадкоємцями ОСОБА_9 (який помер у 2006 році) так і спадкоємцями ОСОБА_12 - батька іпотекодавця ОСОБА_9 (який помер в 2008 році).

Банк, як добросовісний іпотекодержатель, який поклався на дані реєстру прав на нерухомість, про те, що ОСОБА_9 був одноособовим власником житлового будинку, і тому уклав договір іпотеки. В такій ситуації відмова у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки суперечить захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення. Касаційну скаргу ПАТ ««Райффайзен Банк Аваль» задовольнити, оскаржене рішення скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2016 року скасувати.

Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 31 серпня 2015 року залишити в силі.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2016 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат

В. П. Курило